Ковалевський Микола Васильович
| Ковалевський Микола Васильович | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | Іван Маркевич, Arbeitgeber |
| Народився | 1841 хутір Ковалевщина, Гадяцький повіт, Полтавська губернія |
| Помер | 4 жовтня 1897 Київ |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | громадський активіст |
| Alma mater | Імператорський університет Святого Володимира |
| Заклад | Київський Володимирський кадетський корпус |
| У шлюбі з | Ковалевська Марія Павлівна |
| Діти | Ковалевська-Деген Ганна Миколаївнаd |
Микола Васильович Ковалевський (1841, хутір Ковалевщина, Гадяцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 4 жовтня 1897, Київ) — український громадський діяч, член Старої громади, близький друг Михайла Драгоманова.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1841 року на хуторі Ковалевщина (нині — с. Степаненки[1] Миргородського району Полтавської області) у Гадяцькому повіті на Полтавщині в родині поміщиків. У 1860 році після закінчення Полтавської гімназії вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, де увійшов до українофільського гуртка, а потім був прийнятий до київської «Громади».
Був виключений із Київського університету за громадську діяльність, але йому дозволили здати іспити у Харківському університеті у 1865 році. Навчався також на Вищих педагогічних курсах у Санкт-Петербурзі[2]. Викладав історію в Київському кадетському корпусі, а також трохи в Петербурзькому та Полтавському кадетських корпусах. З весни 1878 року, після заборони займатися педагогічною діяльністю, працював в Одеській міській управі і забезпечував зв'язок між Київською та Одеською громадами[3]. Брав участь в організації нелегальної друкарні біля Києва для випуску української пропагандистської літератури.
Після смерті батьків віддав селянам землю, отриману в спадщину. Наприкінці червня 1879 року був заарештований і засланий у Мінусинськ. Там познайомився з американським мандрівником Джорджем Кеннаном і надав йому багато інформації для його книг книг про Сибір та сибірське заслання[2].
1882 року повернувся до Києва. До кінця життя, через неможливість влаштуватися на державну службу заробляв на життя приватними уроками. Попри власне скрутне матеріальне становище збирав кошти для фінансування видавничої діяльності Михайла Драгоманова та галицької Української радикальної партії. Налагоджував нелегальне перевезення із Галичини українських видань через кордон. Автор книги «Коротка історія малоруського народу» (1875), виданої у Львові під псевдонімом Іван Маркович[4], публікувався в галицьких журналах «Народ» і «Радикал», підтримував дружні стосунки з Іваном Франком. Близько 1887 року вийшов зі складу Старої громади через конфлікт щодо Драгоманова.
У 1880-х та 1890-х роках його дім був місцем для зборів українського студентського гуртка, в який входила Леся Українка. Сам Ковалевський протягом усього свого життя підтримував тісні зв'язки з молоддю.
Помер 4 жовтня 1897 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Сім'я[ред. | ред. код]
Мав сестру Надію, яка у 1870-х роках разом із братом брала участь у діяльності революційних гуртків[5].
Був одружений з російською революціонеркою-народницею Марією Воронцовою, яка розійшлася з ним на випадок викриття (за спогадами Лесі Українки), щоб убезпечити чоловіка, який не підтримував її прихильності до терору. Після арешту й заслання Марії матеріально підтримував її, через що одного разу потрапив під суд. У листопаді 1889 року Марія разом із групою інших засланих покінчила з життям на знак протесту проти жорстокого поводження з ув'язненими (див. Карійська трагедія).
В подружжя була донька Ганна, яка після розлучення батьків залишилася з Миколою Ковалевським. 1888 року Ганна одружилася з російським літературознавцем Євгеном Дегеном, від якого мала двох синів. 1897 року покінчила з життям самогубством, це підірвало сили Миколи Ковалевського.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ю. О. Яковлєв. Маловідомі сторінки біографії Миколи Ковалевського (1841–1897 pp.) // Українська біографістика. — 2013. — № 10. — С. 155-177.
- ↑ а б Kovalevsky, Mykola V. encyclopediaofukraine.com (англ.). Internet Encyclopedia of Ukraine. Архів оригіналу за 17 січня 2023. Процитовано 17 квітня 2023.
- ↑ Болдирєв О. Одеська громада: історичний нарис про українське національне відродження в Одесі у 70-ті рр. XIX — почат. ХХ ст. — Одеса, 1994.
- ↑ Ігор Чорновол. Галицькі війни за історію. zbruc.eu. Zbruč. Архів оригіналу за 28 лютого 2023. Процитовано 17 квітня 2023.
- ↑ Ковалевская Надежда Васильевна // Деятели революционного движения в России: от предшественников декабристов до падения царизма: биобиблиографический словарь: Семидесятые годы / Всесоюзное о-во политических каторжан и ссыльно-поселенцев; под ред. Феликса Кона и др. — Москва : Изд-во Всесоюзного о-ва политических каторжан и ссыльно-поселенцев, 1930. — Т. 2: Семидесятые годы (Ж—Л). — С. 597. (рос.)
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Леся Українка. Спогади про Миколу Ковалевського
- Тучапский П. Из пережитого (девяностые годы). — Одеса, 1923. — С. 15—16.
- Яковлєв Ю. Микола Ковалевський і РУРП у Галичині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2013. — № 23. — С. 233—245.
- Гр. Гетьманець. Борець народний М. В. Ковалевський. — Київ: Друк. Польська, 1918. — 24 с.
- Грінченко М. Про мало знаного (М. В. Ковалевський) // Україна, 1925, № 6: 120–124.
- Ковалевский Николай Васильевич // Деятели революционного движения в России: от предшественников декабристов до падения царизма: биобиблиографический словарь: Семидесятые годы / Всесоюзное о-во политических каторжан и ссыльно-поселенцев; под ред. Феликса Кона и др. — Москва : Изд-во Всесоюзного о-ва политических каторжан и ссыльно-поселенцев, 1930. — Т. 2: Семидесятые годы (Ж—Л). — С. 597. (рос.)
|
