Жах Дженкіна

Жах Дженкіна — принципове заперечення проти теорії Дарвіна щодо поступового формування нових біологічних видів шляхом збереження сприятливих ознак природним відбором, висунуте англійським інженером Флемінгом Дженкіном^[en]. Згідно з ним, корисну ознаку, що випадково з'явилася у окремої особини в групі організмів (популяції) поступово буде знівельовано схрещуванням зі звичайними особинами. Це логічне утруднення було подолано зі створенням популяційної генетики.

Історія[ред. | ред. код]

Дискусія з дарвінізмом[ред. | ред. код]

У червні 1867 р. у журналі «North British Review» вийшла стаття Дженкіна під назвою «Походження видів», де критикувалася ідея природного відбору як рушійної сили еволюції^[1]. Головний пункт заперечення Дженкіна — поглинаючий вплив вільного схрещування. Його міркування стверджують: припустимо, що в популяції з'явилася особина із вдалішою ознакою, ніж у існуючих особин; але схрещуватися вона змушена буде тільки з особинами з «нормальними» ознаками. В її дітей ця ознака буде виражена на ½, в наступного покоління на ¼ і так далі. Тому через кілька поколінь вдале новопридбання неминуче буде поглинене «болотом» звичайних ознак (з огляду на це «жах Дженкіна» також називають «swamping argument», тобто «аргументом заболочування»)^[2].

Це міркування Дженкін ілюстрував вигаданим расистським прикладом (утім, цілком переконливим для наукової спільноти того часу): у корабельній аварії на острів, населений неграми-дикунами, потрапив білий; він перевершує аборигенів інтелектом, тож убив багатьох із них і став їхнім королем; багато жінок зачали від нього дітей, що успадкувавши ознаки батька й матері, стали мулатами; перше покоління поступається батькові в інтелекті, але перевершує решту населення острова і успадковує трон, відповідно здобуваючи жінок серед аборигенів; але в міру подальших схрещувань мулатів із корінним населенням ознака світлої шкіри та високого інтелекту виражається все менше. Хіба можна очікувати, що зрештою весь острів буде населений білими чи принаймні жовтими людьми?^[2]

За Дженкіном, корисна ознака могла зберегтися лише у разі її виникнення відразу у великої кількості особин і в короткий проміжок часу (в одному поколінні). Але тоді ідея невизначеної і випадкової мінливості втрачає сенс, і в силу вступають односторонні й закономірні зміни^[3].

Ознайомившись із запереченнями Дженкіна, Чарльз Дарвін відгукнувся, що їх правильність «навряд чи може бути піддана сумніву»^[4] і називав їх «жахом Дженкіна». У листі своєму другові ботаніку Джозефу Хукеру від 7 серпня 1869 р. Дарвін писав про статтю Дженкіна: «Знаєте, я відчув себе дуже приниженим, закінчивши читання статті»^[5].

Тож у шостому виданні «Походження видів» Дарвін був змушений піти на цілу низку принципових змін проламаркістського характеру: збільшення ролі визначеної мінливості, визнання необхідності появи її відразу у великої кількості особин^[4], визнання великого значення успадкування набутих ознак і т. ін.^[1][6]

Формальний вираз[ред. | ред. код]

де z — ціле число, що умовно позначає спадкову «цінність» особини/ознаки (англ. phenotypic value of an individual): z_m — матері, z_f — батька, z_o — нащадка; що більше число, то корисніша ознака. Var (z) — ступінь мінливості ознаки.

У біології XIX століття вважалося, що спадковий матеріал батька кількісно змішується з спадковим матеріалом матері, породжуючи нащадка (теорія злитної спадковості^[en]). Іншими словами, спадковість нащадка представлялася як «середнє арифметичне» спадкового матеріалу батька і матері. Наприклад, рослина з червоною квіткою і рослина з білою народжують рослину з рожевою квіткою; у високого батька і низькорослої матері народжується дитина середнього зросту і т. д. Розрахунки Дженкіна показують, що, якщо допускати теорію злитної спадковості, то видоутворення, описане Дарвіном, не може відбуватися, оскільки випадково виниклий «корисний» спадковий матеріал з кожним поколінням буде елімінуватися розчиненням у незміненому спадковому матеріалі^[7].

