Крилата ракета

Tomahawk, основна крилата ракета США

Крила́та раке́та — керована ракета, що більшу частину шляху рухається на сталій висоті або з огинанням рельєфу місцевості. Як і балістична ракета, має основним призначенням знищення наземних або морських цілей на значних відстанях (від кількох сотень до кількох тисяч кілометрів), але покладається на підіймальну силу крила та рухається з приблизно сталою швидкістю протягом більшої частини шляху[1][2][3][4][5]. Також крилатими називають протикорабельні ракети, такі як Harpoon, Exocet, «Нептун»[6][7][8].

Подібні за будовою апарати, що не мають двигуна або використовують ракетне прискорення на початку польоту, називають крилатими бомбами.

Опис[ред. | ред. код]

Х-55, радянська крилата ракета
Storm Shadow, сучасна малопомітна франко-британська ракета з тандемною бойовою частиною

Політ[ред. | ред. код]

Крилаті ракети можуть запускатись з літаків / БПЛА (крилаті ракети повітряного базування), наземних пускових установок, кораблів або підводних човнів, в тому числі з підводним запуском[en], («поверхня — поверхня»)[4]. Часто крилаті ракети оснащені складаним крилом для економії простору. Існують конструкції, що дозволяють запускати крилаті ракети не з бомбових відсіків чи зовнішніх підвісів, а з контейнерів, що вивантажуються з транспортного літака в польоті. Наприклад, система палетного запуску Rapid Dragon випробовується для ракети AGM-158 та літаків MC-130J[9].

Під час польоту ракета покладається на підіймальну силу крила та тягу двигуна. На відміну від інших типів ракет, більшість крилатих ракет оснащені не ракетними двигунами, а повітряно-реактивними (як літаки), які забезпечують сталу швидкість протягом польоту[2]. Деякі ракети застосовують ракетний прискорювач для злету або прискорення до надзвукової швидкості на термінальній фазі польоту. Переважно ракети є дозвуковими, оснащені турбореактивними або турбовентиляторними двигунами, але існують та активно розробляються надзвукові та гіперзвукові крилаті ракети з прямоточними та гіперзвуковими реактивними двигунами відповідно[4].

Крилаті ракети протягом польоту не виходять за межі атмосфери. Часто вони летять низько над землею (поземний політ з огинанням рельєфу місцевості або сі-скімінг[en] — якщо наявні відповідні датчики), що робить їх виявлення радарами (крім авіаційних радарів, спрямованих у бік землі) складним. Але також ракети можуть летіти на великій висоті, що робить їх витрати пального більш ефективними, відтак, збільшується дальність, але виявлення з землі є значно простішим. Також ракети можуть комбінувати переваги обох принципів: летіти вище на початкових етапах для збільшення дальності, а потім знижуватись до менших висот у зоні дії ворожих засобів ППО[4].

Керування[ред. | ред. код]

Крилаті ракети можуть оснащуватись широким спектром засобів навігації та/або керування для точного самонаведення на ціль і протидії засобам ППО. Як найперші, так і сучасні, крилаті ракети оснащуються інерціальним наведенням (INS), що дозволяє їм автономно рухатись до заданої цілі. Також для перевірки правильности руху та високоточного наведення застосовується супутниковий зв'язок (GPS, GLONASS)[4].

Ракети також оснащуються різними системами відстеження рельєфу місцевості (TERCOM, TERPROM[en]), що порівнюють карту місцевості з отриманим з датчиків зображенням, і таким чином можуть летіти точніше та на меншій висоті[4].

Крім цього, ракети можуть мати засоби самонаведення, що збільшують точність на фінальному етапі польоту до цілі. Воно може бути лазерне, інфрачервоне, активне або пасивне радіолокаційне, DSMAC[a], або навіть телевізійне[en], яке дозволяє оператору довести ракету вручну до цілі[4].

Сучасні ракети можуть змінювати свої траєкторії під час польоту та маневрувати для заплутування систем ППО/ПРО. Наприклад, Tomahawk Block IV (на озброєнні з 2004) можна перенаправити на одну з 15 альтернативних заданих цілей або на будь-які GPS-координати, також ракета здатна баражувати в районі цілі та передавати дані з камери операторам, очікуючи на команду для атаки[10]. Ще більш вираженими є баражувальні можливості ізраїльської «Деліла»[11][12]. Російські ракети сімейства «Калібр» також можуть мати доволі складні траєкторії руху, але точні їх можливості невідомі[13].

