Кароліна Вітгенштейн

Кароліна Вітгенштейн з донькою Марією
Ім'я при народженні Кароліна Єлизавета Івановська
Народилася 07.02.1819
Монастирище, Липовецький повіт, Київська губернія
Померла 10.03.1887
Рим
·аневризма серця
Країна  Республіка Польща
 Російська імперія
Діяльність нехудожня письменниця, correspondent
Знання мов польська
Батько Петро Івановський
Мати Пауліна Подоська
Родичі Лєон Подоський (дід), Вітгенштейн Петро Християнович (дід)
У шлюбі з Микола Вітгенштейн
Діти Марія Вітгенштейн

Вітгенштейн (Вітгенштейнова, Сайн-Вітгенштейн, Сайн-Вітгенштейнова, Wittgenstein, Wittgensteinowa, Sayn-Wittgenstein, Sayn-Wittgensteinowa) Кароліна Ельжбета з Івановських (*08.02.1819, Монастирище, Черкаська область – † 09.03.1887, Рим) – польська релігійна мислителька, письменниця. Псевдонім: Une femme du monde ("Світська пані").

Походження[ред. | ред. код]

Була донькою Петра Івановського, голови Головного суду в Києві, і Пауліни Подоської з давнього роду.

Мати Кароліни, Пауліна Подоська (1790-1853), спадкова власниця Деребчина (Ямпільський повіт), була відома не лише чарівністю, але також доброю освітою та почуттям гумору. Часто мешкала в Берліні й Відні, а від Віденського конгресу залишалася в тісних стосунках з австрійським канцлером князем Клементом Венцелем фон Меттерніхом. Її гостинний дім завжди був відкритий для митців і вчених. Після смерті (1853) її земельні володіння перейшли у користування Кароліни, а в подальшому - внучки Марії (єдиної дочки Кароліни). Та з невідомих причин продала землі. Зокрема, Деребчин перейшов у володіння (1871) німецького підприємця та банкіра Аріста Арістовича Маса.

Батько був великим землевласником. Він володів великими земельними угіддями:

- у Подільській губернії: Воронівцями, Петриківцями, Тарасками Літинського пов., Білянами-Шаргородськими, Лозовою, Шендерівкою Могилівського пов., Кислицьким Ямпільського пов., Воловодівкою, Війтівцями, Потоком Брацлавського пов.;

- у Київській губернії: Старостинцями, Іваньками, Бухнами Сквирського пов., Білашками Махнівського пов.;

- у Волинській губернії – Мартинівкою Новоград-Волинського повіту.

Розумний і дуже побожний, він мав прекрасну бібліотеку, оркестр. З дружиною розлучився, бо нібито через його скупість «вона сприкрила собі спосіб життя, який з чоловіком мусила вести», до того ж завжди вважала свій шлюб мезальянсом (рід Подоських на відміну від Івановських був досить відомий у давній Речі Посполитій: мав серед своїх архієпископа, кількох воєвод і каштелянів, уживав графського титулу, який, втім, не був визнаний). За угодою між подружжям (від 25.06.1824) батько щорічно від січня 1825 р. до січня 1836 р. платив на утримання й виховання доньки 900 крб.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитячі роки[ред. | ред. код]

Народилася в Монастирищі (Липовецький повіт, Київська губернія), в маєтку діда по матері Лєона Подоського.

Кароліна, яку «навчали мало не від маляти на вчену, оточували найкращими викладачами лінгвістики, історії, природознавства, навіть математики», отримала прекрасну освіту. Виховувалась до 6 років при бабці в Монастирищі, потім під керівництвом батька у Воронівцях. У 1827 р. здійснила першу подорож з матір'ю за кордон (Франція, Швейцарія, Італія), в 11 років відвідала Петербург.

У середині січня 1832 р., перебуваючи з матір'ю в Женеві, познайомилася із 3. Красінським. У листі до друга (від 22.01.1832) поет писав про дівчинку, яка справила на нього велике враження: «бліда, чудові очі; у рисах гідність і вразливість; переважно мовчить, здається з глибокою проникливістю спостерігає за всім довкола.

