Етноніми росіян

Етноніми росіян — назви етнонімів російського народу. Включають самоназви (ендоетноніми) і назви, які використовують інші народи (екзоетноніми).

Назви[ред. | ред. код]

  • Росія́ни — українська сучасна назва. Походить від грецького імені Русі — Росія, що широко використовувалося в московській державній і церковній документації[1].
  • Ру́сскіє  (рос. русские) — російська самоназва, є за походженням субстантивованим прикметником. Закріплення етноніма «русскіє» в Московській державі припадає на XV—XVI століття[1]. Водночас, на власне руських землях (Україна і Білорусь), що перебували у складі Великого князівства Литовського і Польського королівства, утвердився етнонім «русин» (однина), «русь» (множина)[1].
  • Великоро́си, або великору́си — ранньомодерна назва росіян. Використовувалася у ХІХ—ХХ століттях для підкреслення окремішності росіян від українців (малоросів) і литвинів (білорусів)[1]. Також вживається в сучасній російській етнографічній літературі для позначення росіян після XV ст., наприклад: «російська (великоруська) народність»[1]. Проте «Мала радянська енциклопедія» у 1930 стверджувала, що «Великоруси — термін, штучно введений у 19 столітті»[2].
  • Москва́[3][4][5] — ранньомодерна назва росіян, що вживалася в Речі Посполитій[6].
  • Москови́ти[7] (лат. moscovitae) — середньовічна латинська назва росіян, яка увійшла в більшість європейських мов нового часу[8][9][10].
  • Москви́ни[11] (подібно до «литвини», «русини») — середньовічна і ранньомодерна українська назва росіян. Також — моско́вці[12], московські люди тощо[1].
  • Москвич, московка (ст.-укр. Москвїчь, ст.-укр. Московъка) — в староукраїнській мові XV ст. — уродженці або жителі Великого князівства Московського[13].
  • Москалі — ранньомодерна українська назва; згодом стала також позначати солдат московської (російської) армії.[14][15]
  • Кацапи — зневажлива українська назва нового часу. Походить з тюркських мов, означає «різника».[16][17]
  • Рюсся — зневажлива фінська назва росіян.
  • Тібла — зневажлива естонська назва росіян.
  • Урла — зневажлива латиська назва росіян.

Опис[ред. | ред. код]

Українська назва «росіяни» вживається у двох значеннях: щодо російського етносу і щодо населення всієї Росії. Це створює певні неточності (аналогічно, «китайцями» називають як етнічних китайців-хань, так і всіх жителів Китаю — хань, монголів, тибетців, уйгурів та ін). У сучасній російській мові «россияне» має значення «громадяни Росії», а щодо етносу зараз прийнятий термін «русские»[18].

Щодо російського етносу ще у XIX ст. українцями вживалися назви — «москалі»[19][20] (рідше «москва»[21], «московини», «московці»[22]), причому два перших слова мали ще значеннях — «солдати царської армії»[19][20]. Під назвою moskali росіяни відомі у польській мові[23][24], у білоруській мові також відомі під назвою маскали[25]. Відоме й про іншу українську назву росіян — «кацапи»[26][27] (груб. «кацалапи»)[28]. На теперішній час вони сприймаються як глузливі й образливі: «Словник української мови» І. К. Білодіда подає «москаль» у значенні «росіянин» як друге[20], а «кацап» супроводжує поміткою «зневажливе»[27]. Втім, обидва екзоніми вживаютья як самоназви деяких локально-етнічних груп Росії: «москалями» себе називають мешканці с. Татаріно Кам'янського району Воронезької області (в їхньому мовленні й побуті зберігається український вплив, хоча культура типово російська); а «кацапи» — самоназва жителів низки населених пунктів у Тербунському районі Липецької області, Реп'євського району Воронезької області[29].

Відтак, значно пізніше, розповсюджується прийнята у державному діловодстві Росії у 18—19 ст. форма «великоросіяни», «великороси», на відміну від «малоросіян», «малоросів» — українців. Цікаво, що незважаючи на свідчення вживання у XVIII ст. (наприклад у Ломоносова) терміна «великоросы», «Мала радянська енциклопедія» у 1930 стверджувала, що «Великоруси — термін, штучно введений у 19 столітті»[2].

Існує теорія, що термін «Мала Русь» первісно означав ядро держави, «метрополію» — на відміну від «Русі Великої», пізніше приєднаних земель. Вони наводять свідчення, що ці терміни були впроваджені у Візантії, у XIV ст. константинопольський патріархатом — за аналогією з термінами «Мала Греція» (основні землі, метрополія) та «Велика Греція» (колонії)[30].

