Зіньків

Зіньків
Герб Зінькова	Прапор Зінькова
	У центрі Зінькова — вулиця Воздвиженська, жовтень 2010 року
Основні дані
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Полтавський район
Громада	Зіньківська міська громада
Код КОАТУУ:	5321310100
Засноване	1604
Статус міста	з 1604 року
Населення	▼ 9772 (01.01.2017)
Площа	11 км²
Густота населення	914 осіб/км²
Поштові індекси	38100
Телефонний код	+380-5353
Координати	50°12′28″ пн. ш. 34°21′50″ сх. д. / 50.20778° пн. ш. 34.36389° сх. д.Координати: 50°12′28″ пн. ш. 34°21′50″ сх. д. / 50.20778° пн. ш. 34.36389° сх. д.
Висота над рівнем моря	121 м
Водойма	р. Ташань
Назва мешканців	зіньківчанин, зіньківчанка, зіньківчани
Відстань
Найближча залізнична станція	Гадяч
До станції	33 км
До обл./респ. центру
- автошляхами	81,4 км
До Києва
- автошляхами	308 км
Міська влада
Рада	Зіньківська міська рада
Адреса	38100, Полтавська обл., Полтавський р-н, м. Зіньків, Воздвиженська вул., 67
Вебсторінка	Зіньківська міська рада
Міський голова	Максименко Сергій Миколайович
Карта
	Зіньків
	Зіньків

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Зіньків (значення).

Зінькі́в — місто в Полтавській області, адміністративний центр Зіньківської міської об'єднаної громади Полтавського району.

Місто займає територію 11,37 км², населення міста становить близько 11 тисяч жителів.

Історичне населене місце.^[2]

Географія[ред. | ред. код]

Місто Зіньків розташоване на березі річки Ташань, за 80 км від обласного центра — міста Полтави (автошляхи Н12 і Т 1706) і за 33 км від залізничної станції Гадяч. Вище за течією на відстані 1 км розташоване село Сиверинівка, нижче за течією притикає село Пеленківщина. Через місто проходить автомобільна дорога Т 1706.

Історія[ред. | ред. код]

Зіньків уперше згадано в 1604 році як фортецю, підлеглу Речі Посполитій.

Під час народного повстання 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького належав до Полтавського полку як сотенне містечко.

У 1661 (1662) — 1671 (1672) роки — центр Зіньківського полку.

Від кінця XVII століття до скасування козацького устрою в 1782 році Зіньків перебував у складі Гадяцького полку.

1768 року жителі Зінькова брали активну участь у гайдамацькому русі.

1781 року, після ліквідації полкового устрою, Зіньків став повітовим містом Чернігівського намісництва. Дістав міське положення і право, герб і печатку.

У 1783 році в Зінькові проживало 7 212 жителів, зокрема 3 596 чоловіків і 3 616 жінок.

Від 1796 року Зіньків — у складі Малоросійської губернії, від 1802 року — Полтавської.

У першій половині XIX століття населення різко зросло. Якщо 1805 р. в місті проживало 6 707 жителів, то 1862 р. вже 9 810, зокрема 5 117 чоловіків і 4 693 жінок.

За даними на 1859 рік у місті мешкало 9 120 осіб (4 742 чоловічої статі та 4 378 — жіночої), налічувалося 1604 дворові господарства, існувало 9 православних церков, єврейська синагога, лікарня, повітове та парафіяльне училища, поштова станція, відбувалося 5 ярмарків на рік та базари.^[3]

Станом на 1891 рік населення Зінькова становило 9 377 жителів, з них 4 590 чоловіків і 4 787 жінок, 9,4 % євреїв. До 1897 року населення зросло до 10 443 осіб, причому національний склад був таким: 85,8 % українці, 12,1 % євреї, 1,8 % росіяни.

1912 року в Зінькові відкрили школу для хлопчиків, а 1915 року — для дівчаток.

Радянська окупація в Зінькові розпочалася в січні 1918 року. Чисельність жителів на той час становила 10 905 осіб. 1924 року організовано комуну «Іскра Леніна», яка в 1930 році об'єднувала 320 чоловік. Навесні 1931 року було здійснено примусову колективізацію 12 сільськогосподарських артілей, до яких залучено 850 селянських господарств.

