Зінкевич Василь Іванович
| Зінкевич Василь Іванович | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||
| Народився | 1 травня 1945 (78 років) Васьківці, Ізяславський район, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР | ||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Діяльність | автор-виконавець, співак | ||||||||
| Alma mater | Вижницький коледж прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка | ||||||||
| Вчителі | Куров Василь Петрович | ||||||||
| Знання мов | українська | ||||||||
| Роки активності | 1968 — тепер. час | ||||||||
| Жанр | поп, Танцювальна музика, диско, ритм-енд-блюз і електронна музика | ||||||||
| Батько | Іван Харитонович (1903—1980) | ||||||||
| Мати | Ганна Прокопівна (1914—2003) | ||||||||
| Діти | Василь (07.07.1981), Богдан (09.02.1983) | ||||||||
| Нагороди |
| ||||||||
| IMDb | ID 1186690 | ||||||||
Васи́ль Іва́нович Зінке́вич (нар. 1 травня 1945, Васьківці Ізяславського району Кам'янець-Подільської області (нині Хмельницька)) — український естрадний співак, народний артист УРСР (1986), лауреат Шевченківської премії (1994), Герой України (2009)[1], почесний громадянин Луцька. Чимало пісень у його виконанні ввійшли до золотого фонду української музики XX століття.
Біографія[ред. | ред. код]
Батько Іван Харитонович гарно співав, був регентом церковного хору. За спогадами матері, Ганни Прокопівни, від батька Василеві передалися здібності й любов до мистецтва. Ще малим він зробив собі вдома невеличку сцену і танцював на ній. У шкільні роки брав участь у художній самодіяльності.
- 1968 року, після служби в армії, приїхав до міста Вижниці доучуватися в художнє училище прикладного мистецтва (тепер Вижницький коледж прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка).
- У 1968–1973 — художній керівник народного самодіяльного ансамблю танцю «Смеричина» при Вижницькому будинку культури; робить перші кроки у вокальній школі Левка Дутківського, керівника ВІА «Смерічка» (м. Вижниця Чернівецької області) (за рік там почав співати й молодий Назарій Яремчук).
- У 1973–1975 — соліст вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» під орудою Левка Дутківського Чернівецької філармонії.
- З 1975-го — соліст, а з 1980 — художній керівник ансамблю «Світязь» Волинської обласної філармонії (Луцьк).
- 20 жовтня 1978-го співакові надане звання заслуженого артиста України, а 3 січня 1986 — народного артиста України.
- У 1986—1991 — навчався у Рівненському інституті культури, де здобув спеціальність режисера.
Діти Василя Зінкевича — Василь та Богдан в юності брали участь у діяльності хіп-хопових гуртів «Тартак» і «Основний показник» (саме Богдан був його засновником) відповідно. Старший син, Василь, став художником, а молодший, Богдан — телевізійним режисером.
Відомий композитор і співак В'ячеслав Хурсенко, неодноразово гастролюючи з Василем Зінкевичем, бачив, як він сам турбується за своїми дітьми. Це його настільки вразило, що він дорогою із Сокаля до Луцька, буквально за 40 хвилин написав пісню про долю Василя Зінкевича.
Творчість[ред. | ред. код]
1971 р. у м. Яремча був відзнятий, а потім показаний на Центральному телебаченні перший український музичний телефільм «Червона рута» (сценарист М. Скочиляс, режисер Р. Олексів). Герой В. Зінкевича — молодий шахтар Борис із Донбасу співає пісні на музику В. Івасюка та В. Громцева. Кульмінацією фільму стало виконання пісні В. Івасюка про справжнє й щасливе кохання — «Червона рута». Того ж року цю пісню В. Зінкевич успішно виконує (разом з Н. Яремчуком і В. Івасюком) на підсумковому концерті телевізійного конкурсу «Пісня року» у Москві. Пісня приносить молодому колективу велику популярність і звучить по всій країні.
