Культура Киргизстану
Культура Киргизстану — культура киргизького народу та інших народів, які проживають на території держави. Вона формувалась під впливом географічних умов і великих історичних подій.
Мова[ред. | ред. код]
Киргизька мова — державна мова Киргизстану. Є найбільш поширеною мовою в країні. Належить ця мова до тюркських мов. Відповідно до перепису населення Киргизстану 2009 року, рідною мовою є киргизька для 3 830 556 людей, а в якості другої мови, якою вільно володіють, вказали ще 271 187 людей (у тому числі 212 063 етнічних узбеків). Таким чином, загальна кількість людей, які володіють киргизькою мовою, є 4 млн людей. Також носіями киргизької мови є етнічні киргизи, які проживають в Узбекистані, Таджикистані, Казахстані, Китаї, Росії та ін. країнах. Письменність до 1928 року (і до теперішнього часу в Китаї) — арабський алфавіт. З 1928 до 1940 року у СРСР застосовувався латинський алфавіт. В основі сучасної письменності — кирилиця. З 23 вересня 1989 року киргизька мова набула статусу державної мови Киргизстану (Киргизької РСР). Російська мова є другою за поширеністю мовою в Киргизстані[1].
Населення[ред. | ред. код]
Згідно даних за 1992 рік, в Киргизстані проживає 53 % етнічних киргизів, 22 % росіян, 14,5 % узбеків, 1,9 % татар, 1,1 % уйгурів, 1,1 % таджиків, 1,9 % дунганів, 0,7 % казахів, 0,5 % українців, а також невелика спільнота німців.
Релігія[ред. | ред. код]
В Киргизстані мусульмани-суніти складають 83 %, християни — 15 % (православні РПЦ, католики та лютерани), незначна частина населення є буддистами та євреями, язичниками та послідовниками тенгріанства.
Іслам[ред. | ред. код]
Християнство[ред. | ред. код]
Тенгріанство[ред. | ред. код]
Послідовники культу Тенгрі в Киргизстані представлені у невеликій кількості, в основному колишніми атеїстами, які не признають фанатизм у релігії. Були спроби офіційно зареєструвати тенгріанство в якості релігії в Киргизстані до теперішнього часу, але безуспішно.
Фольклор[ред. | ред. код]
Фольклор населення Киргизстану у минулому існував виключно в усному вигляді. Жанри дуже різноманітні: обрядова поезія, лірика, санат, насият — повчальна усна поезія, прислів'я та приказки, загадки та казки, а також міфи та легенди.
Основу фольклору складає трилогія епосу «Манас»: «Манас», «Семетей», «Сейтек». Цей епос вміщує більше 1 мільйона рядків, що є більш у 20 разів за обсягом, ніж твір «Одіссея» Гомера, та внесений до Книги рекордів Гіннесу як найбільший у світі епос та охороняється ЮНЕСКО як надбання людства. Епос описує культуру, філософію, світогляд, історію та традиції киргизького народу. В основі сюжету лежить патріотична історія народу Киргизстану, зокрема у творі представлені подвиги Манаса, його послідовників та нащадків, які боролися у IX столітті проти китайців та калмиків за незалежність киргизького народу. Епос відмічає велику кількість топонімічних, етногенетичних та історичних найменувань. Відомі сказителі «манасчі»: Саякбай Каралаєв, Сагимбай Орозбаков, Жусул Мамай та ін.
Особливу частину киргизького фольклору складає творчість акинів. Акин — це талановитий народний співак, який володіє поетичним, композиторським та співацьким даром, здібністю до імпровізації та грою на струнному музичному інструментів — комузі або кил-кияке. Акини вивчають фольклор та перероблюють його. У них відмінна пам'ять та глибокі пізнання, артистичні дарування. Акіни ясно бачать та відчувають всі негативні та позитивні моменти дійсності та втілюють їх у своїх уростичистих, радісних, сатиричних та критичних піснях. Звідси високий авторитет та унікальність кожного акину та різноманіття репертуару. В нього входять епічні твори, пісні-змагання, зразкові пісні, повчальні пісні, пісні-настанови, пісні-вітання тощо. Найбільш відомими акинами XIX—XX ст. є Токтогул Сатилганов, Тоголок Молдо, Ашираали Айталієв, Арстанбек Буйлаш уулу, Женижок, Барпи Аликулов, Осмонкул Бобобалаєв, Калик Акієв.