Зіньків — центр району в 1923—1930 та з 1932 року. Від 1932 року в складі району належав до Харківської області, від 1937 — Полтавської.

Жертвами голодомору 1932—1933 років стало 204 особи.^[4]

Під час німецької окупації в ході Німецько-радянської війни Другої світової війни з 9 жовтня 1941 року до 6 вересня 1943 року в місті діяла партизанська група у складі 13 чоловік.

Станом на 1991 рік на території Зіньківської міської ради діють 2 колгоспи, які спеціалізуються на виробництві свинини та вирощуванні молодої великої рогатої худоби. Функціонує міжгосподарські комбікормовий і консервний заводи, райсільгоспхімія, філіал Полтавського електромеханічного заводу, комбінат побутового та комунального обслуговування, райспоживспілки.^[5]

Під час європейської революції 2014 року наприкінці лютого демонтовано пам'ятник Леніну в Зінькові (демонтовано 24 лютого).^[6]

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

Мова	Відсоток
українська	96,83%
російська	2,89%
інші/не визначилися	0,28%

Економіка: промисловість і транспорт[ред. | ред. код]

З огляду на те ще, Зіньківщина — аграрний регіон, промисловість і решта підприємств райцентру переважно пов'язані саме із сільким господарством; також тут розташовані енергетичні підприємства, що зумовлено тим, що в районі знаходяться Солохівське та частково Більське й Опішнянське нафтогазоконденсатні родовища.

Основні промислові, переробні та інші підприємства Зінькова:

Зіньківський цегельний завод;
Зіньківський комбікормовий завод;
Зіньківська філія ВАТ «Полтаваобленерго»;
Зіньківське управління з експлуатації газового господарства ВАТ «Полтавагаз»

У Зінькові розташований Центр електрозв'язку № 1 Полтавської дирекції ВАТ «Укртелеком».

Місто має автобусне сполучення (діє автостанція) з містами: Київ, Харків, Полтава, Суми, Кременчук.^[8]

Соціальна сфера: медицина, освіта і культура[ред. | ред. код]

Головний медичний заклад міста й району —Зіньківська Центральна районна лікарня^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Школи Зінькова:^[9]

Зіньківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 1 (вул. Соборності, 62);
Зіньківський ліцей імені М. Зерова (вул. Воздвиженська, 20);
Зіньківська спеціалізована школа І-ІІ ступенів № 3 (вул. Г. Северина, 1).

Професійно-технічну освіту в Зінькові надають:

Зіньківський професійний аграрний ліцей^[10] (вул. Погрібняка, 52);
Державне професійно-технічне училище № 25 (вул. Воздвиженська, 82).

Позашкільними навчальними й культурними закладами міста є:

Зіньківська станція юних техніків (вул. Погрібняка, 24)
Комунальний заклад Зіньківська спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву (вул. Воздвиженська, 22);
Будинок дитячої та юнацької творчості (вул. Першотравнева, 30);
Зіньківська дитяча музична школа.

Також працює Зіньківський дитячий будинок інтернат (вул. Соборності, 91).

Головним закладом культури Зінькова й району є районний будинок культури.

Значний час (від 1967 року) осередком збереження й популяризації історії міста й Зіньківщини є Зіньківський районний народний історичний музей (вул. Воздвиженська, 42). Має 18 розділів та налічує близько 4000 експонатів, що відтворюють історію району від найдавніших часів до сьогодення. Містить речі з археологічних розкопок городища 8-13 століття у селі Глинському, фотографії, документи, особисті речі земляків — учасників Другої світової війни. Матеріали розповідають про відомих земляків, діячів науки, літератури, життя та діяльність яких пов’язані з краєм.^[11]

Культурні потреби городян у книжках забезпечують декілька бібліотек, зокрема районна.

Друковані ЗМІ у місті й районі представлені газетою Зіньківської районної ради та районної державної адміністрації «Голос Зіньківщини».

Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Зіньківського району надає соціальні послуги (медичні, соціально-економічні, соціально-побутові, інформаційні) пенсіонерам та людям з інвалідністю району за адресою м. Зіньків (вул. Дроздівська, 117 та 125).

