Дівич-вечір

Дівич-вечір — передвесільна обрядова вечірка нареченої; прощання з дівуванням; день перед весіллям, зазвичай вечір п'ятниці або суботи.

Проведення дівич-вечора[ред. | ред. код]

На дівич-вечері виготовляли восковий вінок та букетики для інших весільних чинів. До весілля прикрашали гільце квітами, стрічками. Коровай прикрашався калиною та гілочками, пекли ще інші обрядові хліби: «борону», «лежинь», «барило», «шишки». У п'ятницю перед весіллям наречена з дружками та наречений з боярами окремо йшли запрошувати на весілля. Всім кланялись по три рази в пояс, і старша дружка давала обрядовий хлібець — «шишку».

Зібравшись на дівич-вечорі, дівчата-дружки вибирали світилку — меншу віком дівчинку, яка сідала на покуті і тримала на заквітчаній калиною козацькій шаблі запалену трійчасту свічку.
Чекали на прибуття нареченого. Дружки співали журливих пісень, адже наречена прощалася з безтурботним дівочим життям (наприклад, «Летять галочки у три рядочки…»^[1]). Для нареченої сплітали красивий вінок. Прибуває молодий. Він обдаровує наречену, викупляє її гільце. Дівчата-дружки співають:

Благослови, Боже, і отець, і мати
Своєму дитяті на посад сідати^[2].

На дівич-вечір, окрім виготовляння гільця та вінків, у багатьох районах влаштовували посад — окремо в домі нареченої і нареченого. Спільний посад як подружжя відбувався згодом, а цей посад символізував, як весь дівич-вечір, прощання з дошлюбним життям. Наречений і наречена у себе вдома сідали на кожух, під який було підкладено жито й гроші, батьки благословляли дитину на щасливий шлюб. Часто на дівич-вечорі влаштовували не тільки співи, а й танці, наречена могла востаннє стати в танок, у хоровод з подругами.
Після цього ритуалу, прикрасивши наречених вінками, їх починали називати «князем» та «княгинею», вони збирали весільний поїзд і йшли запрошувати гостей на весілля.

Див. також[ред. | ред. код]

• Традиційне українське весілля
• Дружина (шлюб)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Боряк О. О. Молодіжний вечір // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 345.
• Дівич-вечір // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
• Скляренко В. М., Шуклінова А. С., Сядро В. В. Українські традиції і звичаї. Дитяча енциклопедія. — Харків: Фоліо, 2008. — С. 215—216.

Посилання[ред. | ред. код]

• Дівич-вечір // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 348. — 1000 екз.
• Квітка весільна // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 621. — 1000 екз.
• Дівич-вечір // Шубравська М. М. Весілля: збірник. У двох книгах. Книга 1. — К.: Наукова думка, 1970. — С. 21–22. — 455 с.
• Дівич-вечір [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 186.
• Дівич-вечір // Кусайкіна Н. Твоя країна — Україна. Енциклопедія українського народознавства. — Харків: ВД «Школа», 2009. — С. 391—392. — 513 с.
• Дівич-вечір // Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції / Уклад. І. І. Сметана. — Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — С. 386.
• Пісні. Жанр: Дівич-вечір [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Проект Поліфонія — найбільший відкритий онлайн-архів українського пісенного фольклору

Це незавершена стаття про культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.