Киричинський Олексій Романович
Олексій Романович Киричинський | |
---|---|
![]() | |
Народився | 13 січня 1889 Біла |
Помер | 2 грудня 1970 (81 рік) |
Країна | ![]() |
Діяльність | лікар |
Alma mater | Київський університет св. Володимира |
Галузь | фізіотерапія |
Заклад | Київський інститут удосконалення лікарів |
Вчене звання | професор |
Науковий ступінь | доктор медичних наук |
Нагороди | ![]() |
Олексій Романович Киричинський (13 січня 1889 — 2 грудня 1970) — український радянський фізіотерапевт, доктор медичних наук, професор, засновник фізіотерапевтичної служби України та кафедри фізіотерапії Київського інституту вдосконалення лікарів. Головний фізіотерапевт УРСР (1944—1970).
Народився 31 грудня 1888 (13 січня 1889) року в місті Біла Холмської губернії в родині статського радника. Був старшим сином у багатодітній родині.
1912 року закінчив медичний факультет Київського університету і був залишений ординатором на кафедрі нервових хвороб, яку очолював професор М. М. Лапинський, і вже тоді проявив особливу увагу до фізичних методів лікування.
У 1923 році був призначений завідувачем фізіотерапевтичного відділу «4-ї Радянської санаторії», а після її реорганізації — завідувачем фізіотерапевтичного відділу Психоневрологічного інституту.
У часи нацистсько-радянської війни не зміг виїхати, допомагав пораненим радянським партизанам. У 1944 році організував і очолив кафедру фізіотерапії Інституту удосконалення лікарів, якою керував до 1961 року.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/6/6f/%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE.jpg/160px-%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE.jpg)
Одночасно, з 1944 по 1970 рік, був консультантом в фізіотерапевтичній поліклініці в Києві на вулиці Ярославів Вал, 6. 1965 року, на Всесоюзному з'їзді фізіотерапевтів у місті Баку, був обраний почесним головою Союзного наукового товариства фізіотерапевтів та курортологів.
Помер на 82-му році життя 2 грудня 1970 року. Похований разом із дружиною на Берковецькому кладовищі, біля художниці Алли Горської (ділянка № 39, 50°29′49″ пн. ш. 30°23′45″ сх. д. / 50.4970278° пн. ш. 30.3959444° сх. д.).
Олексій Романович є засновником вчення про значення рефлексогенних зон шкіри та слизових оболонок при дії на них фізичних факторів. 1949 року за монографію «Вегетативно-сегментарна фізіотерапія» йому було присвоєно вчений ступінь доктора медичних наук[1]. Він вперше в Радянському Союзі розробив та впровадив у практику метод парафінотерапії, дав наукове об́ґрунтування застосування цього методу при вогнепальних ураженнях головного мозку. Впровадив метод азотно-газових ванн типу Цхталтубо у некурортних умовах, розробив методики застосування УВЧ при різних патологіях.
Вчений опублікував понад 100 наукових праць у радянській та зарубіжній літературі, в тому числі шість фундаментальних монографій. Був автором ряду статей у Великій медичній енциклопедії, розробляв основну проблему фізіотерапії — наукове обґрунтування застосування фізичних факторів, створив сучасну нервово-рефлекторну теорію фізіотерапії, сприяв становленню і розвитку фізіотерапії як науки.
В Києві, на будинку по вулиці Ярославів Вал, 6, де з 1944 по 1970 рік він працював, встановлено гранітну меморіальну дошку.
- ↑ Становлення та розвиток фізіотерапевтичної служби Інституту нейрохірургії (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 жовтня 2014. Процитовано 18 жовтня 2014.