Мистецтво Киргизстану[ред. | ред. код]
Народна музична творчість[ред. | ред. код]
Народне музичне мистецтво Киргизстану бере свій початок від культури древніх середньоазіатських племен, які до початку XVI ст. сформувались у киргизьку народність. В традиційній музиці відображене історичне минуле народу. Розвиток музичного мистецтва на цій території відбувався під впливом тюркських племен та споріднених народів Середньої Азії. В основному музичне мистецтво носило мажорний характер та виконувалось одноголосно. Також відомі в музикальній традиції Киргизстану творці та виконавці пісень — ирчі, поминальний плач — кошокчу, сатиристичні пісні та частушки — куудули та чечендери.
Свою музику киргизці поділяють на пісні та кю. До кю відносять всі музичні твори для народних інструментів. Найбільш популярним музичним інструментом є трьохструнний смичковий кияк та язичковий металічний варган — темір ооз комуз і дерев'яний — жигач ооз комуз.
Література[ред. | ред. код]
Киргизька література розвивалась та поширювалась протягом багатьох століть в усній формі. Раніше більша частина населення була неписьменна, а поети (акини) подорожували з одного села до іншого, ділячись з людьми своєю творчістю. Епос «Манас» передавався усно з покоління в покоління манасчами. Письменність раніше була частиною релігійної освіти. В часи СРСР шкільна освіта стала доступною, тому починаючи з XX століття у Киргизстані з'явилось багато письменників, поетів, лінгвістів, роботи яких стали відомими на весь світ.
Чингіз Айтматов — національний киргизький письменник. Його твори видавались 46 мовами світу загальним тиражем 7 млн екземплярів. Він описував життя у селах, а також (не завжди у кращому вигляді) радянську реальність. Народився Чингіз Айтматов у 1928 році у селі Шекер Таласської області в сім'ї державних службовців. Навчався у Літературному інституті ім. Горького у Москві. Працював в газеті «Правда». Найбільш відомі твори — повісті «Джаміля» та «Прощавай, Гульсари!», а також роман «І довше століття продовжується день». Роботи Айтматова славляться яскравими описами фольклору та природи Центральної Азії та є актуальними і сьогодні. Не дивлячись на те, що історії цього письменника відображають кочове минуле Киргизстану та Казахстану, письменник звертається і до теми, як життя змінилось при радянській владі.
Касимали Баялінов поклав початок художнього перекладу в Киргизстані. У 1925 році він переклав вірші Михайла Лермонтова «Три пальми», а у 1927 році — оповідання «Макар Чудра» Максима Горького. Баялінов є автором реалістичної повісті «Аджар».
Також відомими поетами та письменниками є Аали Токомбаєв та Аликул Осмонов.Токомбаєв писав вірша про несправедливість до Киргизстану радянської влади. Осмонов допомагав при перекладі знаменитих творів, у тому числі Шекспіра та Пушкіна, на киргизьку мову, а також писав вірші, які допомогли переходу киргизької поезії від усної до письменної форми. Сьогодні портрет Осмонова зображений на купюрі номіналом 200 сом, а в честь Токомбаєва названа вулиця у Бішкекі.
Рахмонберді хаджі Мадазімов — відомий киргизький культурний діяч. Найбільш відомими його творами є «Ўшнинг тавсифи» («Характеристика Оша»)[2] та «Ісмлар імлосі» («Словник імен»)[3].
Користуються популярністю оповідання дитячого письменника-фантаста Кусеїна Есенкожоєва. Сучасним відомим киргизьким письменником, публіцистом та прозаїком є Кенеш Джусупов.
