Заземлювач

Зазе́млювач (рос. заземлитель; англ. earth electrode, ground electrode (US); нім. Erdelektrode f, Erder m)^[1] — провідна частина (провідник) або сукупність з'єднаних між собою провідних частин (провідників), що перебуває в електричному контакті із землею безпосередньо або через проміжне струмопровідне середовище (наприклад бетон)^[2].

Заземлювач використовується для заземлення частин кола та здатний витримувати протягом нормативного часу струми за ненормальних умов, таких як коротке замикання, але не передбачений для проведення струму за нормальних умов роботи у колі.

Заземлювач може спричиняти вимикання споживачів за умови короткого замикання чи появи різницевих струмів засобами аварійного захисту та пристроями захисного відключення.

Заземлювачі можуть бути як природними, так і штучними.

Штучний заземлювач — такий заземлювач, який спеціально монтують і використовують з метою заземлення^[2].

Природний заземлювач — такий заземлювач, який первісно монтується для інших цілей, ніж заземлення, але крім своїх безпосередніх функцій одночасно може виконувати функції заземлювача (наприклад, арматура фундаментів будівель і опор повітряних ліній, трубопроводи комунікацій будівель і споруд тощо)^[2].

Електрично незалежні заземлювачі — заземлювачі, розташовані на такій відстані один від одного, що максимально можливий струм, який може стікати в землю по одному з них, суттєво не впливає на електричний потенціал інших^[2].

Див. також[ред. | ред. код]

• Заземлення
• Заземлювальний провідник
• Заземлення блискавкозахисту

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Жидецький В. Ц. Основи охорони праці [Текст] : підруч. / В. Ц. Жидецький. — 3-тє вид., перероб. і доп. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2006. — 336 с. — ISBN 966-8013-11-5
• ДНАОП 0.00-1.32-01. Правила улаштування електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. Київ. — 2001.