Генрі Калверт Саймонс[ред. | ред. код]

Генрі Калверт Саймонс (англ. Henry Calvert Simons; 9 жовтня 1899 — 19 червень 1946) — американський економіст.Генрі Саймонс— фахівець з фінансових проблем. Один з творців так званої Чиказької школи в буржуазній політичній економії, прихильники якої виступають за збереження «чистої» конкуренції і вважають небажаним державне втручання в економічне життя. Будучи прихильником кількісної теорії грошей, Саймонс в середині 30-х рр. запропонував здійснити банківську реформу. Висунутий їм «чиказький проект» передбачав повне забезпечення банківських позичок готівковим запасом грошей. Це повинно було обмежити кількість грошей в обігу з тим, щоб зупинити їх знецінення та запобігти банкрутству банків. Саймонс представив проект реформи існуючої системи оподаткування, згідно з якою основним джерелом федеральних доходів повинен був стати особистий прибутковий податок (у розмірі 20% від усіх видів доходів - зарплати, дивідендів, відсотків і т.д.). Податок на прибутки корпорацій пропонувалося ліквідувати, а непрямі податки значно скоротити, що, на думку Саймонса, усунуло б небажане обмеження діяльності корпорацій і забезпечило б необхідну фінансову дисципліну в країні.

Життєпис[ред. | ред. код]

Генрі Колверт Саймонс народився 9 жовтня 1899 року в маленькому місті Вірден, штат Іллінойс. Він виріс у сім'ї середнього класу.Його батько був успішним адвокатом та надзвичайно амбітним домашнім господарем . Він закінчив середню школу віком у 15 років, але через погіршення фінансової ситуації в сім'ї він не мав змоги вступити слідом за сестрою до східного коледжу( Елла Саймонс Сіпл закінчила коледж Велеслі)

Замість цього в 1916 році він навчався в Мічиганському університеті з метою стати адвокатом. З часом вивчення економічної теорії захопило його інтерес, і Саймонс закінчив університет у 1920 році більше як економіст,пізніше стверджуючи, що Фред М. Тейлор був ключовим впливом на його ранню освіту.Згодом він навчався в аспірантури,де спочатку відвідував курси у Мічігані.У 1921 році він переїхав до університету штату Айова, як неповний викладач, де навчався, і став послідовником Френка Найта. Він здобув аспірантуру в Чиказькому університеті і, хоча Саймонс і не закінчив свою дисертацію,його було призначено на посаду доцента в Айові в 1925 році. У 1927 році він стежив за Найтом до Чиказького університету, де викладав у відділі економіки. Пізніше він заявив, що "Найт був майже ідеальним впливом на наступний етап його життя"

Саймон також опинився під впливом Френка А. Феттера, спочатку як професора в Чиказькому університеті, а пізніше як однокурсника у Берлінському університеті, де Саймонс планував завершити дисертацію з питань оподаткування доходів. В 1938 році він опублікував свою роботу.

У 1939 році Саймонс почав викладати в Університеті Чиказької юридичної школи, а після його призначення в 1942 році на посаду доцента мав змогу викладати як економіку, так і право. У 1945 році він отримав звання повного професора.

Саймонс одружився з Марджорі Кімбалл Пауелл в 1941 році.У них була одна дочка, Марія, народилася в 1944 році.

До 1945 року здоров'я Саймона почало погіршуватися. Страждаючи від виразок та безсоння, він помер 19 червня 1946 року з випадкової передозування снодійних пігулок.

Робота[ред. | ред. код]

Протягом перших років своєї кар'єри Саймонс не досяг значного прогресу як професійний економіст. Насправді він ніколи не подавав дисертацію на доповнення свого знання доктора філософії. За час перебування в Айові,він опублікував лише одну статтю про податки.