Театр та цирк[ред. | ред. код]
Рахмонберді Мадазімов — це засновник театрального руху в Киргизстані. Він був першим директором, художнім керівником та головним режисером першого театрального гуртка в країні. Мадазімов зробив великий внесок у розвиток культури та мистецтва Киргизстану[4][5]. У 1914 році Рахмонберді Мадазімов разом з вчителем російсько-туземної школи міста Ош Балтиходжой Султановим заснував театральний гурток[6][7].
У 1918 році під керівництвом Рахмонберді Мадазімова[8][9] разом з іншими освіченими діячами та вчителями Ошського уїзду Іброхімом Мусабоєвим, Бекназаром Назаровим, Журахоном Зайнобіддіновим[10], Назірхоном Камоловим, Абдурашідом Ешохоновим, А. Саідовим вперше в Киргизстані був заснований самодіяльний театральний гурток на базі концертної бригади при Реввоєнраді Туркестанського фронту з місцевих акторів.
У 1919 році гурток перетворився у театральну трупу. Вона послужила не тільки для розвитку театрального мистецтва, а й для розвитку професійного музичного мистецтва на півдні Киргизстану. В репертуарі трупи були не тільки театральні постановки, але й концертні програми. Для вистав та концертів спеціально оброблялись народні мелодії для музичного супроводження, що вплинуло на становлення музикантів-професіоналів. У подальшому ця трупа стала основою для створення Ошського Державного академічного узбецького музично-драматичного театру імені Бабура[11], який вважається найстарішим театром Киргизстану та другим найстарішим театром у Центральній Азії після Узбецького національного академічного драматичного театру імені Хамзи, що був заснований в Ташкенті у 1913—1914 рр[12][13].
В 1920 році в Пішпекському уїзді функціонувало три любительські театри та цирк[14].
У 1930 році був створений Киргизький державний театр на базі театральної студії. 1935 року була створена трупа Російського Драматичного театру, а 1936 року — трупа Киргизького театру. У 1938 році у Бішкеку було відкрито перший Театр Ляльок. До 1939 року в Киргизстані уже була створена ціла театральна мережа — Киргизька філармонія та 16 театрів (8 киргизьких, 4 російських, 2 російсько-татарських, 2 узбецьких)[15].
У Киргизстані зараз відкрито та працює: 9 драматичних театрів, 6 музичних театрів, 2 лялькових театри, 3 філармонічних концертних закладів та цирк.
Кінематограф[ред. | ред. код]
17 листопада 1941 року була створена «Фрунзенська студія кінохроніки». Пізніше її перейменували в «Киргизфільм»[16]. У 1955 році вийшов на телеекрани перший киргизький кольоровий фільм «Салтанат»[17]. Найбільш відомі киргизькі актори: Муратбек Рискулов, Болот Бейшеналієв, Таттибуу Турсунбаєва, Суйменкул Чокморов, Журахон Рахмонов; режисери: Толомуш Окєєв, Геннадій Базаров, Болот Шашмієв та Альгімантас Відугіріс. Найбільший розвиток киргизький кінематограф отримав у 70-х роки XX століття[18].
Фондом розвитку кінематографа спільно з Кіностудією «Киргизфільм» ім. Т. Окєєва була створена кіноколекція «Киргизьке чудо» з таких фільмів[19]:
- «Спека» (1962), режисер Лариса Шепітько
- «Джура» (1964), режисер Адольф Бергункер
- «Важка переправа» (1964), режисер Меліс Убукєєв
- «Перший вчитель» (1965), режисер Андрій Кончаловський
- «Небо нашого дитинства» (1966), режисер Толомуш Окєєв
- «Материнське поле» (1967), режисер Геннадій Базаров
- «Вистріл на перевалі Караш» (1968), режисер Болот Шамшієв
- «Засідка» (1969), режисер Геннадій Базаров
- «Вулиця» (1972), режисер Геннадій Базаров
- «Білий пароплав» (1975), режисер Болот Шамшієв
- «Червоне яблуко» (1975), режисер Толомуш Окєєв
- «Чоловік без жінок» (1981), режисер Альгімантас Відугіріс
- «Курманжан Датка» (2014), режисер Садик Шер-Ніяз
ЗМІ[ред. | ред. код]
У 1913 році почав виходити журнал «Пржевальский сельский хозяин» (усього 16—18 сторінок, накладом 1000 примірників), всього вийшло чотири номери. У 1914 році у м. Бішкек видавали рекламно-інформаційний «Пишпекский бюллетень».