Бойова частина[ред. | ред. код]

Ракети можуть оснащуватись великим спектром бойових частин, зазвичай осколково-фугасними або ядерними[4]. Рідше ракети оснащені касетними, інертними/обманними (ADM-20 Quail[en], ADM-160 MALD), тандемними (TAURUS, Storm Shadow) або навіть графітовими бомбами (BGM-109D Kit 2) тощо.

Також крилаті ракети можуть бути носіями забороненої хімічної або біологічної зброї[4].

Класифікація[ред. | ред. код]

Існують специфічні ракети, що мають риси як крилатих, так і балістичних: наприклад, радянська Х-22 має ракетний двигун (для крилатих ракет характерні ПРД) і профіль польоту, частково паралельний землі (але на значній висоті) та частково подібний до балістичного, тобто, така ракета має риси аеробалістичної[1][14].

Зазвичай апарати з поршневими двигунами називають дронами-камікадзе. Але на думку аналітика RUSI Узі Рубіна[en], такий поділ є оманливим: деякі зразки апаратів з великою (сотні кілометрів) дальністю дії, попри очевидну конструктивну подібність до БПЛА, не мають основоположних рис бойових безпілотників. Так, іранські Shahed 131 та 136 або український «Бобер» не мають на борту оптичного обладнання та не можуть вести спостереження. На відміну від класичних БПЛА, вони летять автономно для ураження визначеної до запуску цілі, а їх маневрові властивості обмежені (як у типових крилатих ракет[b]) — таким чином ці апарати значно більше схожі за принципом дії на крилаті ракети та виконують схожі з ними функції, а відмінність полягає лише в принципі роботи двигуна. За Рубіном, ці апарати можна вважатись гвинтовими крилатими ракетами, а не безпілотниками.[15][16]

Історія[ред. | ред. код]

Радянська ракета К-212[ru], створена 1939 року Сергієм Корольовим

Передісторія[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни та після неї різні країни розробляли летючі бомби[en], які були літаками-біпланами з автономним або дистанційним керуванням, зарядженими вибухівкою. 1916 року в Великій Британії створили автоматичний літак Г'юїтта-Сперрі, а 1918 в США Kettering Bug. В Німеччині також були подібні розробки.[17] У 1925 в Британії створили Larynx, протикорабельний автоматизований літак.[18]

У СРСР у 1930-ті роки розробку крилатих ракет (фактично — крилатих бомб з ракетним стартом) проводили Сергій Корольов та Валентин Глушко у Групі вивчення реактивного руху. З 1932 та до початку репресій, зокрема, арешту Корольова у 1938, було розроблено ряд апаратів,[19] найвідомішим із яких став К-212[ru]. Більшість із них мали класичну літакоподібну конструкцію та ракетні двигуни, як на твердому, так і на рідкому пальному. К-212 вагою 165—230 кг за розрахунками мала бути здатною долати 280 км. Дослідні запуски тривали до 1939 року, після чого програму згорнули.[20][21]

Фау-1[ред. | ред. код]

Фау-1, перша застосована на війні крилата ракета

Першими застосованими на війні крилатими ракетами були німецькі V-1 («Фау-1»), роботи з розробки яких розпочались 1935 року і були завершені в 1944, вже в червні цього року розпочалось бомбардування ними Великої Британії. Ці ракети летіли автономно за гірокомпасом і не були точними, але могли доставити 850-кілограмову бойову частину на відстань близько 250 км з крейсерською швидкістю близько 550 км/год. Всього по Британії було запущено близько 25000 ракет, із яких своїх цілей досягли близько 6000 ракет, спричинивши загибель 5500 та поранення 16000 людей.[22]

З 1941 року в СРСР під керівництвом Володимира Челомея велись роботи зі створення крилатих ракет з ПуПРД для бомбардувальників, а з 1944 року було запроваджено розробку на основі німецької V-1.[19] Того ж року було створено ракету 10Х[en], подібну за конструкцією та характеристиками до V-1, яка послугувала прототипом. Було виготовлено 300 ракет, але після випробувань 1947—1948 років ВПС відмовились від них через недостатню точність.[23][24]

У липні 1944 року відбувся перший запуск американської копіїї V-1, створеної за допомогою зворотної розробки. Модифікована версія цієї ракети, названа JB-2[en], стала першою серійна крилатою ракетою США. Всього виготовили 1385 таких ракет, але з кінцем ДСВ виробництво припинилось. Досліди над JB-2 продовжувались до 1949 для випробування різних систем наведення та способів запуску. Зокрема, були експерименти з повітряним, наземним, надводним та підводним запуском, в тому числі з ракетним стартом.[25]

