Південний Кавказ

	Південний Кавказ
Континент	Азія
Країна	Грузія, Вірменія і Азербайджан
У межах природно-географічного об'єкта	Кавказ
Спільний кордон із	Середній Схід
	Південний Кавказ у Вікісховищі

Координати: 40°22′46″ пн. ш. 49°53′28″ сх. д. / 40.37956944447221730° пн. ш. 49.89123055558332709° сх. д.

Півде́нний Кавка́з, інколи — Закавка́ззя (абх. Аладатәи Кавказ, азерб. Cənubi Qafqaz, вірм. Անդրկովկաս, груз. სამხრეთი კავკასია, ос. Фæскавказ, Хуссар Кавказ) — регіон, розташований на південь від Головного, або Вододільного, хребта Великого Кавказу. До Закавказзя відносяться велика частина південного схилу Великого Кавказу, Колхідська низовина і Куранська западина, Карабаське нагір'я, Джавахетсько-Вірменське нагір'я, Талиські гори з Ленкоранською низовиною. В межах Закавказзя розташовані три міжнародно визнані країни — Грузія, Азербайджан і Вірменія. Межує на півночі з Російською Федерацією, на півдні з Ісламською Республікою Іран та Туреччиною. На заході омивається Чорним морем, а на сході Каспійським морем.

Історія[ред. | ред. код]

Південний Кавказ, як і весь Кавказ, — важливий геополітичний регіон, з глибокої давнини представляв сполучну ланку між країнами Сходу і Заходу і знаходився на перехресті торгових шляхів між Середнім Сходом і Європою, міграційних хвиль, армій завойовників, що прагнули опанувати стародавніми і середньовічними державами Закавказзя. Широкі були торгові та культурні зв'язки цих держав між собою і з суміжними країнами Європи та Сходу — Іраном, Індією, Китаєм тощо. Тут в IX—VI століттях до н. е. розташовувалася одна з найдавніших держав світу — Урарту, що охоплювала в період своєї могутності все Вірменське нагір'я, а ближче до нашої ери — Колхидське царство, Кавказька Албанія. Від стародавніх цивілізацій залишилися шедеври архітектури, видатні літературні пам'ятники.

Наявність родючих земель, водних ресурсів і м'якого клімату сприяла створенню розвиненого сільського господарства — зрошуваного землеробства, пасовищного тваринництва. Торгівля призводила до розвитку ремесел, будівництва міст, розвитку транспорту.

З іншого боку, багаті землі постійно привертали увагу сильних і войовничих сусідів — спочатку це була Римська імперія, потім — Візантія, араби. У XIII–XV століттях — татаро-монголи і Тамерлан. Потім Закавказзя стала об'єктом суперництва між Персією і Османською імперією.

Середньовіччя було часом нескінченних війн, геноциду, работоргівлі, феодальних розбратів і спустошливих походів чужоземних завойовників. Особливо жорстоко південні сусіди обходилися з християнами — грузинами та вірменами. Трохи легше було народам, що прийняли іслам.

Знайдений в Еблі (сучасне городище Тель-Мардіх, Сирія) унікальний клинописний архів XXIV ст. до н. е. свідчить про сталий імпорт благородних металів з Південного Кавказу.

Південний Кавказ у складі СРСР[ред. | ред. код]

На загальносоюзному рівні використовувалися ті економічні переваги, які має у своєму розпорядженні Закавказзя— високий гідроенергетичний потенціал, наявність родовищ залізних і поліметалевих руд, нафти, можливості для розвитку курортно-санаторного господарства, плодівництва і виноградарства, виноробства, чаївництва, пасовищного тваринництва.

В той самий час рівень розвитку продуктивних сил залишався недостатнім для повного використання людських ресурсів, особливо в сільській місцевості, що приводило до відтоку населення в міста і за межі Закавказзя; значну частку місцевої економіки складала економіка тіньова, що приводило до украй високого рівня корупції місцевої радянської, партійної і господарської номенклатури, правоохоронних і судових органів; культивувалася система кланів, що розподіляли між собою пости в радянській і господарській ієрархії; існувало значне майнове розшарування серед населення.