Шлюб[ред. | ред. код]

У 1836 р., для надання блиску менш відомому прізвищу Івановських вона, проти власної волі, була видана в шлюб (вінчання відбулося 26.IV в Погребищенському костьолі) за потомка старого аристократичного роду князя Миколу Вітгенштейна (1812-1864) (за деякими джерелами, цього шлюбу прагнув батько). У посаг отримала Воронівці, Петриківці й Тараски.

Її чоловік був сином знаменитого російського фельдмаршала, героя війни 1812 р. князя Петра Вітгенштейна (Сайн-Вітгенштейн-Берлебург) і польки Антоніни зі Снарських. Вітгенштейни володіли Бронницею, Григорівкою, Садківцями Могилівського пов., Дмитрашківкою, Строїнцями, Кам'янкою Ольгопільського повіту. Кам'янку тесть Вітгенштейн перетворив на містечко. У 1819 р. збудував там над Дністром розкішний палац, влаштувавши навколо нього парк. Ймовірно, саме в Кам'янці молодята жили перший час після одруження.

Шлюб був дуже невдалим. Скоро після народження доньки Марії Пауліни Антоніни (18.11.1837) подружжя почало жити нарізно. Кароліна оселилась у Воронівцях. Виховувала доньку, багато читала, управляла маєтками, які успадкувала після смерті батька (1844).

Стосунки з Ференцом Лістом[ред. | ред. код]

У 1847 р. під час гастролей знаменитого угорського піаніста й композитора Ф. Ліста в Києві Кароліна потрапила на один з його благодійних концертів (02.10), заплативши за квиток 100 руб., що в сто разів перевищувало ціну найдорожчого квитка. Ліст особисто подякував щедрій благодійниці, між ними зав'язалося знайомство, і на запрошення В. Ліст протягом кількох днів гостював у Воронівцях.

Кароліна не відзначалася особливою красою, навпаки, вона була скоріше негарною: надто великий ніс, скошене підборіддя, жовтуватий колір обличчя, одягалася яскраво і без смаку. Але Ліст через деякий час писав матері: «Я стверджую, що княгиня Вітгенштейн прекрасна, навіть найвищою мірою прекрасна, бо її душа надає всьому її виду незвичайної краси».

Після успішних гастролей у Львові, Чернівцях, Яссах і Туреччині Ліст у середині липня того ж року прибув до Одеси, де знову зустрівся з Кароліною. У них зародилися плани спільного життя. З Одеси Ліст у перші дні вересня виїхав до Єлизаветграда, де Микола І оглядав війська. Можливо, він мав надію отримати дозвіл царя на розлучення Кароліни, та не зміг цього зробити.

Після кількох концертів у Єлизаветграді Ліст поїхав до Воронівців, куди його вдруге запросила Кароліна. Цього разу він прожив там з початку жовтня 1847 р. до кінця січня 1848 p., в атмосфері любові та спокою зміг добре обдумати свої плани на майбутнє і повністю віддатися творчості.

У Воронівцях він написав «Заклик», «Благословіння Бога наодинці», «Гімн Любові», які ввійшли пізніше в цикл «Harmonies poétiques et religieuses» («Поетичні і релігійні гармонії», з присвятою В.), кілька п'єс на пол. й укр. теми (м. ін. на теми укр. народних пісень «Ой не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні»), «Українську баладу» та «Думку», які ввійшли в цикл під загальною назвою «Glanes de Woroninci» («Колоски Воронівців»). Там Ліст розпочав перший великий симфонічний твір за мотивами «Божественної комедії» Данте.

В. продала частину маєтків і в березні 1848 р. під приводом лікування в Карлсбаді за дозволом київського військового ген.-губернатора Д.Бібікова виїхала з донькою за кордон. Чоловік написав на неї скаргу начальнику III Відділення Імператорської канцелярії О. Орлову, в якій прохав «повернути її до своїх обов'язків»; однак лист-розпорядження Орлова (від 20.04.1848) про заборону виїзду прийшов до Бібікова запізно. В. перетнула кордон Російської імперії та зустрілася з Лістом у прикордонних Крижановичах. Разом вони попрямували через Прагу й Відень до Веймара. Там В. через Ліста звернулася до сестри Миколи І гросгерцогині веймарської Марії Павлівни з проханням сприяти її розлученню. Та з поваги до Ліста (вона була його ученицею з фортепіано й композиції протягом кількох років) незабаром звернулася з проханням до свого брата-царя. Однак скарги М. Вітгенштейна та його натяки цареві на симпатії В. і Ліста до пригнічених поляків звели нанівець ці клопотання. Сама В. неодноразово зверталася до Миколи І й Орлова з проханням дозволити їй розлучення через те, що її видали в шлюб неповнолітньою і проти її волі.

