Еміль Пікар

Шарль Еміль Пікар
фр. Charles Emile Picard
Ім'я при народженні фр. Charles Émile Picard
Народився 24 липня 1856(1856-07-24)[1][2][…]
Париж[4][5]
Помер 11 грудня 1941(1941-12-11)[4][1][…] (85 років)
Париж[4][5]
Поховання цвинтар Монпарнас
Країна Франція Франція
Національність француз
Діяльність математик, викладач університету
Alma mater Вища нормальна школа
Галузь Математика
Заклад Паризький університет
Посада крісло 1 Французької академіїd[6], president of the Mathematical Society of Franced[7], президент і президент[8]
Науковий керівник Жан Гастон Дарбу[9] і Шарль Ерміт
Аспіранти, докторанти Андре Вейль
Бернштейн Сергій Натанович
Станіслав Заремба
René-Louis Baired
Gheorghe Călugăreanud[10]
Paul Dubreild
Жак Соломон Адамар
Gaston Juliad
Траян Лалеску
Philippe Le Corbeillerd
Поль Пенлеве
Михайло Петрович
Симіон Стоілов
Ернест Весс
Henri Villatd
Pádraig de Brúnd[10]
Claude Chevalleyd
Lucien Alphonse Blondeld
Georgios Remoundosd
Theodor Angheluțăd
Georges Bouligandd[11]
Gheorghe Bratud[10]
Théophile Gotd[10]
Georges Giraudd[10]
Henri Mineurd[10]
Членство Лондонське королівське товариство
Французька академія (12 листопада 1941)[6]
Французька академія наук
Академія наук СРСР
Петербурзька академія наук
Ліга французької батьківщиниd
Прусська академія наук
Папська академія наук[12]
Американська академія мистецтв і наук
Угорська академія наук
Російська академія наук
Національна академія наук Італіїd
Міжнародна академія історії науки
Національна академія наук США
Туринська академія наук[5]
Відомий завдяки: Функтор Пікара
Група Пікара
Теорема Пікара
Многовид Пікара
Формула Пікара–Ліфшиця
Теорема Пікара — Лінделефа
Пенлеве трансценденти
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону

премія Понселе (1886)

Grand prix des sciences mathématiquesd (1888)

Член Американської академії мистецтв і наук[d]

іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (25 березня 1909)

Автограф

Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Еміль Пікар у Вікісховищі

Шарль Еміль Пікар (фр. Charles Emile Picard; фр. вимова: [ʃaʁl emil pikaʁ]; МФА[ʃaʁl emil pikaʁ]; 24 липня 1856, Париж — 12 грудня 1941, там само) — французький математик.[13]. Член Паризької академії наук з 1889 року. У 1910 році обраний президентом Паризької академії. З 1917 року — неодмінний секретар академічної Секції математичних наук. Він був в 1924 році обраний п'ятнадцятим членом, що займав крісло номер 1 у Французькій академії. Іноземний член-кореспондент Петербурзької академії наук (1895), почесний член Академії наук СРСР (1925). Член Лондонського Королівського товариства (1909). У 1908 році керував IV-м Міжнародним конгресом математиків в Римі, а в році 1920 — VI-м конгресом в Страсбурзі.

На його честь названо астероїд 29613 Шарльпікар[14].

Біографія і наукова діяльність[ред. | ред. код]

Народився в Парижі, рано втратив батька при облозі Парижа під час франко-прусської війни (1870). У 1877 році закінчив паризьку Вищу нормальну школу, потім викладав у різних навчальних закладах, з 1881 року і до кінця життя — в Сорбонні. Звання професора Сорбонни отримав у серпні 1886 року і керував кафедрою (аналізу та алгебри) аж до своєї відставки у 1931 році.

У січні 1881 року одружився з Марі, дочкою свого вчителя Шарля Ерміта. Троє з п'яти їхніх дітей загинули під час Першої світової війни.

