Комітет з прав людини ООН
| Комітет з прав людини ООН | |
|---|---|
| Абревіатура | HR Committee(англ.)[1], CCPR(англ.)[2] |
| Тип | комітет правозахисна організаціяd організація ООНd[2] treaty-based human rights bodyd[2] |
| Засновано | 1976[3][4] |
| Сфера | Міжнародний пакт про громадянські та політичні права[2] |
| Штаб-квартира | Нью-Йорк |
| Розташування | Штаб-квартира ООН United Nations Office at Genevad |
| Вебсайт: ohchr.org/FR/HRBodies/CCPR/Pages/CCPRIndex.aspx | |
 Комітет з прав людини ООН у Вікісховищі | |
Комітет з прав людини ООН — організація, що займається наглядом за виконанням Міжнародного пакту про громадянські та політичні права в країнах — учасницях пакту. Засновано згідно з частиною 4 Пакту. Складається з 18 експертів, які обираються на термін у 4 роки.
Функції та доповіді країн[ред. | ред. код]
Комітет оцінює доповіді про виконання Пакту, які подаються країнами-учасницями, складає коментарі до Пакту («зауваження загального порядку») і висловлює за скаргами держав і приватних осіб про порушення Пакту (крім статті 1) країнами, які ратифікували Перший факультативний протокол до Пакту, міркування. Члени комітету мають право висловлювати особливі думки, що додаються до міркувань.
Комітет є органом незалежних експертів, причому всі держави-учасники зобов'язані регулярно надавати до Комітету інформацію про те, як здійснюються права. Держава повинна надати первинну інформацію через рік після приєднання до Пакту, а потім — на запит Комітету (зазвичай кожні чотири роки). Комітет вивчає кожну доповідь і викладає свої міркування і рекомендації державі-учасниці у вигляді «заключних зауважень».
Розгляд індивідуальних скарг[ред. | ред. код]
Відносно країн, які ратифікували Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Комітет наділений правом приймати до розгляду індивідуальні скарги на порушення прав людини. За підсумками розгляду індивідуальних заяв Комітет виносить рекомендації для влади. Ці рекомендації можуть містити вимоги щодо перегляду справи заявника, виплата йому будь-якої компенсації (без вказівки в рішенні Комітету конкретної суми).
Наприклад, 31 жовтня 2012 року Комітет з прав людини ООН задовольнив скаргу Федотової щодо Росії, визнавши положення закону Рязанської області про заборону пропаганди гомосексуальності серед неповнолітніх суперечать двома статтями Міжнародного пакту про громадянські та політичні права[5].
Комітет засудив розмитість формулювань закону, з якого незрозуміло, чи стосується термін «гомосексуальність» до сексуальної орієнтації або до сексуальних дій, і постановив, що Росія не змогла продемонструвати необхідність обмеження права Федотової на вираз нею своєї сексуальної ідентичності і прагнення домогтися її розуміння, в тому числі з залученням неповнолітніх в обговорення питань, пов'язаних з гомосексуальністю. Комітет дійшов висновку про дискримінаційний характер рязанського закону і про порушення Російською Федерацією пунктів 2 статті 19 (право на свободу вираження поглядів) в сукупності зі статтею 26 (заборона дискримінації) Пакту і зобов'язав Росію вжити необхідних заходів для недопущення аналогічних порушень в майбутньому.
У жовтні 2013 року Рязанський обласний суд за скаргою Федотової скасував рішення, раніше прийняті у справі Федотової. Незабаром Федотова домоглася також і у Верховному Суді підтвердження цього рішення.
На практиці рекомендації Комітету, як і інших договірних інструментів ООН, не виконуються окремими країнами. Наприклад, у квітні 2017 року оголошено, що з 2011 року комітетами ООН були винесені 25 рішень на користь заявників із Казахстану, але жодне з них не було виконано владою Казахстану через відсутність необхідного національного законодавства.
Незважаючи на протести представників Комітету, влада Білорусі приводить у виконання навіть смертні вироки, скарги за якими ще розглядаються в Комітеті. Наприклад, у 2014 році в Білорусії були страчені П. Селюн і А. Горюнов, незважаючи на те, що вони подали скарги до Комітету і той просив білоруську владу відкласти виконання їх вироків. У жовтні 2015 року Комітет ухвалив, що страта В. Юзепчука (розстріляного у 2010 році)[6] була порушенням його права на життя, його визнання провини в злочині було отримано під тортурами, а сам судовий процес, що завершився винесенням йому смертного вироку[7], не відповідав критеріям незалежності та неупередженості.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://www2.ohchr.org/english/ohchrreport2011/web_version/ohchr_report2011_web/allegati/31_Abbreviations.pdf
- ↑ а б в г https://www.ohchr.org/EN/ProfessionalInterest/Pages/CoreInstruments.aspx
- ↑ https://www.ohchr.org/Documents/HRBodies/CCPR/Membership/Membership1977_2014.pdf
- ↑ https://www.jstor.org/stable/762018?seq=1
- ↑ В ООН признали областной закон о запрете ЛГБТ-пропаганды нарушением прав человека. ЗакС.Ру (рос.). Процитовано 16 травня 2023.
- ↑ Правозащитники просят Лукашенко не расстреливать цыгана. BBC News Русская служба (рос.). 15 жовтня 2009. Процитовано 16 травня 2023.
- ↑ Дело Василия Юзепчука. Смертная казнь в Беларуси, аналитика, петиция против смертной казни (рос.). Процитовано 16 травня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
- Комітет з прав людини ООН [Архівовано 31 травня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
- Міжнародні органи із захисту прав людини
|