Проте після прибуття до Чиказькгоу університету, на початку 1930-х років, Саймонс почав період напруженої діяльності. Він опублікував свій Силабус"Матеріали для Економіки 201". Він написав рецензії на книги,та декілька меморандумів про банківську та монетарну політику, які згодом надіслав до академічних економістів та ключових політиків у Вашингтоні. Один відповів на березневу 1933 р. банківську кризу і закликав провести корінну реконструкцію банківського сектору із використанням 100 відсотків резервів. Інший закликав до більшої централізації грошово-кредитної політики за допомогою Федерального резерву. У березні 1934 року Саймонс відправився у Вашингтон, округ Колумбія, щоб допомогти сенатору Бронсону Рігтейлу сформулювати законопроект, який би забезпечив грошову пропозицію та доступність кредитів під сильнішим федеральним контролем. Цей період діяльності завершився публікацією його знаменитої Позитивної програми 1934 року.

Позитивна програма[ред. | ред. код]

Позитивна програма Саймона «Лайзес Фейр» (1934) була опублікована Університетом Чиказької преси як памфлет публічної політики. Замість того, щоб викладати ретельно обгрунтований теоретичний аналіз оподаткування доходів (тема його дисертації, яка окремо була опублікована в 1938 році), Саймон вирішив написати "відверто пропагандистський тракт".

Саймоном було запропоновано створити Позитивну програму для вирішення проблеми Великої депресії. У есе викладена програма реформ, спрямованих на повернення приватного підприємництва до життя. Він полягав у подвійному дослідженні: "загальний аналіз" необхідних умов для системи класичного лібералізму та виділення політичних пропозицій, спрямованих на перехід до цих умов:

"Ліквідувати всі форми монополістичної ринкової влади, включити розпад великих олігополістичних корпорацій та застосування антимонопольних законів до профспілок. Федеральне законодавство про інкорпорування може бути використане для обмеження розміру корпорації, а там, де технології потрібні гігантським фірмам з причин низької вартості виробництва, федеральний уряд повинен володіти та управляти ними ... Сприяння економічній стабільності шляхом реформування грошової системи та встановлення стабільних правил для грошової політикики ... Реформувати податкову систему та сприяти справедливості через податок на прибуток ... Скасувати всі тарифи ... Обмежувати витрати, обмежуючи рекламу та інші марнотратні методи купівлі-продажу"

Класичний лібералізм[ред. | ред. код]

Саймонс заснував свою позицію за класичними ліберальними принципами:

Основним принципом лібертаріанців є те, що нікому не можна довірити великий вплив у владі - ні лідеру, ні фракції, ні партії, ні "класу", ні більшості, ні уряду, ні церкві, ні корпорації, ні торговельному об'єднанні, ні профспілці...

Однак, коли він ввів класичну ліберальну державу в органічне суспільство, більша роль уряду стала можливим. У цьому аспекті Саймонс виявляється більш "інтервенціонером", який не вірив, що економіка може ефективно функціонувати лише на вільних ринках без будь-яких дій уряду.

Інтервенціонізм[ред. | ред. код]

До середини 1930-х років багато хто з членів першого покоління прогресивних соціологів все ще борються проти Нового курсу. Саймонз ж, заклятий супротивник політики "Нового курсу", побачив корисність капіталістичної системи вільного ринку і був виразним у його захисті (і рекомендації) вільної політики . Однак він також вважав, що уряд відіграє важливу роль у створенні основи для роботи вільної ринкової економіки. Саймонс стверджував, що позитивний державний контроль є належним і необхідним для процвітання суспільства.

У квітні 1937 р. в роботі про "відношення держави до соціально-економічної діяльності" Саймонс продовжував акцентувати позицію Позитивної програми:

"Ви, можливо, вчора вгадали, що, як і деякі економісти на початку 19-го століття, я мав дуже низьку думку про спроможність урядів зробити щось дуже корисне. Чесно кажучи, я симпатизую старим уявленням, що уряд найкраще керує, коли найменше втручається. ... Але, очевидно, демократична держава повинна керувати в деяких напрямках, залишатись лише демократичними, зберегти внутрішній світ і забезпечити рамки правил, без яких свобода просто буде хаосом"

Саймонс спостерігав тенденції американської економіки до 30-х років і визначив причини негнучкості ціни та зниження грошової маси. Він зазначив, що до 30-х років основні організації стали настільки великими, що почали відбуватися дефекти масштабу. Таким чином, менші виробничі підрозділи об'єднувалися у великі підприємства, щоб досягти економії на масштабах у сфері мерчендайзингу, фінансування, досліджень та розробок . В результаті підприємства залишалися вигідними, займаючись концернами, хоча вони і не використовували ефективні технології виробництва. Таким чином, він рекомендував розподілити концентровану економічну та політичну владу цієї "економіки підприємства".Держава повинна була втрутитися, щоб розірвати монополії навіть за рахунок економічної ефективності.

