Загородники
Загоро́дники (лат. hortulanus) — порівняно вільна категорія збіднілого населення в Україні, Білорусі та Польщі XIV—XVII ст. (Польсько-Литовській державі).
Діставали від землевласників право освоювати цілинні землі за межами орних ділянок — «за городами», за що звільнялися на 10 років від феодальної ренти.
Часто можновладці спеціально зобов'язували селян селитися на неосвоєних землях, відібраних чи набутих перед цим якимось чином у місцевої общини (громади). Перебування в такому статусі понад 10 років, як правило, перетворювало загородників на кріпаків.
Із розвитком товарно-грошових відносин загородники як соціальна група поступово зникають.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела та література[ред. | ред. код]
- О. І. Гуржій. Загородники [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 194. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Малий словник історії України, К.: «Либідь», 1997, стор. 156
Посилання[ред. | ред. код]
- Загородники [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 458. — 1000 екз.
 | Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
