Крушельницький Антін Володиславович
Крушельницький Антін Володиславович | ||||
---|---|---|---|---|
Антін Крушельницький. (Рогатин, 1926) | ||||
Псевдонім | Антін Володиславич, Л. Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А.К., С-й, Кр. та ін.;А.К., С-й, Кр. та ін. | |||
Народився | 23 липня (4 серпня) 1878 Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (нині Польща) | |||
Помер | 3 листопада 1937 (59 років) Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СССР | |||
Поховання | Сандармох | |||
Громадянство | Австро-Угорщина → ЗУНР → УНР → УСРР | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | письменник, літературознавець, педагог, видавець | |||
Сфера роботи | література[1], літературна критика[1] і викладання[1] | |||
Мова творів | українська | |||
Членство | Наукове товариство імені Шевченка | |||
У шлюбі з | Крушельницька Марія Степанівна | |||
Діти | Крушельницький Тарас Антонович, Крушельницький Іван Антонович, Крушельницька Володимира Антонівна, Крушельницький Богдан Антонович і Крушельницький Остап Антонович | |||
| ||||
Крушельницький Антін Володиславович у Вікісховищі | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 4 серпня 1878, Ланьцут — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
Чоловік Марії Крушельницької, батько Володимири, Івана, Богдана, Тараса та Остапа Крушельницьких.
Жертва сталінського терору.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 4 серпня 1878 року в м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща).
Навчався в гімназії в Бучачі[2]. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету[3].
У 1900—1903 роках — співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913[3]), з 1901-го газети «Буковина».[3]. Від 1901 року[2] викладав у гімназіях Коломиї (1902—1905, 1908, 1926[3]), Станиславова (1905, 1908[3]), Бережан (до листопада 1911[2]), Львова, Відня, Долини (1914[3]) Рогатина (1925—1926[3]), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї[3]. Член Крайової шкільної ради[4].
Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907—1912) — органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.
У 1915 році був бургомістром Городенки[3].
У 1919 — на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика)[5].
З 27 квітня по 25 липня 1919 р. очолював Міністерство народної освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною місією «для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів» у Празі та Відні[6].
Після повалення влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка». Працював в радянофільському (і фінансованому з СРСР) часописі «Нова громада». У 1929—1932 — видавець і редактор журналу «Нові шляхи», в 1933 — часопису «Критика», що також дотримувалися радянофільської орієнтації[7][8].
Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії. У своїх публікаціях поширював радянську пропаганду, вигадки і провокації проти українського націоналістичного руху. Зрештою Степан Бандера видав наказ щодо його ліквідації, відмінений після оголошення А. Крушельницьким наміру виїхати з сім'єю до СРСР (С. Бандера передбачив його ліквідацію там самими більшовиками).[9]
У липні 1934 року переїхав з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».[10]
6 листопада 1934 заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».
Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Покарання відбував у Соловецькій тюрмі.
Рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.
Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.
Із секретної записки тюремного управління НКВС від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».
Цікавий факт[ред. | ред. код]
Антін Крушельницький утік зі Львова до СРСР через загрозу замаху від ОУН, але органи ОДПУ змусили його признатись у керівництві міфічної ОУН (Об'єднання українських націоналістів) в УРСР, за що і розстріляли згодом.[11]
Літературний та науковий внесок[ред. | ред. код]
Цей розділ потребує доповнення. (березень 2012) |
Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників».
- Крушельницький А. Вибір з українського народного письменства. Т. 1 (Від 1798 р. до 1876 р.). Для сьомої кляси середніх шкіл; для третьої кляси колегії. — Київ ; Відень ; Львів: Вид. Чайка, 1922. — 626 с.
- Крушельницький А. Вибір з українського народного письменства. Т. 2 (Від 1876 р. до 1920 р.). Для восьмої кляси середніх шкіл; для четвертої кляси колегії. — Київ ; Відень ; Львів: Вид. Чайка, 1922. — 720 с.
- Олесь О. Ялинка / О. Олесь ; з мал. Ю. Вовка, О. Кульчицької. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 1924. — 14 с. : іл. — (Українській дитині / ред. А. Крушельницький ; ч. 11). [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Як промовить земля … : (розділ з повісти наших днів) / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Наклад Літ. ін-ту, 1920. — 149 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Український альманах / Антін Крушельницький. — Київ ; Львів ; Відень ; Нью-Йорк : 1921. — 510 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Рубають ліс: повість / Антін Крушельницький. — Київ ; Ляйпціг: Укр. накладня, 1914. — 380 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Ірена Оленська: оповідання / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Накладом Літ. ін-та «Укр. книжка», 1921. — 296 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Дужим помахом крил: роман. Т. 1, ч. 1 / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 19–?. — 220 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Дужим помахом крил: роман. Т. 1, ч. 2 / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 19–?. — С. 213—404. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Гомін Галицької землі (1918—1919): роман / Антін Крушельницький ; за заг. ред.: О. Мізерницького та О. Сашка ; передм. А. Березинського. — Харків: Держ. вид-ва України, 1930. — 24, 520 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Буденний хліб: оповідання з життя / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень; Львів: Наклад Літ. ін-та, 1920. — 283 с. [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький А. Іван Франко: Молоді літа / написав Антін Крушельницький. — Львів: Накладом т-ва «Просвіта», 1928. — 47 с. [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Крушельницький, Антін. Просвітній реферат: (із ювіл. обходу філ. «Просвіти» в Коломиї 21.XII. 1908 р.) / Антін Крушельницький. — Коломия: Наклад Ред. «Прапора»; З друк. В. Бравнера, 1909. — 60 с. [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ а б в Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 245.
- ↑ а б в г д е ж и к Павлишин А. Крушельницький Антін Володиславович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 583.
- ↑ Дуда І. Крушельницький Антін Владиславович… — С. 256.
- ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 197. — ISBN 5-7707-7867-9.
- ↑ Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — К. : Видавець Ешке О. М., 2002. — Т. 1 : 1917—1943 рр. — С. 123—128. — ISBN 966-557-096-Х.
- ↑ Олексій Мустафін. «Троянські вісті». Український мюнхгаузен та інші помічники більшовицьких людоловів. Київ24. 2024-02-15.
- ↑ Рубльов, О. С. До історії вітчизняного совєтофільства початку 1920-х років : співробітництво Н. Суровцової у часописі «Нова Громада» (1923-1924) / О. С. Рубльов, П. Е. Синицький // Проблеми історії України XIХ – початку ХХ ст. – 2007. – Вип. 13., с.213
- ↑ П. Мірчук. Нарис Історії ОУН. Перший том: 1920—1939. — с. 43.
- ↑ [http://slovoprosvity.org/2018/08/09/pysmennyk-publitsyst-pedahoh/ Романа Черемшинська. До 140-річчя від дня народження Антіна Володиславовича Крушельницького (1878—1937) ]
- ↑ Помилування не просив… Доля Юліана Бачинського: Документи. Матеріали. Публікації / Упоряд.: Ю. Шаповал, О. Якубець
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Герасимова Г. Крушельницький Антін Владиславович [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 425. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
- Дуда І. Крушельницький Антін Владиславович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 254, 256. — ISBN 966-528-199-2.
- Крушельницька Л. І. Рубали ліс. — Львів, 2001.
- Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль : Тернограф, 2012. — 280 с. — ISBN 978-966-457-087-6.
- Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії: в 3 т. — К. : Сфера, 1997—1999.
- Павлишин А. Крушельницький Антін Володиславович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 15 : Кот — Куз. — С. 583—584. — ISBN 978-966-02-7305-4.
- Терещук Г. «Мій дід був одержимий роботою для України» — Лариса Крушельницька [Архівовано 25 листопада 2012 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода.
- Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 128—130, 283—284.
Посилання[ред. | ред. код]
- Krushelnytsky, Antin, 1878—1935 — книги А. Крушельницького в Інтернет-архіві.
- Олександр Горобець Синів розстріляли у Києві [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.]
- Крушельницький Антін в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
|