Захисник "Цифрової теорії грошей" Саймонс запропонував ряд обмежень на фінансову систему. Наприклад, Саймонс закликав державу ліквідувати приватну монополію на відновлення конкурентоспроможної галузевої структури. Крім того, він стверджував, що держава повинна запровадити законодавче правило для монетарної політики з метою покращення бізнес-циклів. Крім того, держава повинна усунути тарифи на сприяння вільній міжнародній торгівлі.

За словами Саймона, фінансові потрясіння закріплені "надзвичайними чергуваннями накопичення та зберігання" грошей, іншими словами через відсутність стабільності в постачанні грошей. Короткострокові зобов'язання (позики), видані банками та корпораціями, ефективно створюють "рясні (фіатичні) замінники грошей під час буму". Коли попит стає млявим, сектор економіки зазнає усадки, або економіка в цілому починає руйнуватися в депресії, "безвихідні зусилля при ліквідації" вторинних грошей або результат "пожеж" (Simons 1948).

У рамках економічної політики для вільного суспільства Саймонс стверджував, що все, що потрібно для прискорення масової ліквідації цінних паперів, є "порівняно невеликим зниженням цінностей безпеки" . Саймонс настійно вказує на те, що корпорації, які торгуються на "стримування власного капіталу і під масу поточних зобов'язань", "ставлять свої оборотні кошти збоку за викликом" і, отже, ризикують у разі найменших фінансових перешкод. Це саме такий ланцюжок подій, пророкував Саймонс у разі масштабної ліквідації завищених цінних паперів, таких як іпотечні кредити у 2008 році "субстандартного краху".

Саймон вважав, що така структурована фінансова система буде "неодноразово піддаватися повній неплатоспроможності". З часом, втручання уряду неминуче буде необхідним для запобігання банкрутства через погані ставки трейдерів та вимоги до маржа кредиторів. Бюджет на 10 мільярдів доларів США від Федерального резерву Bear Stearns, багатонаціонального глобального інвестиційного банку у 2008 році, ілюструє цю ситуацію. Смерть у "Ведмідь-Стернз" стала подією, що склалася в умовах переломного періоду в кризовій ситуації на ринку житла, яка спричинила масовані девальвації, залишила економіку та вимагала масових дій уряду:

"Якщо Медведєць не потрапив у чуттєві руки та забезпечив платоспроможність та ліквідність, то кредитні ринки просто заморозили ... Ринок акцій б впав на 20% і більше ... Ми б бачили десятки трильйонів доларів у власних капіталах у всьому світі. (Mauldin 2008)"

Банківська реформа[ред. | ред. код]

Зауваження Саймона про реальну фінансову систему переконали його, що грошово-кредитний орган може контролювати постачання грошей. В результаті, щоб зберегти організаційний принцип класичного лібералізму, він рекомендував більш радикальну реформу 100% резервів і більш дискреційну політику стабілізації рівня цін, а не кількості грошей. Це передбачало надання Федеральному Резерву мандата на стабілізацію цін шляхом розширення грошової маси під час спадів та підписання контракту під час буму, у тому числі "Чиказький план".

Подібним же чином він рекомендував уряду активно проводити антитерористичну політику як проти фірм, так і з профспілок. Фактично, Саймонс висловився за довгий список обмежень на фінансову систему. У ідеальній економіці Саймонса ніщо не поширювалося б, крім "чисті активи" та "чисті гроші". Саймонс, прихильник золотого стандарту, виступав за безпроцентний борг і виступав проти випуску короткострокової заборгованості для фінансування публічних або корпоративних зобов'язань. Він також висловився проти виплати процентів за грошима, депозитами до запитання та заощадженнями. Сімонс передбачав приватні банки, які відігравали суттєво іншу роль у суспільстві, ніж в даний час. Замість того, щоб управляти грошовою масою шляхом видачі боргів, банки Саймонса були схожі на"інвестиційні трести".

