Камишний Юрій Костянтинович
 | Ця стаття містить перелік посилань, але походження окремих тверджень залишається незрозумілим через брак внутрішньотекстових джерел-виносок. (червень 2022) |
| Камишний Юрій Костянтинович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження | 25 квітня 1962 (61 рік) Житомир, Українська РСР, СРСР | |||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Жанр | малярство і графіка | |||
| Навчання | Одеське художнє училище (1982) | |||
| Діяльність | художник | |||
| Член | Спілка художників України | |||
| Батько | Камишний Костянтин Кузьмович | |||
| Нагороди |   | |||
| | ||||
Камишний Юрій Костянтинович (нар. 25 квітня 1962 р., м. Житомир, Україна), народний художник України (2016), член НСХУ, член Міжнародної спілки художників під егідою ЮНЕСКО, лауреат українських та міжнародних премій. Працює в жанрі пейзажу та натюрморту.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 25 квітня 1962 р. в м. Житомир. Батько — Костянтин Камишний — український художник. Юрій навчався у Житомирській художній школі, а згодом закінчив Одеське державне художнє училище імені М. Б. Грекова (1982).
З 1992 р перебуває у лавах Національної спілки художників України. А з 2005 року — член Міжнародної Спілки художників під егідою ЮНЕСКО та Міжнародної професійної спілки художників.
Педагоги з фаху — В. Власов, К. Філатов. Працює в галузі живопису, графіки.
Основні твори[ред. | ред. код]
«Натюрморт із фруктами» (1985), «Натюрморт з осою» (1989), «З бабусиних долонь. Осінь» (1991), «Земля і Небо» (1994), «Натюрморт з абрикосом» (1995), «Літо стрекоче» (1996), «Узимку» (1998), «Вечір» (1999), «Бабусині вишні» (2000), «Жовтий світ» (2001), «Я теж україночка» (2004), «Сніг на коси» (2005), «Не запрошена у вирій» (2008), «Ті, що за нас несуть хрест» (2008), «Знак двох» (2009), «Молитва за незігрітих» (2010)
Роботи Юрія Камишного зберігаються:
- в експозиції Львівської галереї мистецтв,
- музеї ім. Лесі Українки м. Київ,
- в Культурному центрі України в Москві,
- в Одеському музеї ім. М. К. Реріха,
- музеї Лесі Українки м. Звягель,
- Житомирському обласному літературному музеї,
- Центрі Української Культури та Мистецтв м. Києва,
- в колекціях Президентів України — Л. Д. Кучми, П. О. Порошенка, Патріарха Володимира, найтитулованішого спортсмена України — Сергія Бубки та приватних колекціях в Україні й за кордоном.
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
- 1994 — стипендіат обласного Фонду культури.
- 1996 — лауреат міського конкурсу «Людина року-96» в номінації «Кращий художник».
- 2001 — лауреат премії ім. Лесі Українки Житомирського обласного відділення Українського фонду культури.
- 2006 — лауреат міжнародної премії ім. М. К. Реріха.
- 2008 — лауреат всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка.
- 2008 — заслужений художник України.
- 2009 — відзнака «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.
- 2011 — лауреат всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Івана Нечуя-Левицького.
- 2013 — відзнака Житомирської обласної ради «Честь і слава Житомирщини».
- 2016 — народний художник України. За значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність[1]
- 2017 — відзнака «За заслуги перед містом» ІІ ступеня.
- 2018 — відзнака Житомирської областної ради «Почесний Амбасадор Житомирщини».[2]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента України від 9 листопада 2016 року № 495/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва»
- ↑ Юрій Камишний - сучасний український художник. kamyshny.com.ua. Архів оригіналу за 3 листопада 2021. Процитовано 3 листопада 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- коротка біографія Камишного на сайті НСХУ[недоступне посилання з листопадаа 2019]
- Про присвоєння почесного звання. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 919/2008
- Біографія та роботи Юрія Камишного [Архівовано 9 лютого 2009 у Wayback Machine.]
- Житомирська бібліотека
- Юрій Камишний. Живопис. Каталог. Львів, 2002. [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.]
- http://kamyshny.com.ua/bio.php [Архівовано 3 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- https://uain.press/interview/yak-narodnyj-hudozhnyk-yurij-kamyshnyj-opynyvsya-v-posttrypilskij-krayini-de-ye-stil-zlagody-1344235 [Архівовано 3 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Вишневецька І. Реалізм без берегів // Вітчизна. 2001. № 11–12; Величко І. А. Житомирські села в історії та мистецтві Юрія Камишного. Ж., 2005; Юрій Камишний: Альбом. К., 2006.
- Ж 74 «Велика Волинь»: Житомир, 2013. — С. 12.
- Ж 74 Житомирський вернісаж. Краса України. Житомирщина: Житомир, 2012. — С. 38
- https://sverediuk.com.ua/hudozhnik-yuriy-kamishniy-z-lyubov-yu-do-batkivskoyi-zemli/ [Архівовано 3 листопада 2021 у Wayback Machine.]
 | Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |