За межу

«За межу» — оповідання Леся Мартовича, написане приблизно в другій половині 1899 року. Уперше опубліковано у Львові в збірочці оповідань «Не-читальник».

Історія появи та друку[ред. | ред. код]

Оповідання, ймовірно, було написане в 1899 році, й опубліковане у Львові накладом Українсько-руської видавничої спілки в 1900 році в другій, за ліком, збірці покутського автора. Для Українсько-руської видавничої спілки то була Серія І. №23.

Після першої свої творчої спроби, Мартович не був у захваті відвідгуків на свого літературного первістка. Тому майже десятиліття він не вдавався до писання. Та перебуваючи в колі активних українців та маючи чимало друзів літераторів (Стефаника, Павлика та інших) він раз-по-раз та навертався в сторону літератури. Тим більше, що в товаристві він вважався найкраим оповідачем та ще й гострим на слівце.

Відтак, саме наприкінці століття Мартович знову навернувся до літератури й написав кілька оповідок, зокрема й оповідання «За межу». Автор показує, до якого економічного упадку дійшло галицьке селянство, розкрив, до якої міри воно було залежне від польсько-шляхетського господарства, яким важким ярмом для народу був цісарсько-королівський суд, що обороняв інтереси панівних класів. Мартович цій темі присвятив сценку як в оповідці «За межу» так і в оповіданні «Ось поси моє».

Саме після публікації збірки оповідань, в якій була оповідка «За межу», за Лесем Мартовичем закріпилося звання гостро-соціального молодого письменника, який найперше бачить і відтворює комічні сторони життя своїх сучасників. Їхня темність, забитість пояснюється вузькістю життєвої стежини, визначеної селянинові, його безправ’ям, мілиною інтересів, міщанським розумом.

Сюжет[ред. | ред. код]

Оповідання «За межу» — це драматична сценка, картини в суді, в якій зіткнуто два типи вкраїнсько-галицького селянина. Трагічні в своїй основі історії, як двоє сусідів-селян вчинили галас та судову тяганину за підорану межу між їхніми газдівствами. Письменник розповів про цей епізод, з властивим йому гумором і дотепом, змалювавши своїх героїв у легкому комедійному плані.

У оповіданні «За межу» розповідається про те, як в умовах малоземелля і безземелля між бідняками часто відбувалися сварки, бійки й судові процеси за підорану межу, натомість соціальні мотиви ніби відсунені на другий план. Основну увагу письменник зосереджує на розкритті конфлікту між Йванихою й Грицем, які за межу посварилися й побилися. «Давно було широко: ніхто за межу не дбав, а тепер тісно, дуже тісно стало»,— говорить один з персонажів оповідання «За межу». Дійшло до того, що за вузеньку смужку землі — межу — один піднімає руку на іншого. Так Мартович підійшов до теми землі, звернувши свою увагу на ті соціально-економічні проце­си, що відбувалися в галицькому селі.

Дійові особи[ред. | ред. код]

• Грицько — дрібний селянин (який судиться з сусідкою за підорану межу);
• Йваниха — дрібна селянка (яка судиться з сусідом за підорану межу);
• Суддя — польський суддя-засідатель (якому випало судити двох малоземельних селян);
• Свідок 1 — зі сторони Грицька;
• Свідок 2 — зі сторони Йванихи;

Особливості[ред. | ред. код]

Суперечка селян за землю розкрита в оповіданні «За межу», в якому автор змальовує образи селян Грицька та Йванихи. Темних, затурканих, жадоба до землі яких зробила сварливими та егоїстичними, призвела до ворожнечі. Це оповідання-драма була, нагадувало другу спробу Леся на ниві драматургії, від якої він остаточно відмовився. Надалі ж він писав свої колоритні оповідання, тому цей твір вважають ще як такого собі роду оповідання-діалог.

Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділяв показу тогочасного суду, як засобу пригноблення селянства. Зрештою, Лесь цій темі присвятив і оповідання «Ось поси моє» та ще в кількох творах вона була подана побічно, але як завжди з комічними нотками - ось таким чином й проглядалася глибока сатира автора, яка пройшла наскрізним каменем в усій його творчості.

Публікації[ред. | ред. код]

• в збірці «Не-читальник» — Львів, 10.08.1900, с.12—15;
• в зібранні творів «Лесь Мартович. Твори (в 3-х томах)» — Краків, 1943;

Пізніше, оповідання друкувалося у радянські часи в скороченх збірках Мартовича. Іноді, редактори адаптовували стиль і текст автора під сучасний лад.

Джерела[ред. | ред. код]

• Василь Стефаник: Перший твір Леся Мартовича, «Кривавого року», віденський ілюстрований альманах на 1917 рік, стор. 163—165.
• В'ячеслав Будзиновський: Не-карієрович (Із споминів про Леся Мартовича), місячник «Нові Шляхи», Львів, лютий 1930, № 2, стор. 319—323.
• Лесин В. М. Примітки до збірки творів Леся Мартовича // Мартович Л. Вибрані твори /Упоряд., вступ. ст., примітки, словник Лесина В. М. — Ужгород: Карпати, 1989

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Автентичний текс оповідки [Архівовано 20 липня 2018 у Wayback Machine.];
• Осучаснений текст оповідки (з тритомнка, виданого в 1943 році) [Архівовано 19 жовтня 2020 у Wayback Machine.].