Післявоєнні розробки[ред. | ред. код]

Одна з перших крилатих ракет США, MGM-1 Matador[en] (1952)

США[ред. | ред. код]

У грудні 1945 було створено вимоги для XSSM-A-1, яка пізніше стане B-61 Matador[en][c] — першою бойовою крилатою ракетою США. ЇЇ розробка проводилась паралельно з JB-2. Крім того, одночасно з тим розроблялась надзвукова версія XSSM-A-2. Перший запуск відбувся в січні 1949.[25] Ракета оснащувалась 50-кт ядерною боєголовкою, яку могла доставити на відстань 400 до кілометрів.[26] Дальність, забезпечена радіокеруванням, вважалась недостатньою, тому їй на заміну розробили ракету TM-76 Mace[en][d]. Ця ракета була оснащена системою наведення ATRAN (англ. Automatic Terrain Recognition And Navigation[e]), яка порівнювала дані з власного радара з завантаженими радарними знімками поверхні, і дозволила збільшити дальність до 1300 км. Таким чином, «Мейс» стала першою у світі ракетою з наведенням за ландшафтом (TERCOM). Перші підрозділи отримали ракети 1959 року, а 1961 року було розгорнуто TM-61B — варіант з інерціальним наведенням.[27]

Одним із ключових напрямків розвитку крилатих ракет стала потреба американських повітряних сил у ядерній зброї, що не потребувала б нараження бомбардувальників на ворожу протиповітряну оборону. Так 1959 року з'явилась GAM-77 Hound Dog[en]. Ця ракета мала режими польоту як на великій, так і на малій висоті, з програмованими змінами курсу й висоти.[28]

У 1950-х — 1960-х як у США, так і в СРСР існувала концепція надзвукових міжконтинентальних крилатих ракет із ядерними боєголовками. У США такими проєктами були SM-62 Snark[en] та SM-64 Navaho[en], але від цих ідей відмовились, оскільки МБР були більш перспективними.[29] Також розроблялись крилаті ракети-обманки, наприклад, американська ADM-20 Quail[en], яка була розроблена в 1960-х для імітації радарної сигнатури B-52.[30]

У 1960-х крилаті ракети були все ще ненадійними та неточними, однак до 1970-х розвиток інерціальної системи наведення дозволив скоротити її вагу приблизно зі 130 кілограмів у 1960 до 13 кг у 1970-му році, а відхилення з 0,03° на годину польоту до 0,005° в ті самі роки. Також з'явились мікропроцесори та напівпровідники, TERCOM, загалом стали доступними нові матеріали та ефективні й економні двигуни[5], що відновило зацікавлення у такій зброї.[31] Іншим приводом розпочати розробку такої зброї став успіх радянських протикорабельних ракет, що призвело до появи протикорабельної крилатої ракети AGM-84 Harpoon.[5][32]

Застарівання обманки ADM-20 Quail в 1970-х призвело до розробки наступного покоління таких ракет, але висока вартість майбутньої ракети призвела до створення на її основи однієї з основних американських крилатих ракет ADM-86 ALCM, яка перемогла AGM-109 Tomahawk у конкурсі 1980 року на нову авіаційну крилату ракету[30]. Її наступницею мала стати стелс-ракета AGM-129 ACM.[33]

У 1971 році в США вивчали можливість створення крилатої ракети для підводних човнів з запуском через торпедний апарат. У конкурсі перемогла BGM-109 Tomahawk, яку було розроблено у варіантах RGM-109 та UGM-109[f] для запуску з кораблів та підводних човнів відповідно.[34][35]

СРСР і Росія[ред. | ред. код]

Одна з перших крилатих протикорабельних ракет СРСР, КС-1 (1953)

З 1944 року радянські інженери, зокрема, Володимир Челомей, розвивали ідею V-1. Впродовж 1944—1958 років вони створили «літаки-снаряди» 10Х[en], 14Х та 16Х (дводвигунова ракета на базі 10Х[19]), але через численні проблеми з керуванням і наведенням, їх проєкти почали викликати скептицизм. Челомей втратив лідерство у програмі, а його конструкторське бюро реорганізували до ОКБ-155 Мікояна. Смерть Йосипа Сталіна у 1953 дала Челомею новий шанс, він почав просувати застосування крилатих ракет у флоті. Так з'явилась ракета П-5, що запускалась з підводних човнів. 1955 конструкторську групу Челомея розширили до ОКБ-52, яке пізніше стало НВО машинобудування[ru]. Ця організація створювала протикорабельні ракети, найвідомішими є П-35, П-70 «Аметист»[ru] (перша у світі крилата ракета з підводним запуском), П-500 «Базальт»[36].