У 1978 році у Киргизстані було видано 1119 книг та брошур загальним тиражем 8,7 млн примірників, у тому числі 464 — киргизькою мовою тиражем 4,1 млн примірників; виходило 34 журнали та ін. періодичні видання річним тиражем 32,8 млн примірників, 107 газет річним тиражем 233 млн примірників. З 1936 року працює Киргизьке телеграфне агентство (КирТАГ). У 1931 році у місті Фрунзе (сучасна назва Бішкек) почалися перші радіопередачі, з 1958 року працює Бішкекський телецентр який веде програми киргизькою, російською, німецькою та дунганською мовами. У 1992 році з'явилась перша приватна телерадіокомпанія «Піраміда»[20]
У 2010 році у Киргизстані працювало 35 радіостанцій, 10 каналів ефірного та кабельного мовлення, 1 державна та 3 приватних інформаційних агентства[21]. У цьому році державна телерадіокомпанія була перетворена в суспільне телерадіомовлення[22].
У 2010 році у Киргизстані зареєстровано понад 400 друкованих видань. Найбільш популярні — суспільно-політичні «Вечірній Бішкек», «Діло №…», «Обличчя», «МСН», «Слово Киргизстану», «Суспільний рейтинг», «Агим», «Аалим», «Киргиз Руху», місцеві версії російських видань — «Московский Комсомолец Кыргызстан», «Комсомольская правда Кыргызстан», «Аргументы и факты в Кыргызстане», розважальні — «Супер-Инфо» (найвищий наклад — до 90,000) «Совершенно не секретно», «Преступление и наказание», «Тамчы», «Кирпи», рекламно-інформаційні «Автогид», «Вітрина», «Алло реклама», видання національних меншин — єврейська газета «Мааян», узбецька — «Diydor», таджицька — «Паёми Ала-Тоо», уйгурська — «Іттіпак», корейська — «Ільчі», турецько-азербайджанська — «Turkel», турецька — «Zaman Кыргызстан», дунганська — «Хуэймин бо», видання Середньоазійської єпархії РПЦ «Православный мир» тощо.
Музеї[ред. | ред. код]
- Державний історичний музей Киргизької Республіки (м. Бішкек)
- Ошський об'єднаний історично-культурний музей-заповідник
- Будинок-музей А. Токомбаєва
- Меморіальний музей М. М. Пржевальського
- Літературний музей імені Токтогула
- Музей Ч. Айтматова (Таласька обл.)[23]
Народна творчість[ред. | ред. код]
Киргизькі жінки виготовляють вручну багато текстильних виробів, у тому числі подушки, килими та шерстяні ковдри, на яких зображені національні традиційні візерунки. Багато традиційних виробів з образами та емблемами киргизького життя виготовляється для туристів.
Звичаї та традиції[ред. | ред. код]
Сьогодні є поширеним звичаєм — викрадення нареченої. Хоча звичай незаконний, він все ще практикується у Киргизстані.
Киргизька кухня[ред. | ред. код]
Киргизька кухня відрізняється кулінарними традиціями на півночі та півдні. Це обумовлено територіальною роз'єднаністю та сусідством з різними народами. На півночі п'ють чорний чай з молоком та їдять головну святкову страву, яка називається бешбармак — дрібно нарізане варене м'ясо з локшиною, а на півдні — п'ють зелений чай та їдять плов.
