Кальницький Павло Федосійович
| Кальницький Павло Федосійович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 22 вересня 1929 Супротивна Балка, Новосанжарський район, Полтавська округа, Українська СРР, СРСР |
| Помер | 19 грудня 2004 (75 років) Київ, Україна |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | скульптор |
| Alma mater | Київський державний художній інститут (1955) |
| Вчителі | Вронський Макар Кіндратович і Гельман Макс Ісайович |
| Членство | Спілка радянських художників України |
| У шлюбі з | Кальницька Людмила Степанівна |
Кальни́цький Павло́ Федосі́йович (22 вересня 1929, Супротивна Балка — 19 грудня 2004, Київ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1960 року. Чоловік мистецтвознавця Людмили Кальницької, батько скульптора Бориса Кальницького.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 22 вересня 1929 року (за іншими даними 9 вересня 1930 року) в селі Супротивній Балці (нині Полтавський район Полтавської області, Україна). Протягом 1949—1955 років навчався у Київському художньому інституті, був учнем Макара Вронського та Макса Гельмана. Дипломна робота — композиція «Богдан Хмельницький біля тіла козака Тура».
Мешкав у Києві в будинку на вулиці Червоноткацькій, № 22/2 квартира № 28, у будинку на вулиці Микитенка, № 3 а, квартира № 41[1] та у будинку на вулиці Прирічній, № 19 г, квартира № 189[2]. Помер у Києві 19 грудня 2004 року.
Творчість[ред. | ред. код]
Працював у галузі станкової та монументальної скульптури. Використовував гіпс, бронзу, граніт, мармур. Серед робіт:
- композиції
- портети
- Герой Соціалістичної Праці забійник Я. А. Трисачов (1957, гіпс тонований; у співавторстві з Віктором Гречаником);
- Герой Соціалістичної Праці забійник Федір Голуб'ятников (1957, гіпс тонований; у співавторстві з Віктором Гречаником);
- «Дівчина» (1960, гіпс тонований);
- голова колгоспу М. П. Мелашенко (1973, цинк);
- Герой Радянського Союзу, гвардії старшина Федір Іванович Мінін (1974, гіпс тонований; у співавторстві з Віктором Гречаником);
- Маршал Радянського Союзу Федір Іванович Толбухін (1975, бронза);
- автоінспектор, старшина міліції С. Духновський (1977, гіпс тонований).
- монументальна скульптура
- «Монумент на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією» у Переяславі (1961, бронза, граніт; у співавторстві з Василем Вінайкіним, Віктором Гречаником, архітектор Василь Гнєздилов);
- пам'ятник Тарасові Шевченкові у місті Звенигородці Черкаської області (1964, штучний камінь, граніт; у співавторстві з Петром Остапенком, архітектор Юрій Кисличенко);
- пам'ятник Тарасові Шевченкові у місті Умані (1965);
- пам'ятник Василю Чапаєву в місті Лубнах (1966, чавун, граніт; у співавторстві з Петром Остапенком, архітектор Юрій Кисличенко);
- надгробний пам'ятник Максимові Рильському на Байковму кладовищі у Києві (1969, бронза, граніт; у співавторстві з Петром Остапенком);
- меморіальна дошка Зої Гайдай у Києві (1970, барельєф, граніт; у співавторстві з Петром Остапенком, архітектор Яків Ковбаса);
- меморіальний комплекс загиблим односельчанам у селі Дейкалівці Полтавської області (1970);
- меморіальний комплекс воїнам у селищі Тернах Сумської області (1971);
- серія погрудь «Герої Радянського Союзу» у місті Миргороді (1972);
серія погрудь у місті Миргороді | |||||||||||
.jpg) | .jpg) | .jpg) | .jpg) | .jpg) | .jpg) | .jpg) | .jpg) | .jpg) | .jpg) | ||
- пам'ятник Володимиру Леніну в місті Бершаді (1975, у співавторстві);
- пам'ятник загиблим «Скорботна мати» в місті Бершаді (1977, у співавторстві);
- погруддя Павла Пестеля у місті Тульчині (1979);
- погруддя Антона Макаренка у Києві (1982);
- пам'ятник Герою Радянського Союзу Степану Харитоновичу Сікорському у селі П'ятигорах Київської області (1983, бронза);
- погруддя пожежника Чорнобиля Віктора Кібенка у місті Іванкові (1987);
- погруддя пожежника Чорнобиля Володимира Правика у місті Ірпені (1988).
 |  |  |  |  |  |  |
Монумент на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією | Пам'ятник Василю Чапаєву | Надгробок Максима Рильського | Погруддя Павла Пестеля | Погруддя Антона Макаренка | Пам'ятник Степану Сікорському | Погруддя Володимира Правика |
Брав участь у республіканських виставках з 1956 року, всесоюзних — з 1957 року, зарубіжних — з 1958 року, зокрема у 1963 році його роботи експонувалися у Німецькій Демократичній Республіці та у Польській Народній Республіці.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кальницький Павло Федосійович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 59.
- ↑ Кальницький Павло Федосійович / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 168.
Література[ред. | ред. код]
- Кальницький Павло Федосійович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 185.;
- Кальницький Павло Федосійович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 96.
- Кальницкий, Павел Феодосиевич // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь в 6 томах — Санкт-Петербург: Гуманитарное агентство Академический проект, 1995. — Том 4, книга 2 (Каев—Кобозев). С. 114. (рос.);
- М. П. Дігтярьов. Кальницький Павло Федосійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.
|