У інтересах стабільності, Саймонс передбачав, що банки будуть мати вибір двох типів холдингів: довгострокових облігацій та готівкових грошей. Одночасно вони будуть тримати збільшені резерви, до 100%. Саймонс вбачав це як корисне в тому, що його кінцевими наслідками було б запобігання "фінансуванню банками інфляції цінних паперів та нерухомості" за допомогою залученого створення вторинних форм грошей.

Саймонс виступав за відділення депозитних та транзакційних вікон та інституційне поділ банків як "кредитор-інвесторів" та банків як депозитних агентств. Основна перевага полягає в тому, щоб дозволити кредитно-інвестиційним установам зосередити увагу на наданні "довгострокового капіталу у формі власності" (233). Банки можуть "вільно надавати такі кошти з власного капіталу" (Simons 1948). Короткострокові комерційні кредити на основі відсотків будуть поступово звільнені, оскільки один з "невдалих наслідків сучасного банківського обслуговування", як зауважив Саймонс, полягав у тому, що він "сприяв та заохочував використання короткострокового фінансування в бізнесі в цілому" ( Саймонс 1948).

Оподаткування[ред. | ред. код]

Саймонс відзначається визначенням економічного доходу, розробленим спільно з Робертом Гайгом, відомим як рівняння Хейга-Сімона; це визначення доходу сильно вплинуло на сучасну американську податкову структуру:

"Особисті доходи можуть бути визначені як "алгебраїчна сума: (1) ринкова вартість прав, що здійснюються у споживанні, і (2) зміна вартості майна власності між початком і кінцем відповідного періоду"

Поряд з його лібертаріанською філософією вищої важливості свободи людини, Саймонс також оцінював рівність. Його праці про оподаткування, оподаткування особистих доходів (1938 р.) та федеральна податкова реформа чітко виявили цю мету. Він виступав за прогресивний податок як основу для більшої рівності, поряд з багатьма іншими реформами федеральної податкової системи, багато з яких були реалізовані.

Грошовий потік[ред. | ред. код]

Саймонс вважає, що рівень цін повинен бути більш гнучким для задоволення коливань виробництва та зайнятості. З цією метою він виступав за мінімум короткострокових запозичень та максимального державного контролю над обігом грошей. Це призведе до економіки з більшою толерантністю до порушень та запобіганню "накопиченому зловживанню", який відразу приходить до економіки. У підсумку головна проблема Саймонса була з фінансовою системою, в якій рух рівня цін багато в чому полягав у створенні та ліквідації короткострокових цінних паперів.

Критика та спадщина[ред. | ред. код]

Спадщина Саймона була загадковою і суперечливою. Він був домінуючим серед засновників Чиказької економічної школи, і його робота заклала основу для монетаризму. Однак його підхід істотно відрізнявся від таких людей, як Мілтон Фрідман, який розвинув монетаризм і був провідною фігурою Чиказької школи у другій половині ХХ століття.

Саймонс явно виступав проти типу детального втручання в економіку, ініційовану Гуверу та Рузвельтом; і це ключове слово: "детальне втручання". Він вважав, що необхідна деяка реструктуризація прав власності. Однак навіть цього не вистачає, щоб називати його "інтервенціонером".

Класичні ліберали, подібно до Саймонса , нехтували всіма силами влади, як приватними фірмами, так і профспілками, оскільки вони зменшили здатність окремих людей конкурувати в економіці. Справді, історики з економіки задавалися питанням, чи зможе Саймонс підтримати теоретичні та політичні напрями, які Чиказька школа взяла після його смерті.

Проте більш важливим є передбачення того, що трапиться, якщо уряд занадто багато втручається - і без особливого знання поведінкових взаємодій між виробниками (такими як банки) та споживачами ( такі як заставодавці). Якщо б економічне середовище та банківський сектор разом із урядовими перевірками та балансами діяли відповідно до уявлень Генрі Саймона, майже все населення Землі було б набагато більш високим стандартом життя.