Математичні праці, підручники та багато популярних книг Пікара показують його надзвичайне коло інтересів, а також вражаючу майстерність математики того часу. Сучасні студенти комплексного аналізу, ймовірно, знайомі з двома теоремами його імені. Його менша теорема стверджує, що кожна ціла функція, що не тотожна константі, набуває усіх значень в комплексній площині, можливо, за винятком одного значення. Його велика теорема стверджує, що аналітична функція з істотною особливістю набуває усіх значень нескінченну кількість разів, можливо, за винятком одного значення, в будь-якому околі істотно особливої точки. Він відомий фундаментальними результатами в області математичного аналізу. Як і його сучасник, Анрі Пуанкаре, Пікар був дуже зосереджений на методиці викладання студентам математики та фізики. Його підручник з аналізу (Traite d'Analyse) довгий час вважався класичним.

Крім того, він вніс важливий внесок у теорію диференціальних рівнянь, включаючи роботу з Пікара-Вессо теорії, Пенлеве трансценденти і його введення групи Пікара — групи симетрії для лінійних диференціальних рівнянь. Також він вніс істотний внесок у теорію функцій і топологію, у зв'язку з його роботою з теорії функцій, він був одним з перших математиків, що використовували нові ідеї алгебраїчної топології. Його внесок в теорію груп стосується аналога теорії Галуа для лінійних диференціальних рівнянь. Частина його праць присвячені історії та філософії математики.

В додачу до його новаторської теоретичної роботи, Пікар також вніс важливий внесок в прикладну математику, його результати знайшли широке застосування в прикладних науках: теорія пружності, телеграфія та інші. Він автор одного з перших у світі навчальних посібників з теорії відносності і її додатків до астрономії (1922). Опублікував серію біографій багатьох видатних французьких математиків, в тому числі, свого вчителя і тестя Шарля Ерміта. Посмертно виданий збірник праць Пікара займає 4 томи.

У 1943 році його вдова вирішила створити «Фонд Еміля Пікара» з якого Паризька академія кожні шість років вручає медаль за математичні досягнення. Перша медаль була вручена в 1946 році Морісу Фреше.

Див. також[ред. | ред. код]

Праці (Бібліографія)[ред. | ред. код]

  • Picard, Émile (1891-1896). Traité d'Analyse. Paris: Gauthier-Villars et fils. OCLC 530823.
  • Picard, Émile (1905). La science Moderne et son état Actuel. Paris: E. Flammarion. OCLC 43307396.
  • Picard, Émile (1922). La Théorie de la Relativité et ses Applications à l'astronomie. Paris: Gauthier-Villars. OCLC 1025334.
  • Picard, Émile (1922). Discours et Mélanges. Paris: Gauthier-Villars. OCLC 4855336.
  • Picard, Émile (1931). Éloges et Discours Académiques. Paris: s.n. OCLC 13473598.
  • Picard, Émile (1978-1981). Œuvres de Ch.-É. Picard. Т. vol. I-IV. Paris: Centre National de la Recherche Scientifique. OCLC 4615520.

Література[ред. | ред. код]

  • Боголюбов А. Н. [1] — Наукова думка, 1983. — С. 375. Архівовано з джерела 24 лютого 2012
  • Колмогоров А. Н., Юшкевич А. П. (Ред.). Математика XIX століття. — М., 1981.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  3. база даних Léonoreministère de la Culture.
  4. а б в Пикар Эмиль // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. а б в www.accademiadellescienze.it
  6. а б Académie française
  7. https://web.archive.org/web/20161024023304/http://smf.emath.fr/content/anciens-presidents
  8. Французька академія наук — 1666.
  9. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  10. а б в г д е Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  11. Revue d'Histoire des Sciences: la revue pluridisciplinaire de l'histoire des sciences, Revue d'histoire des sciences et de leurs applicationsPresses universitaires de France, 2009. — Vol. 62, вип. 1. — P. 39–117. — ISSN 0151-4105; 1969-6582; 0048-7996
  12. http://www.pas.va/content/accademia/en/academicians/deceased/picard.html
  13. Своє перше ім'я (Шарль) Пікар не використовував, публікації підписував:Еміль Пікар
  14. База даних малих космічних тіл JPL: Еміль Пікар (англ.) .
Попередник:
Шарль де Фрейсіне
Еміль Пікар
Французька академія, крісло 1

19241941
Наступник:
Луї де Бройль