Саме слово «росіяни» в українській мові, як і рос. россияне пов'язане за походженням з «Росія» (Россия), яке має грецьке походження — від грец. Ῥῶς («Русь», «руський народ»). Воно поширювалося не тільки на сучасних росіян, але й на українців і білорусів. Щодо походження слова Ῥῶς є дві основних версії[30]. Згідно з першою, це візантійська адаптація слов'янського «Русь». Друга версія виходить з того, що візантійці ототожнювали русів (які здійснювали набіги на Візантію) з біблійним народом Рош (Ῥῶς), що за легендою, обитав десь на півночі. Найменування реального народу біблійним ім'ям було цілком звичайним у літературних традиціях візантійських авторів. Незважаючи на те, що руси незабаром прийняли хрещення, назва Ῥῶς так і залишилася за ними у Візантійській імперії. Перша згадка цього слова трапляється у «Житії Георгія Амастридського», написаному не пізніше 842 року. Надалі від імені народу за допомогою суфікса ία було утворена й назва країни — Ῥωσία, «Росіа», тобто «Руська земля»[30].

Наприкінці XIV — початку XV ст. назва «Росія» проникає й у давньоруські документи. У пам'ятках ранішого часу трапляється лише «Русь». Згідно з М. Фасмером, перша фіксація слова «Росія» належить до XVI ст., але його можна знайти вже у середньоболгарській пам'ятці «Лествиця» Іоанна Синайського (1387 р.), а також у запису, зробленому приблизно того же часу Київським митрополитом Кипріаном, де він звав себе «митрополитом Київським і всея Росія»[30].

З XVII ст. форма «Росия», «Росія» стає уживанішою ніж «Русь», тоді ж його починають писати з подвійним «с» — за аналогією з «русский» (в останньому друге «с» належить не до кореня, а до суфікса)[30].

Перше засвідчене вживання слова «россияне» (щоправда, у значенні не «етнічний росіянин», а «житель Русі») належить також до XVII ст.: у «Посланні великого святійшого Йосипа патріарха Московського і всея Русії до королева сина Вальдемара графа» (1644)[18].

«Мартин Лютер закони новивигадані латинські писанням викривав за ділами їх, і тут же й нас, православних росіян, з грецькими законами істинними, з усіма ухваленими церковними зненавидівши…»
Оригінальний текст (ст.-слов.)
«Мартинъ Лютеръ законы нововымысленные латынскіе писаніемъ обличалъ по дѣломъ ихъ, и тутъ же и насъ, православныхъ росіянъ, из греческими законы истинными, со всѣми утверженми церковными возненавидѣвъ…»[18]

У XVIII ст., слово «россиянин», будучи за походженням церковнослов'янізмом, стає елементом «високого штилю» російської літератури, протиставляючись «низькій» формі «русский». Цікаво, що первісно наголос у ньому стояв посередині слова — «росси́яне», оскільки таке наголошення було звичайним і в інших церковнослов'янських назвах народів на «-яне». На межі XVIII—XIX ст. узвичаюється форма «россия́не[18]», а на середину XIX ст. термін «россияне» майже виходить з ужитку, замінючись словом «русские»[18].

Є підстави припускати, що термін «россияне» не вживався щодо всіх підданих Російської імперії: ним йменували лише сучасних росіян, українців («малоросіян») і білорусів[18]. Приклад уживання цього слова в значенні, практично тотожньому сучасному російському, трапляється у промові О. П. Кутепова від 12 травня 1929 року:

«У нашій багатій мові, на жаль, втратилось одне слово „Россиянин“, а між іншим, це слово потрібне і навіть необхідне — воно ширше за слово „Русский“. Всі народи, що населяють Росію, незалежно від їхньої національності — „Россияне“»
Оригінальний текст (рос.)
«Въ нашемъ богатомъ языкѣ, къ сожалѣнію, утратилось одно слово: „Россіянинъ“, а между тѣмъ это слово нужно и даже необходимо — оно шире, чѣмъ слово „Русскій“. Всѣ народы, населяющіе Россію, независимо отъ ихъ національности, прежде всего — Россіяне»[18]

Зазначають, що в емігрантському середовищі з 1930-х років звичайним було вживання цього терміна у розумінні — всі жителі СРСР («Росії»)[18].

У словниках радянського часу «россияне» подається як архаїзм до слова «русские». Ця назва тоді ж закріплюється за одним зі східнослов'янських народів — тих, кого досі звали «великорусами». На початку 1990-х років слово «россияне» знову повертається до ужитку — тепер так йменують всіх громадян Російської Федерації, незалежно від їхньої етнічної належності[18]. Втім, на прикладі мовлення 1990-х наводять свідчення етантіосемії: «россияне» означають іноді не етнічних росіян («русских»), а навпаки, громадян Росії неросійської національності[18].