У 1972 р. в Москві на телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» разом із Н. Яремчуком та ансамблем «Смерічка» виконує пісню Л. Дутковського «Горянка», займає перше місце й стає лауреатом Всесоюзного конкурсу.
У 1975 р. знімається в естонському телефільмі «Виступає ансамбль „Смерічка“ під керуванням Левка Дутковського».
В 1975 році переїздить до Луцька і працює у складі ВІА «Світязь» під керуванням Валерія Громцева. Гурт швидко піднімається на хвилю популярності. За словами Д. Гершензона, «Василь Зінкевич — людина, яка має рідкісний смак і відчуття часу. Завдяки йому і всім музикантам „Світязь“ мав за честь називатися одним з найкращих колективів в Україні. А це зобов'язувало багато до чого. Зінкевич ніколи не давав спуску і можливості розслаблятися»[2].
Володіє красивим, яскравим, дзвінким голосом. Його виконанню властиві висока музична культура, органічна шляхетність, пристрасність, точно вгаданий настрій пісні. Сам моделював сценічні костюми для себе й ансамблю. Знявся у фільмах-концертах «Червона Рута» (1971), «Мелодії голубих озер» (1977), «Червона Рута. Десять років потому» (1981), «Музика весни» (1987), «Відлуння його життя» (1988), «Червона Рута Володимира Івасюка» (1988), «Мереживо його доріг» (1990) та в інших музичних фільмах Українського телебачення.
Василь Іванович якось розповідав, пише Ігор Шаров, що замолоду він до двох десятків разів брав участь у різноманітних творчих конкурсах і в більшості з них програвав, бо журі з московської музичної богеми не сприймали категорично нічого українського й самобутнього. А вже зі здобуттям незалежності люди відчули себе причетними до власної землі, природи та історії. І світ побачив, — каже артист, — що не все на одній шостій земної кулі є «рашен».
Репертуар[ред. | ред. код]
Виконував пісні композиторів: Л. Дутковського («Сніжинки падають» (перша пісня), «Ти прийди в синю ніч», «Горянка»), В. Івасюка («Балада про мальви», «Літо пізніх жоржин», «Мила моя», «Пісня буде поміж нас», «Пісня про тебе», «Світ без тебе», «Тільки раз цвіте любов», «Червона рута», «Я піду в далекі гори»), В. Громцева («Від перевалу до перевалу», «Залишені квіти», «Міст надії», «Скажи, скажи»), І. Білозора («А я знаю», «Вірю», «Мамина світлиця», «Ніби вчора»), І. Поклада («Скрипка грає», «Тече вода», «Хай щастить!»), М. Мозгового («Горянка», «Знов я у гори іду», «Моя перша любов», «На щастя, на долю», «Розквітай любов»), О. Злотника («На березі життя»), С. Сабадаша («Марічка», «Пісня з полонини»), І. Перчука («Музика звучить», «Музико моя», «На полонині», «Серце скрипки»), П. Дворського («Музика весни», «Срібні очі»), Л. Затуловського («Забудь печаль»), О. Білаша («Два кольори», «Ясени»), Є. Ширяєва («Русские березы»), З. Чоліча («Кличу тебе»), О. Осадчого («Шлях до Тараса»), А. Хаммонда («Мелодія прозора» («Se tornassi»)), О. Сєрова («Де ясні зорі»), Б. Кучера («Новий день над Україною»), Олега Слободенка («Солодка омана», «Крізь літа»), написані на слова поетів В. Бабуха, О. Богачука, Р. Братуня, С. Галябарди, П. Запотічного, В. Крищенка, Д. Павличка, Ю. Рибчинського, Т. Севернюк, Б. Стельмаха, М. Ткача, Г. Дишиневич та інших.