Свята[ред. | ред. код]
Національні свята Киргизстану[24]:
- 1 січня — Новий рік (Жаңы жыл)
- 7 січня — Різдво Христове (Иса пайгамбардын туулган күнү)
- 23 лютого — День Захисника Вітчизни (Ата-Журтту коргоочунун күнү)
- 8 березня — Міжнародний жіночий день (Эл аралык аялдар күнү)
- 21 березня — Нооруз (День весняного рівнодення — Нооруз)
- 7 квітня — День народної Квітневої революції[25]
- 1 травня — Свято праці (1-май күнү)
- 5 травня — День Конституції Киргизстану (Конституция күнү)
- 9 травня — День Перемоги (Жеңиш күнү)
- 31 серпня — День Незалежності (Эгемендүүлүк күнү)
- Дата свята визначається за місячним календарем — Свято разговіння (Орозо-айт)
- Дата свята визначається за місячним календарем — Свято жертвоприношення (Курман айт)
- 7 листопада-8 листопада — День історії та пам'яті предків[26][27]
Джерела[ред. | ред. код]
- Театральная энциклопедия, Том IV / Глав. ред. С. С. Мокульский, П. А. Марков. — Москва: Гос. науч. изд-во «Сов. энциклопедия», 1965. — С. 241. — 1152 с.
- Киргизская Советская Социалистическая Республика: энциклопедия / глав. ред. Орузбаева Б. О. Институт истории АН Кирг. ССР. — Фрунзе: Глав. ред. Киргизской сов. энциклопедии, 1982. — С. 432, 443. — 488 с.
- Энциклопедия Ошской области, Раздел "Театральная жизнь / гл. ред. Орузбаева Б. О. Академия Наук Киргизской ССР. — Фрунзе (Бишкек): Глав. ред. Киргизской сов. энциклопедии, 1987. — С. 109—111. — 445 с. ББК 92я2 (рус.).
- Национальная энциклопедия Узбекистана / Государственное научное издательство «Ўзбекистон миллий энциклопедияси» Академии наук Республики Узбекистан. — Ташкент: Государственное научное издательство «Ўзбекистон миллий энциклопедияси», 2000—2006. — С. 219, буква «Ў». (узб.)
- Национальная энциклопедия «Кыргызстан», 5 том / гл. ред. Асанов Ү.А. Центр Государственного языка и энциклопедии Национальной академии наук Киргизской Республики. — Бишкек: Центр Государственного языка и энциклопедии, 2014. — С. 763. — ISBN 978-9967-14-111-7. (кирг.) [Архівовано 17 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- Книга Гиннеса Кыргызстана / Ы. Кадыров Центр Государственного языка и энциклопедии Национальной академии наук Киргизской Республики. — Бишкек: Центр Государственного языка и энциклопедии, 2008. — С. 94. — 216 с. — ISBN 978-9967-14-059-2. (кирг.) [Архівовано 14 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- Кыргызстан: энциклопедия / глав. ред. О. Ибраимов Центр Гос. языка и энциклопедии АН КР. — Фрунзе: Центр Гос. языка и энциклопедии, 2001. — С. 485, 520. — 546 с.
- Искусство советской Киргизии — Москва; Ленинград: Государственное издательство «Искусство», 1939. — С. 41, 42, 44. — 173 с. Мат-лы к декаде кирг. искусства в Москве. 1939 г. [Архівовано 26 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- Киргизский театр: очерк истории / Львов Н. И. — Москва: Искусство, 1953. — С. 129. — 227 с.
- Культурное строительство в Киргизии: ч. 1. 1930—1941 гг.: Народное образование / Каниметов А. К. Институт истории АН Кирг. ССР. — Фрунзе: Киргизское государственное издательство, 1957. — С. 18, 47.
- Искусство Киргизской ССР / Новиченко Е.И, Сальникова О. И.. — Фрунзе, 1958. — С. 40, 70. — 142 с.
