Капище
Ка́пище — язичницький храм у східних і балтійських слов'ян дохристиянського часу[1], також давньослов'янське слово, яким називається простір язичницького храму, розміщений за вівтарем і призначений для розміщення капів — статуй, кумирів.
У храмах античної Греції і Риму, а також в етруській традиції капище замінюється целлами — спеціально побудованими критими приміщеннями.
У капище має доступ тільки жрець та його помічники.
Якщо вівтар поєднується з жертовником (так було в античному світі і в деяких семітів), він розташовується просто неба, інакше він може перебувати під загальною покрівлею з капищем («закриті» храми Скандинавії).
В авраамічних релігіях капищу відповідає «святеє святих» (юдаїзм), «вівтар» (православ'я), «пресвітер» (католицизм).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Капище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Вілкул Т. Л. Капище [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 88. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Русанова И., Тимощук Б. Языческие святилища древних славян. — М. : Ладога-100, 2007. — ISBN 5-94494-051-3. (рос.)
- Диба Юрій. Корсунські «капища» Володимира Святославовича
Посилання[ред. | ред. код]
- Капище // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- БЪЛГАРСКОТО ЕЗИЧЕСТВО — КАПИЩА, КУМИРИ и ЖРЕЦИ / Анчо Калоянов [Архівовано 30 березня 2009 у Wayback Machine.]. (рос.)