Паралельно з роботою Челомея відбувалась розробка протикорабельних крилатих ракет повітряного запуску, розробка яких була затверджена 1947 року. Першою ракетою цього типу стала КС-1, прийнята на озброєння 1953 року.[37] З 1958 ОКБ-155 (пізніше — МКБ «Радуга») під проводом Олександра Березняка розробило ракети КСР-2 та КСР-11[ru], Х-22, Х-55 тощо.[36]

У 1950-х — 1960-х як у США, так і в СРСР існувала концепція надзвукових міжконтинентальних крилатих ракет із ядерними боєголовками. Першою такою ідеєю в СРСР став у 1946 бомбардувальник Келдиша[en], придуманий на основі теоретичного німецького безпілотного бомбардувальника Ойґена Зенґера та Ірене Бредт[38], але проєкт був би дуже дорогим та, ймовірно, недосяжним для технологій того часу[39]. Вже пізніше проєктами міжконтинентальних крилатих ракет були С-30[40] Ту-121[ru], «Буря»[ru], М-40 «Буран»[ru].[41]

В загальних рисах радянські крилаті ракети до 1970-х були розроблені передусім для протикорабельного використання, а не для загрози стратегічним наземним цілям, на чому зосереджувалися в США. Така розбіжність була спричинена тим, що США мали значно більший флот і розраховували на панування в повітрі та застосування іншого озброєння. Отже, СРСР мав більше потенційних надводних цілей і прагнув компенсувати нестачу авіації створенням протикорабельних крилатих ракет різних типів.[5] Однією з найпотужніших ракет цієї концепції стала Х-22, що могла доправити ядерну або конвенційну бойову частину на сотні кілометрів зі швидкістю близько 3,5 М.[42] Розвиток радянських протикорабельних ракет і їхнє успішне застосування, зокрема, затоплення ізраїльського есмінця «Ейлат» єгипетськими ракетами П-15, призвели до зацікавлення цим типом ракет із боку США в 1970-х.[32]

З 1976 року проводились розробки стратегічної крилатої ракети Х-55, яка згодом стала однією з основних ракет СРСР і Росії. Ця ракета вже була здатна розпізнавати рельєф місцевості та огинати його. Після низки бойових успіхів американських крилатих ракет із GPS у 1990-х, у Росії Х-55 розвинули в Х-555, оснащену супутниковою навігацією.[43] На заміну цій ракеті з кінця 1980-х розробляли малопомітну Х-101, яка стала на озброєння 2012 року.[44]

З 1985 року розпочалось створення родини ракет «Калібр», що є основним ударним озброєнням російського флоту та включає в себе підродини протикорабельних 3М54 та ракет проти наземних цілей 3М14.[45]

Україна[ред. | ред. код]

Випробувальний запуск крилатої протикорабельної ракети «Нептун»

Ракети Х-55 виготовлялись на Харківському авіаційному виробничому об'єднанні, однак після розпаду СРСР виробництво було зупинено.[43] За результатами кількох договорів (Лісабонський протокол, Масандрівські угоди, Будапештський меморандум) наявні стратегічні бомбардувальники Ту-22, Ту-95, Ту-160 та їх основне озброєння — крилаті ракети Х-22, Х-55 та інші Україна частково передала Росії або утилізувала в обмін на нереалізовані гарантії безпеки. Незначну кількість ракет Х-55СМ також було нелегально продано Ірану та Китаю на початку 2000-х.[46]

З 2010 року КБ «Луч» проводив розробку протикорабельної ракети власним коштом, оскільки Міністерство оборони не було зацікавлене. 2018 року відбулись її успішні випробування.[47] 2020 року, після численних випробувань, береговий ракетний комплекс РК-360МЦ «Нептун» з ракетою Р-360, був прийнятий на озброєння Збройних сил України. Розробка та вдосконалення продовжились і попри російське вторгнення 2022 року.[48]

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Ракетний старт Tomahawk з есмінця USS Sterett

Операції НАТО та США[ред. | ред. код]

США активно застосовували ракети AGM-86C CALCM в операціях «Буря в пустелі» (1991 рік; 35 ракет), «Удар у пустелі»[en] (1996 рік; 16 ракет), «Лис пустелі» (1998 рік; 90 ракет), «Свобода Іраку» (2003 рік; 153 ракети) та при бомбардуванні Югославії (1999 рік; 200 ракет).[49][50] Tomahawk також масово застосовувались США та союзними країнами: 288 ракет було запущено в 1991 по Іраку[51] (також десятки було випущено в подальші роки, ще 355 в 1998), 218 ракет під час бомбардування Югославії[52], понад 800 ракет[53] під час вторгнення в Ірак 2003 року, 159 ракет було запущено в березні 2011 по Лівії.[54]

2011 року британські та французькі сили випустили по Лівії 60 і 15 ракет Storm Shadow / SCALP EG. В ударах також брала участь Італія, однак, кількість використаних нею ракет невідома[55].

