Каррера Панамерікана

Каррера Панамерікана (ісп. Carrera Panamericana) або мексиканські Дорожні перегони (1950–1954) — є одними із найвідоміших подій в історії автоперегонів.

Історія[ред. | ред. код]

Початок[ред. | ред. код]

Багато провідних пілотів світу змогли перевірити свою майстерність на трасі довжиною понад 2000 миль (3000 кілометрів).

Carrera в перекладі з іспанської означає «перегони», відповідно Carrera Panamericana перекладається як Панамериканські перегони. Їх організувала влада Мексики для рекламної акції недавно побудованої ділянки магістралі, котра з'єднувала дві сторони країни з півночі на південь. Хоча насправді панамериканської магістралі немає і донині, котра б сполучала обидва континенти, на шляху мов апендикс став 87-кілометровий Дар'єнський розрив із недоторканої сельви на Панамському перешийку.

Але США дотягли мережу автострад («хайвеї») від Аляски до Панами ще в роки Другої світової війни, щоб доставляти вантажі суходолом через небезпеку атак на свої кораблі з боку німецьких підводних човнів.

І тодішній президент Мексики Мігель Алеман Вальдес домовився з США про кредит на будівництво дороги, і до 1950 року побудували понад 21 тисячу кілометрів нових доріг. Її будували французи, тому характер траси схожий на дороги Лазурового берегу Франції, дорога рідко прорізає прибережні гори, а акуратно повторює обриси пагорбів. Частина ж віражів на трасі профільовані.

Довжина траси становить 3 436 кілометрів, що простягається від півночі до південного кордону Мексики, що була довшою у понад два рази від Mille Miglia (Мілле Мілія). Як і остання, вона була створена для проведення перегонів серед спортивних автомобілів. Перегони складалися із 9-ти етапів. Перший етап розпочинався в місті С'юдад-Хуарес проходячи через Чіуауа, Парраль, Дурранго, Леон, Пуебло, Оахака і Окоталь.

Перші перегони 1950 року[ред. | ред. код]

Перші перегони стартували 5 травня 1950 року, а кінцевий пункт призначення ― фініш, буд досягнутий через 6 днів ― 10 травня. На перших перегонах до участі допускали лише серійні 5-місні автомобілі — більшість водії вибрали американські Cadillac, Buick, Hudson, Lincoln, Mercury.

Переможець перших перегонів приїхав до фінішу майже на звичайному Oldsmobile 88 ― гонщик Макгріф. Його автомобіль коштував 1900 доларів США, а за перемогу отримав приз в розмірі 17 000$.

Найкращим із європейців був ас дорожніх перегонів П‘єро Таруффі на седані Alfa Romeo 6C 2500, приїхав четвертим, програвши переможцю майже півгодини. Адже на довгих прямих двигун Альфи був заслабкий у порівнянні із американським «дорожніми монстрами».

1951[ред. | ред. код]

Наступного 1951 року організатори перегонів відмінили обов'язковість 5 місних автомобілів, таким чином відкривши дорогу європейським дрібносерійним купе з алюмінієвими кузовами. Результат не забарився, італійці зразу ж відігралися на напів-заводських Ferrari 212 Inter із посадковою формулою «2+2», взявши перше і друге місця. Хоча громіздкі Chrysler Saratoga Білла Стерлінга і Mercury 89M Троя Раттмана відстали на 15-20 хвилин.

1952[ред. | ред. код]

В 1952 році до участі в перегонах Carrera Panamericana допускалися гоночні одномісні прототипи, для яких виділили спеціальну категорію Sport, а американців відтіснили з їхніми потужними автомобілями назавжди.

На фініші найшвидшими з американців абсолютному заліку були заводські седани Lincoln Capri з 205-сильними V8 та максимальною швидкістю під 200 км/год, зайняли місця із 7 по 10-те. А відставання від лідерів обчислювалося вже годинами.

1953[ред. | ред. код]

В 1953 році перегони виграла ще одна італійська марка ― Lancia у спортивній категорії із Фанхіо. І саме з цього моменту перегони стають місце битви заводських команд, заохочені все більш зростаючою швидкістю і як наслідок ризиком.

1954[ред. | ред. код]

В 1954 році перемогу в перегонах здобув італієць Умберто Маджліолі на Феррарі. Він показав середню швидкість 222 км/год. Філ Хілл, теж на Феррарі, здобув друге місце.

Назавжди[ред. | ред. код]

В 1955 році цей ризик перегонів став завеликим, перегони забрали життя 27 людей. Організатори мусили відреагувати на це, в результаті перегони довелося припинити назавжди. Відео тих подій: [1] [Архівовано 28 грудня 2015 у Wayback Machine.]

Переможці[ред. | ред. код]

Рік	Пілот(и)	Автомобіль	Дистанція
1950	СШАl Гершель Макгріф СШАРей Елліот	США Oldsmobile 88	3436 км
1951	Італія П'єро Таруффі ІталіяЛуїджі Чінетті	Італія Ferrari 212	3113 км
1952	Німеччина Карл Клінг Німеччина\|Ганс Кленк	Німеччина Mercedes-Benz 300SL	3113 км
1953	Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо	Італія Lancia D24	3084 км
1954	Італія Умберто Маджліолі	Італія Ferrari 375	3070 км

Бренд Carrera Panamericana[ред. | ред. код]

Хоча перегони Carrera Panamericana вже на викликають такого ажіотажу, вони таки досить популярні й залишаються хорошим джерелом доходів для деяких фірм, котрі увіковічують ці визначні події у своїх товарах.

Наприклад, годинникове товариство Tag Heuer в 1963 році представило створену в честь легендарних перегонів, нині вже не менш легендарну, модель годинника — Carrera Chronograph.

Німецький Porsche, яка брала безпосередню участь у перегонах, представила свою спеціальну версію Porsche 911 з назвою Carrera. А в 2009 році Porsche представила нову модель і першу у своїй історії ― чотиридверне купе Panamera, теж на честь відомих змагань.

Carrera Panamericana сьогодні[ред. | ред. код]

Сьогодні на легендарній трасі щороку відбуваються різноманітні ретро-перегони та фестивалі.

Посилання[ред. | ред. код]

[2] [Архівовано 18 травня 2012 у Wayback Machine.]