Архітектура[ред. | ред. код]

У середмісті Зінькова, зокрема на центральній Воздвиженській вулиці збереглася низка цікавих в архітектурному плані громадських і житлових споруд кінця XIX — початку ХХ століття, зокрема, з елементами модерну, найцікавішою з яких справедливо вважається будинок Воздвиженка (1897).

У радянський час у місті було збудовано типові громадські будівлі — будинок місцевої влади (нині райдержадміністрації), споруда районного будинку культури, центр зв'язку, автостанція тощо.

За незалежності України (1991) серед новобудов Зінькова — церква Різдва Христового.

З міської скульптури Зінькова — установлені за СРСР пам'ятник В. І. Леніну (1978, скульптор О. Олійник, архітектори В. і Г. Клейн, демонтований 2014 року), пам'ятний знак на честь радянських воїнів-визволителів (1971),^[12] могила Героя Радянського Союзу М. К. Саранчі (1961), могила й пам'ятник Саші Саранчі (1982); за незалежності України — пам'ятна стела на честь 400-річчя Зінькова (2004).

Відомі люди[ред. | ред. код]

Відомі уродженці

Олександр Баленко (1913–1966) — Герой Радянського Союзу, льотчик
Яків Бекман (1836–1869) — український революційний діяч
Михайло Геращенко (* 1946) — український бібліотекознавець
Олександр Дуда (* 1959) — український інфекціоніст
Петро Зеленський (1891—1977) — учасник Громадянської та Радянсько-німецької воєн, ад'ютант Семена Будьонного
брати Зерови:
- Дмитро Зеров (1895 — 1971) — український ботанік, академік АН УРСР (1948)
- Костянтин Зеров (1899–1979) — український гідробіолог, частково геоботанік
- Микола Зеров (1890 — 1937) — український літературознавець, поет, перекладач
- Михайло Зеров (1901 — 1963) — український поет, перекладач, відомий під псевдонімом Михайло Орест
Анастасія Ігнатенко (1914—2010) — Заслужений учитель України
Іван Іщенко — козак 4-ї гарматної бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
Сергій Катькало (1924—1998) — російський правник, проректор Ленінградського державного університету. Ветеран німецько-радянської війни
Петро Клунний (псевдо Зеньковский летописец (?); 1874—1953) — педагог, поет, публіцист
Віталій Кузьменко — рядовий МВС України, учасник російсько-української війни
Григорій Маслівець (1898–після 1964) — український військовий діяч, сотник Армії УНР, підполковник на еміграції
Іван Матвієвський (1986—2014) — солдат, військовослужбовець 9-ї артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку. Загинув під час обстрілу в зоні АТО
Міщенко Сергій Олексійович (1974—2022) — український підприємець та військовик, учасник російсько-української війни]], Герой України (посмертно)
Володимир Мосієнко (1934—2017) — доктор медичних наук, видатний онколог. Під його керівництвом та за безпосередньої участі створений імуномодулятор Бластомуніл (бластен)
Дмитро Нитченко (1905–1999) — український літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч української еміграції в Австралії
Іван Посяда (1823–1894) — український громадський діяч, педагог, член Кирило-Мефодіївського Братства (з 1846)
Олена Путря — українська гандболістка, майстер спорту України (1995). Гравчиня національної збірної України, дворазова чемпіонка України, неодноразова учасниця єврокубків.
Руденко Григорій Матвійович (1925) — український розвідник та дипломат,
Микола Рясков (1985—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни,
Михайло Тарханов (Тархан) — український та російський графік і дизайнер,
Григорій Тимченко (бл. 1750—1793) — український лікар-акушер, професор, доктор медицини,
Федір Федоренко — Герой Соціалістичної Праці,
Борис Цибульський (1911—1963) — український письменник,
Олександр Цюпак — голова виконкомів Старобільської, Прилуцької та Куп'янської окружних рад, заступник голови виконкому Луганської окружної ради, секретар Одеського обласного виконавчого комітету, зінов'євський та вінницький міський голова, голова виконкому Тульчинської районної ради.
Іван Шередега — радянський військовий та державний діяч.