Діалог про ораторів

Діалог про ораторів
лат. Dialogus de oratoribus
Жанр діалог
Автор Публій Корнелій Тацит
Мова латина
Опубліковано 102

Діалог про ораторів (лат. Dialogus de oratoribus) — твір давньоримського історика Публія Корнелія Тацита.

Зміст[ред. | ред. код]

Після невеликого введення (1) Тацит розповідає, як в молодості він прийшов разом з іменитими ораторами Марком Апром[en] і Юлієм Секундом[en] до Куріація Матерна, який нещодавно публічно прочитав свою поему про Катона Молодшого — одного з найбільш ідеалізованих римських республіканців і борців з тиранією (2). Секунд вказує Матерну на складну політичну ситуацію, при якій небажано видавати твір, що вихваляє непримиренного захисника республіканського ладу, а Апр нападає на зловживання Матерном поезією і нагадує, що в судах слухаються справи його друзів, на захисті яких йому слід було б зосередитися; Куріацій відповідає їм (3—4). Потім Апр виголошує промову про ораторську майстерність і поезію (5—10), після Секунд висловлюється про сучасний стан ораторської справи (11—13). За зауваженням Георгія Кнабе[ru], обмін думками виглядає «як пародія на судовий процес, з адвокатами, відповідачами та позивачами, [розповідь] пересипана жартами, заперечення висловлюються з посмішкою»[1]. Згодом до сперечальників приєднується ще й Віпстан Мессала, який залучає присутніх до обговорення змін, що відбулися в ораторській майстерності (14—41). Марк Апр виступає за оновлення стилістики та ораторських прийомів, а Мессала говорить про необхідність дотримання традицій колишніх поколінь ораторів[2].

Датування[ред. | ред. код]

Розмова відбувається близько 75 року, але уточнити дату заважає помилка Тацита: в тексті присутня як вказівка на шостий рік правління Тіта Флавія Веспасіана (між 1 липня 74 та 1 липня 75 року), так і згадка того, що пройшло сто двадцять років з дня загибелі Марка Тулія Цицерона (тобто, після 7 грудня 76 року)[3].

У XIX столітті «Діалог» вважали першим твором Тацита і відносили його створення приблизно до 77 року[4][5], тобто незабаром після описаної ним розмови. Пізніше такої точки зору дотримувалися, зокрема, Сергій Соболевський[6] і Сергій Ковальов[7][8]. Однак тепер вихід у світ твору відноситься до часу після вбивства Доміціана[9]. Ряд вчених відносять написання твору приблизно до 102 року або ще більш пізнього часу[10][5][11], Георгій Кнабе відстоює ідею про появу «Діалогу» під час роботи над «Історією» близько 105—107 років[12]. Остаточне датування, втім, залишається неясним[10]. До кінця не вирішене і питання про справжність цього твору. Сучасні дослідники, як правило, погоджуються з авторством Тацита і розглядають закладені в «Діалозі» ідеї як міркування історика про причини свого переходу від ораторської кар'єри до написання історії та про вибір стилю для своїх творів[13].

Особливість[ред. | ред. код]

В основі цього твору лежить сюжет про бесіду кількох відомих в Римі ораторів про своє ремесло і його скромному місці в суспільному житті. Твори в яких порушували питання про причини занепаду красномовства, подібні «Діалогу», були поширені в I столітті н. е., однак позиція Тацита на цю тему зовсім інша[14][15]. Історичність головних героїв під питанням — іноді припускають, що принаймні Марк Апр і Куріацій Матерн — вигадані персонажі[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Кнабе, 1981, с. 154.
  2. ↑ Чистякова Н. А., Вулих Н. В. История античной литературы. — Л.: ЛГУ, 1963 — С. 412—413
  3. ↑ Кнабе, 1981, с. 158.
  4. ↑ Тацит, Корнелий // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
  5. ↑ а б Лосев А. Ф. История античной эстетики. Том V. — М.—Харьков: АСТ—Фолио, 2000. — С. 597
  6. ↑ Соболевский, 1962, с. 246.
  7. ↑ Ковалёв С. И. История Рима. — Л.: ЛГУ, 1986. — С. 468
  8. ↑ Сергій Ковалёв (с. 468) так пояснював відсутність інших творів Тацита між «Діалогом» і «Агриколою»: «...тривала перерва пояснюється тим, що за правління Доміціана (81 — 96 рр.) будь-яка можливість вільної літературної творчості була виключена».
  9. ↑ Gibson B. The High Empire: AD 69—200 // A Companion to Latin Literature. Ed. by S. Harrison. — Blackwell, 2005. — P. 70
  10. ↑ а б Goldberg S. M. The faces of eloquence: the Dialogus de oratoribus // The Cambridge Companion to Tacitus. Ed. by A. J. Woodman. — Cambridge, 2009. — P. 74
  11. ↑ Woodman A. J. Tacitus and the contemporary scene // The Cambridge Companion to Tacitus. Ed. by A. J. Woodman. — Cambridge, 2009. — P. 31
  12. ↑ Кнабе, 1981, с. 152.
  13. ↑ Гаспаров М. Л. Греческая и римская литература I в. н. э. // История всемирной литературы. В девяти томах. Т. 1. — М.: Наука, 1983. — С. 484
  14. ↑ Кнабе, 1981, с. 144.
  15. ↑ Лосев А. Ф. История античной эстетики. Том V. — М.—Харьков: АСТ—Фолио, 2000. — С. 598
  16. ↑ Кнабе, 1981, с. 147, 158.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кнабе Г. С. Корнелий Тацит. Время. Жизнь. Книги : [рос.]. — Москва : Наука, 1981.
  • Соболевский С. И. Тацит // История римской литературы : [рос.] / Под ред. С. И. Соболевского, М. Е. Грабарь-Пассек, Ф. А. Петровского. — Москва : Изд-во АН СССР, 1962. — Т. 2. — Соболевский с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діалог_про_ораторів&oldid=39795643