Карен Уленбек

Карен Уленбек
Karen Uhlenbeck
Карен Уленбек, 1982 р.
Карен Уленбек, 1982 р.
Карен Уленбек, 1982 р.
Ім'я при народженні англ. Karen Keskulla
Народилася 24 серпня 1942(1942-08-24) (81 рік)
Клівленд, Огайо, США
Місце проживання США
Країна  США
Національність американка
Діяльність викладачка університету, математик
Alma mater Брандейський університет
Мічиганський університет
Галузь математика
Заклад Техаський університет
Чиказький університет
Іллінойський університет в Чикаго
Іллінойський університет в Урбана-Шампейн
Науковий ступінь доктор філософії
Науковий керівник Richard Palaisd[1]
Аспіранти, докторанти Caio José Colletti Negreirosd[2]
Robert B. Lockhartd[2]
Bonita Hart Driscolld[2]
Steven Sedlacekd[2]
James Wade McDonaldd[2]
Steven Benjamin Bradlowd[2]
Johan Råded[2]
Brendan Sean Guilfoyled[2]
Georgios Daskalopoulosd[2]
Fergus Rae O'Dead[2]
Mark Haskinsd[2]
Louis Craned[2]
Andre Luís Godinho Mandolesid[2]
Antonella Marinid[2]
Jonathan Adam Poritzd[2]
Alexander Goncalvesd[2]
Michael Sebastian Gagliardod[2]
Andrea Nicole Youngd[2]
Magdalena Czubakd[2]
Членство Американське математичне товариство[3][4][5]
Національна академія наук США[6]
Американська академія мистецтв і наук[7]
Асоціація жінок у математиці[8]
Відома завдяки: варіаційне числення
мінімальна поверхня
поля Янга-Міллса
У шлюбі з Olke C. Uhlenbeckd[9]
Родичі Джордж Юджин Уленбек
Нагороди Стипендія Мак-Артура
Національна наукова медаль США
Абелівська премія
CMNS: Карен Уленбек у Вікісховищі

Карен Кескалла, у шлюбі Кескалла Уленбек[10] (англ. Karen Keskulla Uhlenbeck)— американська професорка-математик, яка працює над рівняннями з частковими похідними, варіаційним численням, геометричним аналізом і диференціальною геометрією. У 2019 році стала першою жінкою, яка отримала премію Абеля.

Член Національної академії наук США (1986)[11], відзначена Національною науковою медаллю США (2000), а також Премією Лероя П. Стіла за плідний внесок у дослідження (2007).

Біографія[ред. | ред. код]

Карен Кескалла народилась у Клівленді (Огайо) в 1942 році першою дитиною в родині. Її батько Арнольд Кескалла був інженером, а мати Каролін Вінделер Кескалла — шкільною вчителькою і художницею[12][13].

У 1960 році Карен отримала від Мічиганського університету стипендію для відмінників і поступила на фізичний факультет. У процесі навчання, однак, з'ясувалося, що їй більше подобається математика, а з лабораторною роботою вона справляється погано, і вона перейшла на математичне відділення. Ступінь бакалавра отримала в 1964.

У 1965 одружилася з біофізиком Олке Уленбеком — сина відомого фізика Джорджа Уленбека. Спочатку не планувала продовжувати навчання, отримавши стипендії від Національного наукового фонду і Фонду Вудро Вільсона, у результаті вступила на другу ступінь у Курантовський інститут у Нью-Йорку, а після одруження перевелася в Брандейський університет, щоб бути ближче до чоловіка, який навчався в Гарварді. Докторську дисертацію захистила в Брандейс в 1968 році за темою «Варіаційне числення та глобальний аналіз».

У перший рік після закінчення докторату Уленбек викладала за контрактом у Массачусетському технологічному інституті, потім отримала дворічний контракт у Каліфорнійському університеті в Берклі. Після цього їй було запропонована постійна ставка в Іллінойському університеті в Урбані-Шампейн. Олке, розуміючи, що нічого кращого його дружині в більш престижних вишах не запропонують, погодився піти за нею. Однак, попри це, статус жінок-науковиць у той час був таким невизначеним, що Карен Уленбек багато в чому, як і раніше, сприймалася як дружина професора, а не професор з огляду на власні заслуги. Через кілька років їхній шлюб розпався, після чого вчена змінила місце роботи, перебравшись в Іллінойський університет у Чикаго[14].