У жовтні 1848 р. Микола І наказав відмовити В., «що виїхала за кордон без дозволу чоловіка», у продовженні паспорту, «із суворим підтвердженням повернутися в Росію», помістя ж її «взяти в опіку». Маєтки В. були секвестровані й перейшли під нагляд Могилівської дворянської опіки (опікунами призначено, м. ін., її чоловіка й кузена T.М.Кальм-Подоського). В. відмовилася повернутися в Росію, побоюючись, що її вже ніколи не випустять. Одночасно вона зреклася прав на маєтки батька на користь доньки Марії з умовою залишити за нею тільки Воронівці.

У Веймарі В. набула віллу «Альтенбург», яка стала відомим музичним салоном. В. була секретаркою і музою Ліста, який називав себе її «духовним близнюком». На віллі «Альтенбург» деякий час перебував німецький поет і композитор П.Корнеліус. Тут він вивчив пол. мову і перекладав нім. мовою А.Міцкевича, зокрема «Sonety krymskie» (1860, переклад присвятив В.).

У жовтні 1850 р. В. захворіла, оздоровлювалася на курорті в Ейльзені. У кінці року хворіла на тиф. Улітку 1851 р. залишила Ейльзен, разом з донькою і Лістом здійснила подорож судном по Рейну. У середині 1852 р. доглядала в Ерфурті хвору матір композитора. У середині наступного року Ліст представив їй Р. Шумана, а восени в Карлсруе В. познайомилася з Р. Вагнером. Разом з Лістом і Вагнером поїхала до Парижа. Улітку 1855 р. в Берліні з Лістом займалася влаштуванням його доньок. Відвідавши Париж і Брюссель, повернулася з донькою до Веймару. Восени 1856 р. закохані зустрілися в Цюриху з Вагнером, у листопаді наступного року В. була на концерті Ліста в Дрездені. У 1858 р. заприязнилася з франц. політиком і письменником Е. Олів'є, з яким листувалась до кінця життя. У червні 1859 р. разом з Лістом брала участь в урочистостях з нагоди 25-річчя існування часопису «Neue Zeitchrift fur Musik» у Лейпцизі.

Становище В. і Ліста при веймарському дворі, де посилилися нападки на їхнє приватне життя, ускладнилося. В. розпочала прямі переговори зі своїм колишнім чоловіком і навіть погодилася на його важкі та принизливі умови (Вітгенштейн вимагав, щоб вихователів доньки призначила гросгерцогиня, і після досягнення повноліття Марія замешкала б з його сім'єю, а у В. було відторгнуто більшу частину її володінь). Попередня угода, укладена в кінці 1852 p., була порушена Вітгенштейном уже через рік: під приводом того, що його донька повернулася на віллу «Альтенбург», він категорично відмовив у розлученні й вимагав негайного переїзду доньки до нього, крім того, значно посилив інтриги проти В. при російському дворі. За розпорядженням Миколи І була розпочата судова справа, і вже в середині 1855 р. спеціальна кримінальна комісія винесла постанову про позбавлення В. усіх прав стану і передачу її маєтків законним спадкоємцям. Вітгенштейн, прагнучи, щоб його призначили опікуном маєтків доньки, писав Миколі І, а пізніше Олександру II про те, що Кароліна збирається видати доньку за пол. емігранта або ж за людину «недостойну славного імені Вітгенштейнів і, можливо, ворожу Росії» і перевести всю маєтність доньки за кордон. Водночас він за дозволом царя отримав розлучення і, хоч воно ще не було затверджене духовною інстанцією, удруге одружився з німкенею з Риги, боною при дітях генерала О. А. Суворова, в якого був ад’ютантом.