Події кінця 1980-х — початки 1990-х років також продемонстрували провал національної політики КПРС, направленої на нівеляцію рівня соціально-економічного розвитку радянських націй і формування нової спільності, — радянського народу. Лібералізація політичного життя і розвиток гласності привели до різкого підйому націоналізму, до якого керівництво республік виявилося не готовим. Почалася ланцюгова реакція: виникнення націоналістичних організацій і партій, Народних фронтів — висунення політичних вимог, включаючи вимоги незалежності — спроби заспокоєння, арешти, судові процеси над націоналістичними лідерами — демонстрації протесту — застосування озброєного насильства з боку влади для розгону демонстрацій (Тбілісі) — введення військ з метою зупинити хвилю національно-визвольного руху, (Баку) — пред'явлення вимог на здійснення декларованого в конституціях права на самовизначення — багатотисячні потоки біженців і переміщених осіб (Вірменія — НКАО Азербайджан) — національні погроми, грабунки, вбивства (Сумгаїтський погром, вірменський погром в Баку^[en], Нагірний Карабах, Вірменія) — застосування озброєних сил для придушення погромів — численні жертви серед мирного населення — ліквідація національних автономій (Абхазія, Південна Осетія, НКАО) — пред'явлення місцевими парламентами претензій до центрального керівництва і звинувачень в бездіяльності і/або підтримці одній зі сторін у конфлікті — ухвалення рішень про вихід зі складу СРСР.

Південний Кавказ після розпаду СРСР[ред. | ред. код]

Події в Південному Кавказі зіграли важливу роль в розвалі Радянського Союзу. До цього моменту влада в закавказьких республіках вже знаходилася в руках радикальних націоналістичних лідерів, а з отриманням незалежності вони дістали доступ і до запасів зброї на складах і військових базах Закавказького військового округу. Частини радянських озброєних сил, дислоковані тут, в основному складалися з місцевого населення. Для управління складною бойовою технікою (авіація, ППО, танки) терміново набиралися найманці, зокрема з Росії і України. Все було готово для регіональних конфліктів. 1992—1993 роки були ознаменовані кровопролитними конфліктами між Азербайджаном, Вірменією і Нагірним Карабахом, Грузією та Абхазією, Грузією і Південною Осетією.

Азербайджан — єдина держава Південного Кавказу, що зуміла забезпечити більш-менш прийнятний рівень життя для свого населення коштом поки що не повністю вироблених і знов відкритих нафтогазових родовищ. Істотна частина валютних доходів поступає в республіку від численних громадян Азербайджану, що займаються економічною діяльністю в Росії. Побудований Основний експортний нафтопровід Баку–Тбілісі–Джейхан, який забезпечить Азербайджану альтернативний вихід на світові ринки збуту вуглеводнів. Проте Азербайджан не контролює частину своєї території — Нагірний Карабах (колишня НКАО), а також повністю або часткові сім прилеглих районів Азербайджану (включаючи територію між НКАО і Вірменією — «Лачинський коридор»); посилює соціально-економічну ситуацію наявність декількох сотень тисяч біженців, вигнаних з місць постійного мешкання у Вірменії, і внутрішніх переселенців з окупованого Карабаху і прилеглих до нього районів республіки. Вірменія повністю блокована і не має власних транспортних виходів на зовнішній світ. Залізниця через Грузію перекрита на грузино-абхазькій межі. Економіка республіки в занепаді. Країна з початку 1990-х перебуває у стані війни. Грузії доводиться вирішувати цілий клубок взаємозв'язаних проблем — економіка зруйнована, курортне чорноморське узбережжя недоступне, у внутрішній Грузії соціальну напруженість підсилює присутність декількох сотень тисяч біженців з Абхазії.

Держави Південного Кавказу[ред. | ред. код]

Назва офіційна назва	Назва державною мовою	Форма правління	Валюта	Столиця	Площа^[1]	Населення^[2]
Азербайджан Азербайджанська республіка	азерб. Azərbaycan (Azərbaycan Respublikası)	Республіка	Азербайджанський манат	Баку	86 600	9 496,6
Вірменія Республіка Вірменія	вірм. Հայաստան (Հայաստանի Հանրապետություն)	Республіка	Вірменський драм	Єреван	29 743	2 970,5
Грузія Республіка Грузія	груз. საქართველო (საქართველოს რესპუბლიკა)	Республіка	Ларі	Тбілісі	69 700	4 570,9

Невизнані держави

Російські військові об'єкти на Південному Кавказі[ред. | ред. код]

Азербайджан
- РЛС «Габала»
Грузія
- угрупування миротворчих сил в Абхазії (близько 1600 осіб), штаб в Сухумі
- угрупування миротворчих сил в Південній Осетії (близько 600 осіб), штаб в Цхінвалі
Вірменія
- 102-а військова база в Гюмрі

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Країни за площею. CIA. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 4 листопада 2012 року.(англ.)
↑ Країни за населенням. CIA. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 4 листопада 2012 року.(англ.)

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Південний Кавказ

[Area-1] Країни за площею. CIA. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 4 листопада 2012 року.(англ.)

[Population-2] Країни за населенням. CIA. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 4 листопада 2012 року.(англ.)

[1]

[2]