Квадрига Святого Марка

Квадрига Святого Марка

45°26′04″ пн. ш. 12°20′21″ сх. д. / 45.434491670027775001° пн. ш. 12.33936944002777913° сх. д. / 45.434491670027775001; 12.33936944002777913Координати: 45°26′04″ пн. ш. 12°20′21″ сх. д. / 45.434491670027775001° пн. ш. 12.33936944002777913° сх. д. / 45.434491670027775001; 12.33936944002777913
Країна  Італія
Розташування Венеція
Тип витвір мистецтва і скульптурна групаd
Висота 238 см
Матеріал бронза
Дата заснування 2 століття

Квадрига Святого Марка. Карта розташування: Італія
Квадрига Святого Марка
Квадрига Святого Марка
Квадрига Святого Марка (Італія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Копія коней Святого Марка
Оригінал коней в музеї

Тріумфальна квадрига або Коні Святого Марка (італ. Cavalli di San Marco) — чотири бронзові кінні статуї, спершу частина скульптурної композиції, що зображала квадригу (колісницю для перегонів з чотирма кіньми в упряжці), які були доставлені до Венеції і встановлені на фасаді собору Святого Марка після розграбування Константинополя у 1204 році.

Походження[ред. | ред. код]

Скульптури відносяться до пізньої античності і приписуються грецькому скульпторові IV ст. до н. е. Лісіппу, але ця версія не є широко визнаною. Хоча статуї називають бронзовими, аналіз показує, що вони містять принаймні 96,67 % міді[1], тому вони мають розглядатися як мідь з домішками, а не бронза. Високий вміст олова підвищив температуру лиття до 1200–1300 °C[2]. Мідь високої чистоти була обрана, щоб якнайкраще виконати ртутне позолочення[3]. Враховуючи сучасні знання про давні технології, цей метод виробництва говорить про римське, а не елліністичне походження[4].

Історія[ред. | ред. код]

Відомо, що коні разом з квадригою, з якою вони були зображені, впродовж тривалого часу були виставлені на іподромі Константинополя. Можливо саме вони згадані у візантійському тексті VIII чи IX століття Parastaseis syntomoi chronikai як «чотири позолочених коня, що височать над іподромом», що «привезені з острова Хіос за Феодосія II»[5]. Вони все ще були там у 1204 році, коли під час Четвертого хрестового походу при розграбуванні Константинополя стали трофеями венеційців. Невдовзі після походу дож Енріко Дандоло переправив коней у Венецію, де у 1254 році вони були встановлені на лоджії фасаду базиліки Святого Марка. Першим поставив питання про походження скульптур Петрарка, який писав про них[6][7]:

Гарцюють четверо прекрасних позолочених коней з бронзи, котрим стародавній художник надав таку схожість з живими, що, здається, ти чуєш їхній тупіт й іржання…[8]

У 1797 році за вказівкою Наполеона коней зняли з базиліки і відвезли в Париж, де вони увінчали Тріумфальну арку на площі Каррузель разом з квадригою.

Поверненню коней до Італії сприяв Антоніо Канова[6]. У 1815 році їх доставив до Венеції капітан Думареск (Captain Dumaresq). Він брав участь у битві при Ватерлоо і, коли прибув з союзними військами у Париж, був обраний імператором Австрії, щоб зняти коней з Тріумфальної арки і повернути на своє місце до базиліки Святого Марка. За майстерність, з якою була виконана ця робота, імператор подарував йому золоту табакерку з його ініціалами, викладеними алмазами на кришці[9].

На початку 1980-х через постійне пошкодження від зростаючого забруднення повітря було прийняте рішення заміни коней на фасаді собору їх точними копіями. З того часу оригінали виставляються тільки всередині базиліки.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Anon 1979 The Horses of San Marco Thames and Hudson an English translation of a 1977 Venetian city government publication, p. 191
  2. Anon 1979, p. 199
  3. Anon 1979, p. 185
  4. Anon 1979, Chapter: W.A.Oddy et al. «The gilding of bronze statues in the Greek and Roman world»
  5. Parastaseis syntomoi chronikai, ch. 84. Th.
  6. а б The Quadriga of St. Mark's. Basilica di San Marco. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 7 жовтня 2012.
  7. Petrarch, Rerum senilium, V., noted by Roberto Weiss, The Renaissance Discovery of Classical Antiquity (Oxford: Blackwell) 1973:35.
  8. Василь Зілгалов. Перекинута «Квадрига». Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 7 жовтня 2012.
  9. A History of The Boissier-Scobell Families" by Henry Boissier, 1933 page 7.

Посилання[ред. | ред. код]