Навесні 1860 p. В. нарешті отримала з консисторії в Петербурзі декрет, який оголошував її шлюб з Вітгенштейном недійсним і був підтверджений під час аудієнції в Папи Римського Пія IX. Однак, напередодні вінчання з Лістом, призначеного на 50-ліття композитора 21.10.1861 в костьолі Сан-Карло в Римі, папський легат приніс звістку про перешкоди шлюбу за новим проханням Вітгенштейна. Після цього В. усамітнилась у Римі. 10.03.1864 помер її колишній чоловік, але Кароліна назавжди відмовилася від думки про шлюб, сприймаючи всі дотогочасні перешкоди як волю Божу. Ліст прийняв духовний сан (25.04.1865) і перебрався до Ватикану. До кінця життя вони продовжували спілкуватися (згодом тільки листовно). З думкою про Кароліну Ліст працював у 1871-85 pp. над ораторією про св. Станіслава, їй присвятив одну з п'яти мес для органу. Завдяки Кароліні Ліст добре знав польську мову, високо цінив польську літературу. Саме її призначив виконавицею своєї останньої волі.

Творчість Кароліни Вітгенштейн[ред. | ред. код]

В., яка у зв'язку з особистими проблемами звернулася до канонічного права, відтоді зацікавилась релігійним рухом у минулому і сучасності. Прибутки від успадкованих донькою В. значних маєтностей Івановських дали можливість видавати її твори.

Перші праці В. були опубліковані в Парижі, зокрема «La Chapelle Sixtine par Michel Ange» («"Сікстинська капелла " Мікеланджело», «Revue des deux Mondes») і «Religion et Monde» («Релігія і світ»).

Пізніше В. видавалась виключно в Римі, зокрема тут вийшли «Bouddhaisme et Christianisme» («Буддизм і християнство»), «Petits entretiens pratiques à l'usage des femmes du grand monde, pendant des retraites spirituelles» («Маленькі практичні бесіди для світських жінок у духовних пошуках», т. I—VIII, 1867-69; перероблена Г.Лассерром, була перекладена англ., ісп. та нім. мовами), «Simplicité des colombes et prudence des serpens» («Простота голубів і обережність змій»), «Souffrance et prudence» («Страждання й обережність», В. аналізувала тут свій зв'язок з Лістом), «L'amitié des Anges» («Дружба ангелів», 1869), «De la prière, par une femme du monde» («Про молитву, розповідь світської дами», 1869), «De la matière dans la Dogmatique» («Про матерію в догматиці», т. I—III, - вважала цю працю своєю найкращою), «De la perfection Chrétienne» («Про християнську досконалість»), «De la propagation de la foi dans l'extrême Orient» («Про поширення віри на далекому Сході», т. І—II), великий коментар до ключової християнської молитви «Отче наш», студії про біблійних жінок, історія провінційних синодів, а також студії про зміни в церкві, в яких вона розглянула всі сторони церковного життя - інституції, фінансову адміністрацію, реформи, архітектуру, музику.

Невідомо, чи були видані звичаєві, психологічні та критичні студії В. «О klasztorach zehskich w Rzymie» («Про жіночі кляштори в Римі»), задля яких вона відвідала багато жіночих монастирів, зокрема, за дозволом Папи Пія IX, з найсуворішим статутом. Головна праця В. (видана анонімно) «Des causes intérieures de la faiblesse extérieure de l'Eglise en 1870» («Внутрішні причини зовнішньої слабкості церкви в 1870», т. I-XXIV, Рим, 1872-82) була засуджена Ватиканом декретом від 4.ІІ.1879, а сама В. категорично заперечувала своє авторство.

Книги В., виходили невеликими тиражами, більша частина залишалася на складі видавництва, очікуючи, за словами В., «на свою пору». Лише вузьке коло друзів В. мало можливість ознайомитися з ними. Римляни називали її «Сивіллою з вулиці Бабуіно», а відомий італ. історик і белетрист Ч.Канту вважав «найосвіченішою жінкою і найглибшою мислителькою XIX ст.».

Померла В. у Римі в ніч проти 9 березня 1887 від аневризми серця, на другий день після закінчення «Des causes intérieures...», похована на тамтешньому нім. католицькому цвинтарі.

Її єдина донька Марія (18.11.1837 - після 1909) 15 жовтня 1859 стала дружиною князя Костянтина Гогенлое-Шиллінгсфюрста, церемоніймейстера віденського двору, мешкала з чоловіком у Відні.

Література[ред. | ред. код]

  • Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник.— Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. — 1008 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кароліна_Вітгенштейн&oldid=41711595