В українській мові термін «росіяни» узвичаюється, очевидно, тільки на початку XX ст.: «Словарь української мови» Грінченка не містить гасла «росіянин» (він фіксує лише коротку форму — «росиян»)[31].

Розбіжності в термінах[ред. | ред. код]

  • Термін «русские» у Північно-Східній Русі означав підданих руського князя (тобто спочатку було атрибутивом, згодом перетворилося на субстантив). У західних руських землях у цьому значенні вживали «русини», «Русь». Після приєднання до Російської імперії майже всіх східнослов'янських земель, «русскими» зазвичай звали всіх східних слов'ян (великоруси, малоруси, білоруси). Самоназва — «русские» наприкінці XIII ст. розповсюджується на північно-східних землях поряд з топонімом «Русь», витісняючи місцеві етноніми — як слов'янські (в'ятичі, словени, кривичі, радимичі, сіверяни), так і балтські (голядь) та фінські (меря, мурома, мещера)[джерело?].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Галушко К. Ю. Росіяни в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 334—337. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  2. ↑ а б Малая Советская Энциклопедия. Том седьмой: Прямая—Скулы. М.: Акционерное общество «Советская Энциклопедия», 1930.— С. 506.
  3. ↑ великороссиянин // Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов).
  4. ↑ москва // Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М. Уманець, А. Спілка).
  5. ↑ Москва [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.] // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 447.
  6. ↑ Ісаєвич Я. Д. Русини // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 372. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  7. ↑ Московит // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  8. ↑ Dictionarium Quadrilingue latino-ungarico-graeco-germanicum, V. 2., 1708. p. 377. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
  9. ↑ History of the Names of Men, Nations, and Places. London, 1864. V. 2. p.322-323. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
  10. ↑ Dictionaire François-Alleman-Latin, et Alleman-François-Latin: avec un petit abrégé de Grammaire Françoise. Geneve, 1601. p. 844. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
  11. ↑ Москвин // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  12. ↑ Московець // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  13. ↑ Москвїчь, Московъка. Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.. — К. : Наукова думка, 1977. — Т. 1: А — М. — С. 614.
  14. ↑ Євген Наконечний. Украдене ім'я: чому русини стали українцями. XIII. Москаль. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 2 травня 2021.
  15. ↑ Москаль // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  16. ↑ Євген Наконечний. Украдене ім'я: чому русини стали українцями. XXIII. Кацапы. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
  17. ↑ Кацапи // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  18. ↑ а б в г д е ж и к л А. И. Грищенко К новейшей истории слова россияне [Архівовано 10 березня 2018 у Wayback Machine.] Русский язык в научном освещении. № 1 (23). 2012. С. 119—139.
  19. ↑ а б Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 447. Москаль [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.]
  20. ↑ а б в Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 808. Москаль [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 447. Москва [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 447. Московець [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Moskal / T. Karpowicz. Słownik ortograficzny języka polskiego — Muza 2001, 2005
  24. ↑ Наталія Полонська-Василенко, у фундаментальній праці «Історія України», згадує уніятського митрополита Йосифа Веляміна Рутського, москаля і в «Покажчику народів і племен» серед інших — москалів. Див.: Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини XVII століття.— К.: Либідь, 1992.— С. 474.
  25. ↑ Мікола Байкоў, Сьцяпан Некрашэвіч. Беларуска-расійскі слоўнік. Менск: Дзяржаўнае выдавецтва Беларусі, 1925. / Факсімільнае выданьне: Менск: Народная асвета, 1993. [Архівовано 13 листопада 2018 у Wayback Machine.]
  26. ↑ Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 226. Кацап [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.]
  27. ↑ а б Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 123. Кацап [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  28. ↑ Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 226. Кацалап [Архівовано 30 листопада 2019 у Wayback Machine.]
  29. ↑ А. З. Винников, В. И. Дынин, С. П. Толкачева. Локально-этнические группы в составе южнорусского населения Воронежского Края // Вестник ВГУ. Серия: Гуманитарные науки. — Воронеж: Воронежский государственный университет, 2004. — № 2. — С. 87—96.
  30. ↑ а б в г д Игорь Улуханов, доктор филологических наук, главный научный сотрудник Института русского языка им. В. В. Виноградова РАН Истоки слова Россия [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.] // «Учительская газета», № 12 от 23 марта 2010 года
  31. ↑ Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 65. Росиян
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Етноніми_росіян&oldid=42173790