Під час першого удару 12 січня 2023 року в ході військової операції проти хуситів у Ємені було випущено 80 ракет Tomahawk.[56][57][58][59]

Війна в Сирії[ред. | ред. код]

Під час громадянської війни в Сирії, що триває з 2011 року, США та Росія завдавали ударів крилатими ракетами по території Сирії. З 2017 року США випустили понад 150 ракет Tomahawk та 19 AGM-158 JASSM[60] по об'єктах ІДІЛ та режиму аль-Асада. 2019 року JASSM взяли участь у рейді на Бариш, під час якого було ліквідовано ватажка ІД Абу-Бакра аль-Багдаді[60].

2015 року російська авіація випустила 32 ракети Х-101 по цілях ІДІЛ, у наступні роки подібні удари також повторювались. Для запуску ракет російські бомбардувальники пролітали близько 7000 кілометрів над Каспійським морем і повітряним простором Ірану та Іраку[44]. Також росіяни з 2015 завдавали ударів по силам сирійської опозиції ракетами 3М14 «Калібр» з кораблів у Каспійському морі[61], а також ракетами «Онікс».

Російське вторгнення в Україну (з 2022)[ред. | ред. код]

Див. також: Перелік ракетних ударів під час російського вторгнення

Росія[ред. | ред. код]

Під час російського вторгнення в Україну (з 2022) росіяни активно застосовували весь наявний асортимент крилатих ракет, включно з Х-55/Х-555, Х-101, «Онікс», Х-22 та Х-32 з використанням літаків Ту-95МС, Ту-22М3 та Ту-160, а також ракети «Калібр» з підводних і надводних човнів ЧФ РФ і комплексу «Іскандер-К».[62] Найбільш масованими атаками стали удари 24 лютого 2022 та 29 грудня 2023 року, під час останньої росіяни застосували понад 90 крилатих ракет різних типів.[63][64]

Російський ракетний терор (в тому числі, за допомогою крилатих ракет), став причиною забороненого повітряного простору над усією територією України та ознаменувався численними воєнними злочинами, як то удари по критичній інфраструктурі та удари по житловій забудові. Для протидії російським ракетам союзники України почали надавати засоби протиповітряної оборони.

За словами речника ПС ЗСУ Юрія Ігната, з початку російського вторгнення в Україну (з 2022) до кінця 2023 року російські війська випустили по території України близько 7400 ракет різних типів, з яких третину склали ракети від комплексів С-300 та С-400 (здатні завдавати ударів по наземних цілях) та близько 900 — балістичні ракети «Іскандер». Також росіяни використали близько 3700 дронів типу Shahed-131/136.[65] Станом на серпень 2023 року залишки ракет у Росії (балістичних і крилатих) оцінювались у щонайменше 585 одиниць, а виробничі потужності оцінювались у 40 ракет (балістичних і крилатих) на місяць, але ці плани виконувались лише частково — через санкції та дефіцит західних комплектуючих.[66]

Україна[ред. | ред. код]

Сили оборони України успішно застосовували проти російських військових об'єктів передані передані Великою Британією та Францією в рамках МТД для відбиття російської агресії крилаті ракети Storm Shadow/SCALP-EG. Також Україна отримала та використовувала протикорабельні комплекси Harpoon.

Також українські війська застосовували ракети «Нептун». Так, 14 квітня 2022 року ударом двох ракет, було потоплено ракетний крейсер «Москва», флагман Чорноморського флоту ВМФ РФ. Пізніше, у серпні 2023 року, ймовірно, модифікована для ударів по наземних цілях ракета «Нептун» уразила російський С-400 в Криму.[48]

Порівняння[ред. | ред. код]

Крилаті ракети мають як переваги, так і недоліки порівняно з іншими засобами ураження, що можуть виконувати подібні задачі — передусім, балістичними ракетами та дронами-камікадзе.