Про працю Грегора Менделя (1866), згідно з якою ознаки успадковуються кожний окремими корпускулами, ані Дарвін, ані Дженкін на той час не знали^[8][3][9]. Російський письменник і палеонтолог Кирил Єськов, однак, вважає по-іншому: «…Вичерпне вирішення парадокса, сформульованого Дженкіном, Дарвін тримав у руках в буквальному сенсі слова. Рішення це, полягало в дискретності спадкового коду, було чорним по білому прописано в книзі основоположника генетики Менделя, яку Дарвін читав (про це достовірно відомо) — але зовсім не оцінив…»^[10]. Але варто пам'ятати, що головна наукова праця Менделя «Експерименти з гібридизації рослин» — не «книга», як описує Єськов, а порівняно невелика стаття^[11].

Критика[ред. | ред. код]

Помилка Дженкіна полягала в тому, що ознаки, які закріплюються відбором, не зменшуються при схрещуванні, а зберігаються в генах у повному обсязі. Прояв тієї чи іншої ознаки залежить від того, чи є ген домінантним або рецесивним. Слід зазначити, що заперечення Дженкіна ґрунтувалися на безперервній теорії спадковості^[4]. Відкриття дискретності спадкового матеріалу дозволило подолати «жах Дженкіна». Генетика показала, що ген ознаки може не піддаватися природному відбору, перебуваючи в рецесивному стані, однак і тут з'явилися нові проблеми, розкриті біологом Холдейном (див. Дилема Холдейна). Хоча нова корисна ознака і не пропадає безслідно в генофонді популяції, її поширення в ній може бути процесом дуже тривалим, причому успіх зовсім не гарантований^[12].

Свою думку Дженкін ґрунтував на необ'єктивних висновках щодо людських рас, згідно з якими європеоїдна розглядалася пізнішою й прогресивнішою, а негроїдна — ранішою та примітивнішою. В таких умовах мулати й монголоїди вважалася наслідком змішування європеоїдної з негроїдною^[2].

У листопаді 1870 р. в тижневику «Nature» з'явився лист ботаніка і математика Альфреда Беннета під назвою «Теорія природного відбору з математичної точки зору», де висловлювалися міркування, подібні з ідеями Дженкіна. Суть їх зводилася до такого: припустимо, для отримання корисної ознаки потрібно 10 поколінь, причому в кожному ознака може змінюватися 20 способами; в такому випадку для виявлення корисної ознаки потрібно перебрати 20¹⁰ особин; нехай чисельність особин в популяції не перевищує 10⁶; в цьому випадку для утворення нової ознаки знадобиться 10¹³ особин, або 10⁷ поколінь. Отже, природний добір не може бути ефективним як фактор утворення нових видів.

На думку Феодосія Добржанського, Сергій Четвериков був першим, хто спростував доводи Дженкіна^[13][5].

Див. також[ред. | ред. код]

• Дилема Холдейна
• Храповик Меллера

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

• Повний текст оригінальної статті Флемінга Дженкіна «Походження видів» (1867) (англійською) [Архівовано 25 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Victorian Texts in the Victorian Web.
• Відскановані сторінки оригінальної статті Дженкіна у журналі «North British Review» (1867) [Архівовано 13 червня 2013 у Wayback Machine.] // The Complete Works of Charles Darwin Online.
• Bulmer Michael. Did Jenkin's swamping argument invalidate Darwin's theory of natural selection? [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // The British Journal for the History of Science (2004), 37:3:281-297 Cambridge University Press.
• Чайковский Ю. В. Кошмар Дженкина, или Повесть об инженере, которого не могут забыть биологи^{[недоступне посилання з квітня 2019]} // Химия и жизнь. — 1978. — № 12. — С. 108—117.
• Шабанов Д. А.. Обезьяны, догмы и «кошмар Дженкина» // Компьютерра. — 11 мая 2006 года.

Виноски[ред. | ред. код]