Калібан (супутник)
| Дані про відкриття | |
|---|---|
| Дата відкриття | 6 вересня 1997 |
| Відкривач(і) | Б. Гледман, Ніколсон, Бернс та Кавеларс |
| Планета | Уран |
| Номер | |
| Орбітальні характеристики | |
| Велика піввісь | 7 168 879 км |
| Перицентр | 339,4621 км |
| Апоцентр | 174.9928 км |
| Орбітальний період | 579,379 діб |
| Ексцентриситет орбіти | 0,082347 |
| Нахил орбіти | 139,6813° до площини екватора планети |
| Фізичні характеристики | |
| Видима зоряна величина | {{{видима зоряна величина}}} |
| Діаметр | ~72 км |
| Середній радіус | ~36[1] км |
| Об'єм | ~200 000 км³ |
| Маса | ~3× 1017[2] кг |
| Густина | ~1,5[2] г/см³ |
| Прискорення вільного падіння | ~0,045 м/с² |
| Друга космічна швидкість | ~0,0094 км/с |
| Альбедо | 0,04 (гіпотетично)[1] |
| Температура поверхні | ~64 К |
| Атмосфера | |
| Інші позначення | |
|
| |
Калібан (англ. Caliban) — другий за розмірами нерегулярний супутник планети Урана. Обертається у зворотному напрямку.
Калібан 6 вересня 1997 року відкрили Бретт Гледмен, Філіп Ніколсон, Джозеф Бернс та Джон Кавеларс за допомогою 200-дюймового телескопа Паломарської обсерваторії разом із Сікораксою. Після відкриття супутник отримав тимчасове позначення S/1997 U 1 і Уран XVI[3]. Згодом супутник було названо на честь персонажа п'єси Вільяма Шекспіра «Буря».
Якщо геометричне альбедо супутника прийняти рівним 0,04, його діаметр становитиме близько 72 кілометрів[1], і в такому разі це другий за величиною нерегулярний супутник Урана після Сікоракси. Елементи орбіти мають схожі риси з елементами орбіти Стефано. Припускають їх загальне походження[4].
Період обернення довкола власної осі — 2,7 години — отримано з кривої блиску супутника. Калібан має злегка червонуватий колір (B-V = 0,83 ± 0,06m; V-R = 0,52 ± 0,06m[5]; за даними іншого дослідження — B-V = 0,84 ± 0,03m; V-R = 0,57 ± 0,03m[6]). Він червоніший за Сікораксу, але менш червоний, ніж більша частина об'єктів Пояса Койпера.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Sheppard S. S., Jewitt D., Kleyna J. (2005). An Ultradeep Survey for Irregular Satellites of Uranus: Limits to Completeness. The Astronomical Journal. 129 (1): 518—525. arXiv:astro-ph/0410059. Bibcode:2005AJ....129..518S. doi:10.1086/426329.
- ↑ а б Planetary Satellite Physical Parameters. JPL's Solar System Dynamics group. Архів оригіналу за 2 червня 2019. Процитовано 2 червня 2019.
- ↑ Gladman B. J., Nicholson P. D., Burns J. A., Kavelaars J. J., Marsden B. G., Williams G. V., Offutt W. B. (1998). Discovery of two distant irregular moons of Uranus. Nature. 392 (6679): 897—899. Bibcode:1998Natur.392..897G. doi:10.1038/31890.
- ↑ Grav, Tommy; Holman, Matthew J.; Gladman, Brett J.; Aksnes, Kaare Photometric survey of the irregular satellites,Icarus, 166 (2003), pp. 33-45. Preprint [Архівовано 6 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Rettig T. W., Walsh K., Consolmagno G. (2001). Implied Evolutionary Differences of the Jovian Irregular Satellites from a BVR Color Survey. Icarus. 154: 313—320. Bibcode:2001Icar..154..313R. doi:10.1006/icar.2001.6715.
- ↑ Grav T., Holman M. J., Fraser W. C. (2004). Photometry of Irregular Satellites of Uranus and Neptune. The Astrophysical Journal. 613 (1): L77—L80. arXiv:astro-ph/0405605. Bibcode:2004ApJ...613L..77G. doi:10.1086/424997.
Посилання[ред. | ред. код]
- Caliban Profile by NASA's Solar System Exploration
- David Jewiit pages
- Scott Sheppard pages
- Калибан [Архівовано 17 лютого 2012 у Wayback Machine.] на сайте ГАИШ.
- Ефемеріди IAU-NSES [Архівовано 20 травня 2011 у Archive.is]
- Елементи орбіти NASA JPL [Архівовано 14 серпня 2009 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}