Виявлення та відстеження крилатих ракет значно складніше, ніж для балістичних, оскільки типова крилата ракета летить на малій висоті та має менш передбачувану траєкторію.[67] Натомість балістичні та аеробалістичні ракети є значно складнішими цілями для ураження: така ракета падає на ціль зі швидкістю в тисячі кілометрів на годину та через відсутність пального, яке згоряє на стадії розгону, переважно не вибухає при ураженні уламками — тому ракети уражаються кінетичними перехоплювачами складних і дорогих систем, як Patriot і SAMP/T.[14] В той час звичайна крилата ракета летить на дозвуковій швидкості та є вразливою для будь-яких засобів ураження, в тому числі кулеметів, автоматичних гармат і ПЗРК.[68][69]

Названі вище переваги щодо виявлення також стосуються і стратегічних безпілотників, подібних за застосуванням до крилатих ракет, як іранські Shahed та український «Бобер». Однак, при цьому вони є надзвичайно дешевими: якщо Tomahawk коштує 2 млн доларів США, а Х-101 — 13 млн доларів, то один Shahed 136 оцінюється в 20-30 тисяч доларів і може завдати пошкоджень, що багатократно перевищують його вартість. При цьому для розвинених країн, які будують свої системи протиповітряної оборони навколо сучасних ЗРК із дорогими ракетами, збиття подібних засобів може обходитись дуже дорого.[15][16][70]

Див. також[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Cruise missile

Пов'язані види озброєння[ред. | ред. код]