Головні роботи[ред. | ред. код]

• Simons, Henry C. 1923. The Tax Exemption Question. Journal of Business I4 (March): 9-12, 24.
• Simons, Henry C. 1933a. Syllabus Materials for Economics 201. Chicago, IL: University of Chicago Bookstore. ASIN B0006YPIG6
• Simons, Henry C. 1933b. Review: T.E. Gregory, The Gold Standard and its Future, Journal of Political Economy (February): 137.
• Simons, Henry C. 1933c. “Banking and Currency Reform.” (March): Memorandum.
• Simons, Henry C. 1933d. Notes from talk given June 7, 1933 at the Harmony Cafeteria to the Social Workers Discussion Group on the New Deal. Box 9; File No. 5, The Henry C. Simons Papers, Special Collections, Joseph Regenstein Library, University of Chicago, Chicago.
• Simons, Henry C. 1933e. “Mercantilism as Liberalism.” A review article on Charles A. Beard (Ed.), America Faces the Future, Journal of Political Economy (August): 548-51.
• Simons, Henry C. 1933f. “Banking and Business Cycles” and “Long-time Objectives of Monetary Management” (November), Memoranda
• Simons, Henry C. [1934a] 1949. A Positive Program for Laissez Faire: Some Proposals for a Liberal Economic Policy. Chicago, IL: The University of Chicago Press. ASIN B0007GWLKY
• Simons, Henry C. 1934b. Letter from Simons to Friedrich A. von Hayek, December 18, 1934. Box 3, File No. 40, The Henry C. Simons Papers, Special Collections, Joseph Regenstein Library, University of Chicago, Chicago.
• Simons, Henry C. 1937. ”Speech” Box 9, File No. 2. The Henry C. Simons Papers, Special Collections, Joseph Regenstein Library, University of Chicago, Chicago.
• Simons, Henry C. [1938] 1980. Personal Income Taxation: The Definition of Income as a Problem of Fiscal Policy. Chicago, IL: University of Chicago Press. ISBN 978-0226758930
• Simons, Henry C. 1944. “Economic Stability and Antitrust Policy.” Reprinted in Economic Policy for a Free Society, 1948.
• Simons, Henry C. 1945. “Introduction: A Political Credo,” Economic Policy for a Free Society, 1948, 1-39.
• Simons, Henry C. 1948. Economic Policy for a Free Society. Chicago, IL: University of Chicago Press. ISBN 978-0226758916
• Simons, Henry C. 1950. Federal Tax Reform. Cambridge: Cambridge University Press. ASIN B0000CHQ9J

Посилання[ред. | ред. код]

• De Long, J. Bradford. 1990. In Defense of Henry Simon's Standing as a Classical Liberal. CatoJournal 9(3) (Winter): 601-618. Retrieved October 10, 2012.
• Friedman, Milton. 1967. The Monetary Theory and Policy of Henry Simons. Journal of Law and Economics 10 (October 1967): 1–13.
• Kasper, Sherryl. 2002. The Revival of Laissez-Faire in American Macroeconomic Theory: A Case Study of Its Pioneers. Cheltenham, UK: Edward Elgar Publishers. ISBN 978-1840646061
• Kasper, Sherryl. 2011. Why Was Henry Simons Interventionist: The Curious Legacy of a Chicago Economist. Retrieved October 10, 2012.
• Mauldin, John. 2008. Let's Get Real About Bear. InvestorsInsight.com. Retrieved October 10, 2012.
• Oakeshott, Michael. [1962] 2010. Rationalism in Politics and Other Essays. Indianapolis, IN: Liberty Fund. ISBN 978-0865970953
• Phillips, Ronnie. 1994. The Chicago Plan & New Deal Banking Reform. Armonk, NY: M.E. Sharpe. ISBN 978-1563244704
• Van Horn, Rob, and Philip Mirowski. 2009. "The Rise of the Chicago School of Economics and the Birth of Neoliberalism." In The Road from Mont Pelerin: The Making of the Neoliberal Thought Collective, edited by Philip Mirowski and Dieter Plehwe, 139-180. Cambridge, MA: Harvard University Press. ISBN 978-0674033184