- История советского драматического театра, Том 6 / Москов Институт истории искусств. — Москва: Наука, 1971. — С. 324, 326.
- История киргизского искусства / Салиев А. А. Институт философии и права АН Кирг. ССР. — Фрунзе: Илим, 1971. — С. 76, 108. — 407 с.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Перепись населения и жилищного фонда Кыргызской Республики (Population and Housing Census of the Kyrgyz Republic), 2009
- ↑ Библиографический каталог. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Библиографический каталог. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Люди, которые меняли мир[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Они стояли у истоков
- ↑ Спектакль «Барсбек» будет представлять Кыргызстан на международном фестивале в Турции
- ↑ Ош старейший театр республики отметил своё 95-летие. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2015.
- ↑ «Жайдари келин» чегара оша томоша кўрсатди. Архів оригіналу за 21 серпня 2018. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Гримасы и капризы Обезьяны. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Журахон Зайнобиддинов. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 2 березня 2018.
- ↑ 27 марта — Всемирный день театра. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Ошский академический узбекский театр отметил 95 летие. Архів оригіналу за 8 квітня 2016. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Ошский академический узбекский театр отметил 95 летие. Архів оригіналу за 24 грудня 2015. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Горина И. В. Советский театр начала 1920-х годов как средство распространения русской культуры в Киргизии // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2013. — Т. 13. — № 3. — С. 34
- ↑ Горина И. В. Развитие областных театров драмы в Киргизии в первой половине XX в. // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2014. — Т. 14. — № 3. — С. 13
- ↑ Илья Каримджанов (17 ноября 2011). Кинематографисты возложили цветы к памятнику Чингизу Айтматову и Манасу Великодушному. K-News. Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ А что вы знаете о кыргызском кино?. Вечерний Бишкек. 23 апреля 2012. Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Зейнет Турарбеккызы. Киргизское кино. То4ka-Treff. Процитовано 7 листопада 2018.
{{cite web}}
: Недійсний|deadlink=404
(довідка) - ↑ Презентация DVD коллекции «Кыргызское чудо». Фонд развития кинематографа. 02.10.2012. Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Сатылканова А. Р. История становления общественного телевидения в Кыргызстане // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2015. — Т. 15. — № 2. — С. 76.
- ↑ Фридман Э., Шэйфер Р., Антонова С. А. Два десятилетия репрессий: неистребимость авторитарного контроля над средствами массовой информации в Центральной Азии // Центральная Азия и Кавказ. — 2010. — Т. 13. — № 4. — С. 116
- ↑ Сатылканова А. Р. История становления общественного телевидения в Кыргызстане // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2015. — Т. 15. — № 2. — С. 77
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 серпня 2016. Процитовано 7 листопада 2018.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Статья 113 Трудового Кодекса Кыргызской Республики (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2019. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ 7 апреля. День народной Апрельской революции. Афиша. Столица KG (ru-RU) . 7 квітня 2016. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ В Киргизии сделали праздничным день восстания против Российской империи. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Президент Алмазбек Атамбаев подписал Указ «Об установлении Дней истории и памяти предков». Архів оригіналу за 29 жовтня 2017. Процитовано 7 листопада 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Культура Киргизстану |
- В Кыргызстане Ошскому узбекскому театру музыкальной драмы 95 лет [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Ошский академический узбекский музыкально-драматический театр имени Бабура 29 ноября отметит своё 95-летие [Архівовано 26 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- В Ошском театре имени Бабура за 95-летний период работы поставлено около 600 спектаклей [Архівовано 26 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- Старейшему театру Кыргызстана — 100 лет [Архівовано 26 квітня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- Марказий Осиёдаги энг кекса профессионал театр 100 ёшга тўлди [Архівовано 14 квітня 2018 у Wayback Machine.]
- Люди, которые меняли мир [Архівовано 27 січня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
- Люди, которые меняли мир [Архівовано 21 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- Театр Кыргызстана в 20-80 годах(рос.)