Пов'язані поняття[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Цифрове зіставлення зображення з камери із заздалегідь завантаженим зображенням цілі.
  2. ↑ Але, як наведено вище, існують серійні крилаті ракети, здатні до баражування та/або такі, що мають оптичні прилади та можуть керуватись оператором.
  3. ↑ Оскільки ВПС США постійно змінювали системи позначень ракет, то вона відома під такими назвами:
    • XSSM-A-1 (1945—1951)
    • B-61 (1951—1955)
    • TM-61 (1955—1963)
    • MGM-1 (з 1963)
  4. ↑ Аналогічно Matador (див. примітку вище) мала різні позначення залежно від часу:
    • TM-61B Matador B (початково)
    • TM-76A Mace (1956—1963) — перша серійна версія
    • MGM-13 Mace (з 1963)
  5. ↑ у перекладі «автоматична система розпізнавання та навігації за ландшафтом»
  6. ↑ Початково назви були BGM-109A-1 та BGM-109A-2, але 1986 року їх змінили на формат RGM та UGM
  1. ↑ а б Saad, Eugene; Mount, Adam (2019). AIR-LAUNCHED BALLISTIC MISSILES. Federation of American Scientists[en].
  2. ↑ а б Fact Sheet: Ballistic vs. Cruise Missiles (PDF). The Center for Arms Control and Non-Proliferation.
  3. ↑ cruise missile. TheFreeDictionary.com (англ.). Процитовано 11 вересня 2023.
  4. ↑ а б в г д е ж и к Cruise Missile Basics – Missile Defense Advocacy Alliance (амер.). Архів оригіналу за 11 вересня 2023. Процитовано 11 вересня 2023.
  5. ↑ а б в г Rocket and missile system - Strategic missiles | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 23 травня 2023.
  6. ↑ Harpoon. Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 14 січня 2024. Процитовано 31 січня 2024.
  7. ↑ Exocet. Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 12 січня 2024. Процитовано 31 січня 2024.
  8. ↑ РК-360МЦ "Нептун": фактор стримування російського флоту. Мілітарний (укр.). Процитовано 31 січня 2024.
  9. ↑ Армія США має крилаті ракети AGM-158, які можна пускати з транспортних літаків | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 29 жовтня 2023.
  10. ↑ Tomahawk Cruise Missile. United States Navy (амер.). Процитовано 11 вересня 2023.
  11. ↑ 5 More Incredible Technologies Used by the IDF. idfblog.com. 19 січня 2012. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 29 квітня 2017.
  12. ↑ The Secrets of Delialah, IAF bulletin, issue 184, December 2008
  13. ↑ "Надзвичайно щільний обстріл". Приблизний маршрут ракет і "шахедів" під час атаки Одеси вночі 25 вересня. texty.org.ua (укр.). 2023. Архів оригіналу за 26 вересня 2023. Процитовано 28 вересня 2023.
  14. ↑ а б Які ракети рашистів якими засобами ППО можливо знищувати: без фантазій та домислів | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Архів оригіналу за 25 вересня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  15. ↑ а б Russia’s Iranian-Made UAVs: A Technical Profile. www.rusi.orghttps (англ.). Архів оригіналу за 1 вересня 2023. Процитовано 7 вересня 2023.
  16. ↑ а б Perrett, Bradley (22 січня 2024). Small, cheap and numerous: a military revolution is upon us. The Strategist (en-AU) . Архів оригіналу за 23 січня 2024. Процитовано 31 січня 2024.
  17. ↑ Roger Branfill-Cook, "Torpedo", Seaforth Publishing, Great Britain 2014
  18. ↑ [1.0] The Aerial Torpedo. 13 серпня 2007. Архів оригіналу за 13 серпня 2007.
  19. ↑ а б в Мороз, 2001, с. 3–5.
  20. ↑ Encyclopedia Astronautica Index: 1. www.astronautix.com. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 12 вересня 2023.
  21. ↑ Крылатые ракеты. epizodsspace.airbase.ru. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 12 вересня 2023.
  22. ↑ All about the V-1 “buzz bomb”: the world’s first cruise missile. ig.space (англ.). Процитовано 13 вересня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  23. ↑ Челомей 10Х. www.airwar.ru. Процитовано 13 вересня 2023.
  24. ↑ Широкорад, А.Б. (2003). Энциклопедия отечественного ракетного оружия (російською) . Москва: АСТ. с. 333. ISBN 5170111770.
  25. ↑ а б The Martin Matador and Mace Missiles. www.mace-b.com. Архів оригіналу за 7 вересня 2023. Процитовано 27 вересня 2023.
  26. ↑ Martin MGM-1 Matador. designation-systems.net. Архів оригіналу за 22 вересня 2023. Процитовано 27 вересня 2023.
  27. ↑ Martin MGM/CGM-13 Mace. designation-systems.net. Архів оригіналу за 25 травня 2023. Процитовано 27 вересня 2023.
  28. ↑ North American AGM-28 Hound Dog. designation-systems.net. Процитовано 5 листопада 2023.
  29. ↑ North American SM-64 Navaho. designation-systems.net. Процитовано 6 листопада 2023.
  30. ↑ а б Boeing AGM-86 ALCM. designation-systems.net. Процитовано 5 листопада 2023.
  31. ↑ Werrell, 1985, с. 136.
  32. ↑ а б Werrell, 1985, с. 150.
  33. ↑ Raytheon AGM-129 ACM. designation-systems.net. Процитовано 5 листопада 2023.
  34. ↑ Raytheon AGM/BGM/RGM/UGM-109 Tomahawk. designation-systems.net. Процитовано 5 листопада 2023.
  35. ↑ Kopp, Carlo (10 липня 2005). Tomahawk Cruise Missile Variants / BGM/RGM/AGM-109 Tomahawk/TASM/TLAM/GCLM/MRASM. № APA-TR-2005-0702. с. 1—1. Процитовано 5 листопада 2023.
  36. ↑ а б Russia's cruise missiles. www.russianspaceweb.com. Процитовано 5 листопада 2023.
  37. ↑ Gordon, Yefim & Rigman, Vladimir. Tupolev Tu-16 Badger: Versatile Soviet Long-Range Bomber. — England : Midland Publishing, 2004. — ISBN 1-85780-177-6.
