Копний суд

Ко́пний суд, також копні збори — суд сільської громади, громадський суд, що виник в Україні, в Білорусі і Литві за раннього феодалізму,[1] — громадський інститут, орган громадського самоуправління, який представляв собою сходку жителів сільського поселення.[2][3][4]

Починаючи від X–XI століть громади (общини) існували паралельно залежними від замків князівських сіл (общини князівських сіл) та залежні посадські общини давньоруських міст.[5] З часом існували паралельно з вотчинними судами.

Назва[ред. | ред. код]

Це народні сходини, відомі під назвою "копа" ("купа"), "громада", "велика громада", або суд сільської громади;[1] общинний суд, сільські збори, в Галичині — "зборовий",[5] сільські сходи.[6] Це назва в XVI–XVII століттях на українських, а також на білоруських і литовських землях суду територіальної громади (або кількох сусідніх громад, переважно сільських, рідше міських).[7] Збирався у заздалегідь визначеному місці — копищі (звідси й назва),[1] або там, де було вчинено злочин.[7] Копа означало, зокрема, і схід громади.[7]

Опис[ред. | ред. код]

Поєднував слідчі й судові функції, діяв за звичаєвим правом,[1][7] поєднував слідчі та власне судові функції, передбачав низку пов'язаних між собою процесуальних дій: підготовку до суду ("заклич", "заповідь на торгу", оповіщення околиці тощо); зібрання копи, вибори суддів та вислуховування сторін; слідчі дії (обшук, "личкування", "поволання", "гоніння сліду", "тортури" тощо); за потреби – збір другої ("головнішої") та третьої ("остаточної") копи; визначення винуватців, призначення покарання та його здійснення (від грошових штрафів і тілесних кар аж до смертного вироку "на шибениці").[7] Копне судочинство вирізнялося значною ритуальністю.[7]

Копний суд здійснювали збори, і вагомий вплив на ньому мали не обрані (крім виборних осіб, важливу роль у громаді відігравали окремі її члени, названі в документах "мужами", "людьми"; ще літописи згадують про них, називаючи "лучші мужі", "градські старці".[5]) (обрані[1]) населенням копного округу судді — «копні мужі» ("кошті мужі",[1] "мужі добрі, віри гідні"[7]). Участі в "копі" мали тільки голови родинних господарств, запрошувались "околичні сусіди" (один-два представники від сусідніх громад), а інші особи, в тому числі жінки, неодружені чоловіки, з'являлися лише на вимогу копи без права голосу, переважно як свідки.[5]

Копний суд присуджував до штрафу, відшкодування збитків, тілесних покарань, смертної кари, практикував умовне засудження.[1] На суд копи найчастіше виносилися справи про крадіжки (бджіл, меду, худоби); про вируб бортного дерева; підпал; завдання тілесних ушкоджень чи вбивство; про розподіл майна, розглядав різні кримінальні й цивільні справи;[5] земельні спори, скарги про завдання шкоди польовим і лісовим угіддям, кримінальні справи тощо.[7]

Збирався кілька разів: для розшуку злочинця по «гарячих слідах» — «гаряча копа»; для судового слідства — «велика копа» з представників сіл копного округу; для остаточного вирішення справи і виконання вироку — «завита копа» (завити — закінчити). Копний суд присуджував до штрафу, відшкодування збитків, тілесних покарань, смертної кари, практикував умовне засудження. Апеляційною інстанцією проти вироків копних судів були державні суди.

Згадки про копний суд зустрічаються ще в документах 2-ї половини XVII століття.[1] З певними видозмінами елементи копні суди проіснували до середини 18 століття.[7] На Волині і Поділлі копний суд зберігався з певними змінами до XX століття.[1]

Починаючи від X–XI століть общини існували паралельно залежними від замків князівських сіл (общини князівських сіл) та залежні посадські общини давньоруських міст. Общини з копними зборами існували паралельно до законодавств, дедалі більше було пристосування копних судів до інтересів феодалів і інших людей громади, і з часом існували паралельно з вотчинними судами (див. Єдлінський привілей 1430). Вотчинні суди чинили земельні магнати над належними їм селянами (див. Вотчина). На Поліссі, Волині, Поділлі, а також на Сіверщині (у північних полках Гетьманщини) копний суд збереглися з певними змінами до XVIII/XX століття.

Див. також про це саме: Сільські збори

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к Копний суд [Архівовано 27 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
  2. ↑ Общинна власність на землю [Архівовано 6 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія
  3. ↑ 1.7. Сільська громада та громадський побут / Історія української культури: у п'яти томах. Т.2. Українська культура ХІІІ — першої половини XVII століття / Ред. В.А. Смолій. — К.: Наук. думка, 2001.  — 848 с.
  4. ↑ Община [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
  5. ↑ а б в г д Гурбик А.О. ГРОМАДА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2004. — 688 с.: іл.
  6. ↑ Лазанська Т.І. Сільські збори // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 574. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  7. ↑ а б в г д е ж и к А.О. Гурбик. Копний суд [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 131. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Копний_суд&oldid=37472948