Культурна компетентність

Культурна компетентність (англ. Cultural Competence) — це здатність окремої особи або організації ефективно взаємодіяти з представниками інших культур, розуміти їхні цінності, норми поведінки, світогляд і мову спілкування. Це поняття є ключовим у міжкультурній комунікації, освіті, охороні здоров’я, менеджменті, дипломатії та інших сферах, що вимагають взаємодії між людьми з різним культурним бекграундом.

Культурна компетентність передбачає високу міру соціалізованості та інкультурованості індивіда, що дозволяє йому достатньо вільно комунікувати у сучасному полікультурному глобалізованому світі. При цьому культурна компетентність включає знання і прийняття національних та загальнолюдських цінностей, які лежать в основі поведінки особистості.

Концепція культурної компетентності почала формуватись у 1960-х роках у США, спершу в галузі охорони здоров'я — як відповідь на виклики надання медичних послуг іммігрантам. Вона була тісно пов’язана з розвитком багатокультурної освіти та соціальної роботи. У 1980-х роках поняття набуло поширення в менеджменті, коли компанії виходили на міжнародні ринки й потребували ефективної комунікації з партнерами з різних країн.

У 1990-х з’явилися численні моделі культурної компетентності, зокрема моделі:

• 

  Campinha-Bacote (модель культурної обізнаності в медицині),
• Bennett (Developmental Model of Intercultural Sensitivity),
• Cross et al. (Continuum of Cultural Competence).

Словосполучення «культурна компетентність» складається з двох понять:

• Культура (від лат. cultura — обробіток, розвиток) — сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством.
• Компетентність (від лат. competentia — відповідність, здатність) — здатність виконувати певні завдання ефективно та результативно.

Серед основних дослідників, які зробили вагомий внесок у розвиток поняття культурної компетентності:

• Мілтон Беннетт — автор моделі розвитку міжкультурної чутливості (DMIS).
• Josepha Campinha-Bacote — розробила модель культурної компетентності в медичних практиках.
• Terry Cross та співавтори — автори континууму культурної компетентності, який використовують у соціальних службах.

Культурна компетентність передбачає наявність таких складників:

1. Культурна обізнаність — усвідомлення власних культурних цінностей і упереджень.
2. Культурні знання — розуміння особливостей інших культур.
3. Культурні навички — здатність адаптувати комунікацію та поведінку до контексту.
4. Культурна зустріч — реальний досвід міжкультурної взаємодії.
5. Культурне бажання — мотивація до вивчення і прийняття іншої культури.

У XXI столітті культурна компетентність є критично важливою в багатьох галузях:

• Освіта — формування толерантного середовища в багатокультурних класах.
• Бізнес — забезпечення ефективної комунікації в міжнародних компаніях.
• Охорона здоров’я — забезпечення рівного доступу до медичних послуг.
• Політика — ухвалення рішень, що враховують етнічне та культурне розмаїття.

• Коваль О. Читати зараз. //Дзеркало тижня, № 12 (740), 4 квітня 2009 року, С. 15
• Bennett, M.J. (1993). Towards ethnorelativism: A developmental model of intercultural sensitivity.
• Campinha-Bacote, J. (2002). The Process of Cultural Competence in the Delivery of Healthcare Services: A Model of Care. Journal of Transcultural Nursing.
• Особливості формування етнокультурної компетентності (архів)
• Полікультурна компетентність (архів)

• Особливості формування етнокультурної компетентності [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Полікультурна компетентність [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• ЗМІ ЯК КОМПОНЕНТ КУЛЬТУРИ І КУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