  38. ↑ Saenger Antipodal Bomber. www.astronautix.com. Процитовано 6 листопада 2023.
  39. ↑ Keldysh Bomber. www.astronautix.com. Процитовано 6 листопада 2023.
  40. ↑ Мороз, 2001, с. 40.
  41. ↑ Russian Strategic Cruise Missiles. www.astronautix.com. Процитовано 6 листопада 2023.
  42. ↑ Мороз, 2001, с. 45–52.
  43. ↑ а б Мороз, 2001, с. 64–68.
  44. ↑ а б Kh-101 / Kh-102. Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 16 січня 2024. Процитовано 31 січня 2024.
  45. ↑ 3M-54 Kalibr/Club (SS-N-27). Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 29 вересня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  46. ↑ Kh-55 (AS-15). Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 30 серпня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  47. ↑ Україна успішно випробувала нову крилату ракету. https://www.pravda.com.ua/. Українська правда. 30 січня 2018. Процитовано 30 січня 2018.
  48. ↑ а б РК-360МЦ "Нептун": фактор стримування російського флоту. Мілітарний (укр.). Процитовано 31 січня 2024.
  49. ↑ AGM-86B/C/D Missiles. Air Force (амер.). Процитовано 5 листопада 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  50. ↑ AGM-86 Air-Launched Cruise Missile (ALCM). Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  51. ↑ Robinson, John (5 вересня 1996). Tomahawk launch breaks submarine silence. Defense Daily. Архів оригіналу за 4 вересня 2015.
  52. ↑ Koplow, David A. (30 листопада 2009). Death by Moderation: The U.S. Military's Quest for Useable Weapons. Cambridge University Press. ISBN 9781139484015 — через Google Books.
  53. ↑ Tomahawk. Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 20 січня 2024. Процитовано 31 січня 2024.
  54. ↑ U.S. aviators rescued; Gadhafi remains defiant. CNN. 11 травня 2011.
  55. ↑ SCALP EG / Storm Shadow / SCALP Naval / Black Shaheen / APACHE AP. Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 23 січня 2024. Процитовано 31 січня 2024.
  56. ↑ Kheel, Rebecca; Toropin, Konstantin (16 січня 2024). Pentagon Reveals More Yemen Strikes Were Carried Out as Progressives in Congress Bristle. Military.com. Архів оригіналу за 14 січня 2024. Процитовано 16 січня 2024.
  57. ↑ Liebermann, Oren; Britzky, Haley; Bertrand, Natasha; Liptak, Kevin; Marquardt, Alex; Lee, MJ; Hansler, Jennifer (12 січня 2024). US and UK carry out strikes against Iran-backed Houthis in Yemen. CNN. Архів оригіналу за 12 січня 2024. Процитовано 12 січня 2024.
  58. ↑ Nereim, Vivian; Cooper, Helene; Fuller, Thomas (13 січня 2024). U.S. Strikes Against Houthis in Yemen for Second Day, as Conflict Escalates. The New York Times. Архів оригіналу за 13 січня 2024. Процитовано 13 січня 2024.
  59. ↑ Schmitt, Eric; Cooper, Helene (11 січня 2024). U.S. Missiles Strike Targets in Yemen Linked to the Houthi Militia. The New York Times. Архів оригіналу за 12 січня 2024.
  60. ↑ а б JASSM / JASSM ER. Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 30 січня 2024. Процитовано 31 січня 2024.
  61. ↑ 3M-14 Kalibr (SS-N-30A). Missile Threat (амер.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  62. ↑ Українська ППО відбила кілька хвиль російських атак. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 2023-05-2023. Процитовано 29 грудня 2023.
  63. ↑ Передноворічний обстріл став найбільшим з 24 лютого: порівняння масованих атак. Слово і Діло (укр.). 29 грудня 2023. Архів оригіналу за 29 грудня 2023. Процитовано 29 грудня 2023.
  64. ↑ Росіяни завдали масованого ракетного удару по Україні. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 29 грудня 2023. Процитовано 29 грудня 2023.
  65. ↑ Від початку вторгнення росіяни запустили по Україні 7 400 ракет і 3 700 дронів. babel.ua (укр.). 21 грудня 2023. Архів оригіналу за 21 грудня 2023. Процитовано 26 грудня 2023.
  66. ↑ Росія має щонайменше 585 ракет — ГУР. Мілітарний (укр.). Процитовано 26 грудня 2023.
  67. ↑ Michaela, Michaela. Missile Defense // 2024 Index of U.S. Military Strength (PDF). The Heritage Foundation. с. 607.
  68. ↑ ПЗРК: зброя, яка знищує російські крилаті ракети і не тільки. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 31 січня 2024. Процитовано 31 січня 2024.
  69. ↑ Військові показали, як зі Stinger збили ракету Х-101 на Київщині. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 29 листопада 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  70. ↑ Ціль — нафта. Українські оперативні можливості ростуть. LB.ua. 26 січня 2024. Архів оригіналу за 27 січня 2024. Процитовано 27 січня 2024.

Література[ред. | ред. код]

  • Werrell, Kenneth P. (1985). The Evolution of the Cruise Missile (PDF) (англійською) . Air University, Maxwell Air Force Base, Alabama.
  • Мороз, Сергей; Попсуевич, Сергей (2001). Управляемые ракеты дальней и морской авиации СССР / Soviet Long Range and Naval Aviation Missiles (російською / англійською) . Москва: Майор, Пилот. ISBN 5-93445-007-8.

Посилання[ред. | ред. код]

Повітряний транспорт
за типом
Повітряне судно
Аеростати
(легші за
повітря)
керованість
наповнення
підйомна сила
Аеродини
(важчі за
повітря)
крилаті
Поняття з авіації


Ця стаття є кандидатом у добрі статті. Обговорення номінації відбувається на сторінці пропозицій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крилата_ракета&oldid=42389240