Ендеберя Віктор Тихонович
| Ендеберя Віктор Тихонович | |
|---|---|
| Народився | 1 січня 1944 Никифорівка (Бахмутський район) |
| Помер | 1 жовтня 2001 (57 років) Черкаська Лозова |
| Поховання | Черкаська Лозова |
| Громадянство |  СРСР→ Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | письменник |
| Нагороди | Літературна премія імені Остапа Вишні (1994) |
Ендеберя Віктор Тихонович (01. 01. 1944, с. Никифорівка, нині Бахмутського району Донецької області . – 01. 10. 2001, с. Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області ) – український сатирик, гуморист.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився Віктор Ендеберя в селі Никифорівка, нині Бахмутського району Донецької області.
Про своє незвичне прізвище пише в гумористично-автобіографічному етюді
 | І я вважаю, що прізвище моє – чистісінької води українське. На доказ цього… Пригадайте хоча б з усної народної творчості «Думу про козака Ганджу Андеберю». - Звісно, наше прізвище українське, плем’яш, - завжди неквапом викладав мені свій варіант версії прізвища дядько Степан. - А походить воно ні від чого іншого, як від слова – дебелий. Адже Ендебері, окрім тебе, пуголовка, звичайно, хлопці нівроку дебелі-таки. |  |
— Віктор Ендеберя[1] | ||
Після закінчення середньої школи вступив на агрономічний факультет до Харківського сільськогосподарського інституту ім. В.В. Докучаєва, який закінчив в 1966 році. Працював на керівних посадах у сільському господарстві.
Віктор Тихонович до останнього не зраджує своїй першій професії агронома , бо, як він любив повторювати:
| | Тільки працюючи з людьми, слухаючи їх розповіді, часом веселі і дотепні, впевнений, що ніколи не вичерпаю запасу тем, котрі щодня занотовую до блокнота. | |
— Віктор Ендеберя[2] | ||
Раптово помер 1 жовтня 2001 року, похований в селі Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області.
Творчість[ред. | ред. код]
Віктор Ендеберя починає друкуватись з 1965 року, дебютував 28 листопада у газеті «Соціалістична Харківщина» з гуморескою "Паличка до нуля".[3] Згодом друкується в часописах «Перець», «Україна», «Прапор».
Член Національної спілки письменників України з 1978 року.[4]
В доробку автора 16 збірок гумору і сатири. Перша збірка «Свати» вийшла друком в Києві 1974 року. Книги виходять в світ в популярній бібліотеці часопису «Перець» та харківському видавництві «Прапор». Окремі твори перекладено російською та чеською мовами.
Віктор Тихонович лауреат Літературної премії імені Остапа Вишні (1994).
Український гуморист-прозаїк Іван Сочинець так характеризує творчість автора[5]:
| | Віктор Ендеберя… здобував вищу агрономічну освіту. Отож сіяти, плекати, вирощувати для нього – діло звичне. І в гуморі він, на відміну від деяких колег по сатиричному цеху, захоплених синтетикою, любить сіяти і вирощувати живе, природне близьке людям слово. Теми і герої його невеличких новелок – невигадані й «не вимучені» уявою. Вони реальні. З міста й села, з виробництва й сім’ї. Ті що довкола нас. | |
Визнання[ред. | ред. код]
Лауреат Літературної премії імені Остапа Вишні (1994)[6]
Твори[ред. | ред. код]
Збірки сатири та гумору:
- Свати (1974)
- Генеральна репетиція: Гуморески. – Х.: Прапор, 1977. – 77 с.
- Щаслива пора (1978)
- Заєць на перелазі: Гуморески. – Х.: Прапор, 1980. – 97 с.
- Вічна ручка (1983)
- Два відра диму (1983)
- Безплатна стрижка: Гуморески. – Х.: Прапор, 1986. – 143 с.
- Два відра диму: Гуморески. – Х.: Прапор, 1988. – 143 с.
- Жертва традиції (1988)
- Перша заповідь (1989)
- Дострибався...: Гуморески. – Х.: Прапор, 1990. – 160 с.
- Сатира і гумор (1993)
- Витребеньки студентської юності (1994)
- Салага, або Тисяча й одна ніч... до дембеля: Повісті. – Х.: Майдан, 1997. – 295 с.
- Димар; Не від того: [Гуморески] // Україна. – 1982. – № 40. – С. 21.
- Сто: одна з робіт; А було ж...: [Гуморески] // Прапор. – 1984. – № 4. – С. 128.
- І коли?; У нашому місті: [Гуморески] // Прапор. – 1987. – № 2. – С. 190–191
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ендеберя, Віктор (1993). Сатира і гумор. Харків: Майдан. с. 321. ISBN 5-7707-5023-5.
- ↑ Домніч, Ольга (2014). Шануємо і пам'ятаємо видатного земляка. Дергачі: Вісті Дергачівщини. с. 14.
- ↑ Ендеберя, Віктор (1965). Паличка до нуля. Харків: Соціалістична Харківщина. с. 4.
- ↑ Ендеберя Віктор Тихонович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua (ua) . Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 7 листопада 2018.
- ↑ Ендеберя, ВІктор (1993). Жертва традиції. Київ: Радянська Україна. с. 4.
- ↑ У державі гетьмана Остапа. Книга українських сатириків та гумористів - В. Л. Чемерис - упор. - Крамниця - АртВертеп - Найбільший on-line центр сучасної культури України. artvertep.com. Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 7 листопада 2018.
Джерела[ред. | ред. код]
- Віктор Ендеберя // Письменники Радянської України. 1917–1987: Біобібліогр. довід. – К., 1988. – С. 209.
- Віктор Ендеберя: [Некролог] // Літ. Україна. – 2001. – 25 жовт. – С. 12
- Домніч О. Шануємо і пам’ятаємо видатного земляка // Вісті Дергачівщини. – 2014. – 1 лют.
- Дорошенко В.О. Ендеберя Віктор Тихонович / В.О.Дорошенко // Українська літературна енциклопедія. – К., 1990. – Т. 2. – С. 148.
- Ендеберя Віктор Тихонович // Хрестоматія з літератури рідного краю. – Х., 2001. – С. 393.
- Лауреати премії ім. О.Вишні: [Серед нагороджених харк. сатирик В.Ендеберя] // Літ. Україна. – 1994. – 17 берез.