Вислови Василя Зінкевича[ред. | ред. код]
 | Ми є сила, хоча б тому, що маємо таку пісню, де три хвилини не просто забави, а нашої суті. Українська пісня справді обіймає своїми крилами світ. Доводилось бувати в багатьох країнах. І без перекладу, не розуміючи ані слова, публіка встає. Я кажу: ви ж не розумієте, про що я співав. А вони відповідають: в українських піснях є щось таке, що лікує. Ми не можемо без пісні, вона душа наша. Взагалі, треба частіше заглядати в дзеркало своєї душі, щоб впізнавати себе. Непростий тепер час, але ми ніколи не втратимо своєї неповторності. Бо ми — українці.[3] |  |
| | Я щасливий, що народився в селі, ніколи не забуду тієї стежини, що пробігала поміж житами, а над нею — високі безмежні небеса; що українське село — це своєрідна академія високої моралі. Тут бережуть рідне слово, тут бережуть рідну пісню, тут кожному кажуть: «Добрий день!». Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ. Направду, народе мій, ти не просто великий, ти — океан. І я щасливий, що з твого колоска рожденний.[4] | |
Вшанування[ред. | ред. код]
«Зірка» на Алеї зірок Театральної площі Чернівців.[5]
Нагороди[ред. | ред. код]
- Звання Герой України з врученням ордена Держави (19 серпня 2009) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, багаторічну творчу діяльність на ниві збагачення національної пісенної скарбниці[6]
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (27 червня 2020) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[7]
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України[8]
- Орден «За заслуги» I ст. (23 серпня 2005) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науковий та культурний розвиток України, вагомі трудові здобутки та активну громадську діяльність[9]
- Орден «За заслуги» II ст. (21 серпня 1999)[10] — за самовіддану працю, визначні особисті заслуги в державному будівництві, соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвитку України та з нагоди 8-ї річниці незалежності України[11]
- Орден «За заслуги» III ст. (12 серпня 1999)[10] — за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки[12]
- 20 жовтня 1978 р. співакові присвоєне звання заслуженого артиста України, а 3 січня 1986 р. — народного артиста України
- Державна премія України імені Т. Шевченка 1994 року — за концертні програми останніх років[13]
- Орден Святого Миколи Чудотворця (1997)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента. Архів оригіналу за 26 серпня 2009. Процитовано 20 травня 2012.
- ↑ Дмитро Гершензон: «Сєров намагався бути подібним до Зінкевича не лише манерами, а й навіть візуально…». Архів оригіналу за 17 лютого 2012. Процитовано 19 липня 2012.
- ↑ Цит за: Садовська Г. Князь української пісні // Вільне життя плюс. — 2010. — 3 груд.
- ↑ Там само.
- ↑ Ліпіч Ю., Цимбаліста В. Батько її не виховував — залишив, коли два рочки мала // Газета по-українськи. — 2015. — 6 лют. — С. 37.
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2009 року № 631/2009 «Про присвоєння В. Зінкевичу звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України від 27 червня 2020 року № 254/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
- ↑ Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2005 року № 1193/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України»
- ↑ а б У серпні 1999 року нагороджений орденом «За заслуги» двох ступенів — II ст. (21 серпня) та III ст. (12 серпня)
- ↑ Указ Президента України від 21 серпня 1999 року № 1051/99 «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»
- ↑ Указ Президента України від 12 серпня 1999 року № 984/99 «Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва Волинської області»
- ↑ Указ Президента України від 2 березня 1994 року № 70/94 «Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1994 року»
Публікації[ред. | ред. код]
- Юхим Гусар. Співак — Шевченківський лауреат // Буковинське віче — 2010. — 3 берез. — С. 4.
- Микола Рудаков. Шлях до Тараса.//Хата (газета).№ 1(78).2004,січень. С.4
Посилання[ред. | ред. код]
- Зінкевич Василь Іванович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 151.
- ВІА «Смерічка» (Коротка історична довідка) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Спогади Василя Зінкевича про Володимира Івасюка [Архівовано 13 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Василь Зінкевич на сайті «Золотий фонд української естради» [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Василь Зінкевич на сайті «Українські пісні» [Архівовано 13 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Рішення Чернівецької облради від 03.11.2018 про присвоєння звання «Почесний громадянин Буковини» [Архівовано 22 грудня 2021 у Wayback Machine.]
|