У Чикаго Уленбек вперше змогла співпрацювати з іншою жінкою-математиком, Вірою Плессі. Перехід у Чикаго ознаменував перелом у її науковій кар'єрі. Вона пропрацювала там 7 років, за цей час також встигнувши побувати запрошеною викладачкою в Берклі, Прінстонському Інституті перспективних досліджень та Гарварді. У Прінстоні Уленбек працювала в області диференціальної геометрії, співпрацюючи з Ріком Шоном. У 1982 році вона отримала стипендію Мак-Артура, відому як «премія для геніїв», в 1985 році обрана в Американську академію мистецтв і наук[14]. У 1986 році, у віці 44 років, стала першою на той момент жінкою-математиком, обраною в Національну академію наук США (до обрання в академію двох наступних жінок пройшло понад 10 років). У резолюції про прийняття Уленбек в академію відзначалися її заслуги в застосуванні передових аналітичних методів у варіаційному численні й нелінійних диференціальних рівняннях у частинних похідних до досліджень математичної структури калібрувальної інваріантності в сучасній фізиці. Її роботи послужили відправною точкою для Кліффорда Таубеса і Саймона Доналдсона — останній за їхній розвиток був у 1986 році нагороджений Філдсівською премією.

З 1987 року Уленбек викладала в Техаському університеті в Остіні, де очолювала кафедру математики й налагодила тісну співпрацю з Нобелівським лауреатом з фізики Стівеном Вайнбергом. У 1990 році вона стала другою жінкою в історії, якій було довірено ведення лекції на пленарному засіданні Міжнародного конгресу математиків[14] (після Еммі Нетер, що отримала це право в 1932 році).

У 1991 Уленбек разом з математиками Гербертом Клеменсом і Даном Фрідом стала співзасновницею Park City Mathematics Institute (PCMI). У 2000 році вона була відзначена Національною науковою медаллю США, а у 2007 році — Премією Стіла за епохальний внесок у науку від Американського математичного товариства — цією нагородою були відзначені дві її праці з аналітичних аспектів калібрувальної інваріантності, виданих в 1982 році. З 2008 року Уленбек — почесний член Лондонського математичного товариства[15].

У 2019 Карен Уленбек стала першою жінкою в історії, яка отримала Абелівської премію.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Додаткова література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.genealogy.math.ndsu.nodak.edu/id.php?id=4834
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  3. ↑ https://www.princeton.edu/news/2019/03/19/uhlenbeck-receives-abel-prize-geometric-analysis
  4. ↑ http://www.ams.org/fellows_by_year.cgi?year=2013
  5. ↑ http://www.ams.org/news?news_id=1680
  6. ↑ http://www.nasonline.org/member-directory/members/40327.html
  7. ↑ https://www.amacad.org/person/karen-keskulla-uhlenbeck
  8. ↑ https://awm-math.org/awards/awm-fellows/2020-awm-fellows/
  9. ↑ http://celebratio.org/Uhlenbeck_K/article/541/
  10. ↑ Паллаб Гош (19 березня 2019). Як за мильні бульки отримати престижну премію. Історія математика Карен Уленбек. BBC. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 20.03.2019.
  11. ↑ Karen K. Uhlenbeck [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
  12. ↑ Lee Katterman (6 грудня 1999). Michigan Great Karen K. Uhlenbeck: Pioneer in mathematical analysis—and for women mathematicians. The University Record. Архів оригіналу за 11 червня 2011. Процитовано 20 березня 2019.
  13. ↑ Jim Al-Khalili. A biography of Karen Uhlenbeck. Abel Prize website (англ.). Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 20 березня 2019.
  14. ↑ а б в Biographies of Women Mathematicians: Karen Uhlenbeck. Agnes Scott College. www.agnesscott.edu. Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 20 березня 2019.
  15. ↑ Karen Keskulla Uhlenbeck. www-history.mcs.st-andrews.ac.uk (Eng) . School of Mathematics and Statistics, University of St Andrews, Scotland (September 2009). Архів оригіналу за 23 березня 2019. Процитовано 20 березня 2019. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
Жан-П'єр Серр (2003) • Майкл Атія / Ізадор Зінгер[en] (2004) • Пітер Лакс[en] (2005) • Леннарт Карлесон (2006) • С. Р. Срінаваса Варадган[en] (2007) • Джон Ґріґґз Томпсон / Жак Тітс[en] (2008) • Громов Михайло Леонідович (2009) • Джон Тейт[en] (2010) • Джон Мілнор (2011) • Ендре Семереді (2012) • П'єр Рене Делінь (2013) • Синай Яків Григорович (2014) • Джон Форбс Неш / Луїс Ніренберг (2015) • Ендрю Вайлс (2016) • Ів Мейєр (2017) • Роберт Ленглендс (2018) • Карен Уленбек (2019) • Гіллель Фурстенберг / Григорій Маргуліс (2020) • Ласло Ловас / Аві Вігдерсон (2021) • Денніс Салліван (2022)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карен_Уленбек&oldid=39929965