Дніпропетровський трубний завод

Дніпропетро́вський тру́бний заво́д — одне з найстаріших українських підприємств промислового комплексу чорної металургії України.

Дніпропетровський трубний завод (ДТЗ) виробляє труби безшовні гарячедеформовані й холоднодеформовані, труби електрозварні, а також труби прямокутні безшовні та зварні. Труби ДТЗ використовуються переважно в будівництві.^[1]

Підприємство різко знизило обсяги виробництва після 2011 р. через труднощі з поставками сировини через брак оборотних коштів.^[1]

Історія[ред. | ред. код]

Дніпропетровський трубний завод розташований у Дніпрі. Заснований 1889 року бельгійськими підприємцями братами Г. і Ш. Шодуар під назвою «Шодуар А». До 1917 року на заводі діяло 4 виробничих цехи: пічного зварювання труб, мартенівський, листопрокатний, маннесманівський зі станом Фасселя для прокату безшовних труб^[2].

На час війни у 1918—1920 роках завод призупинив роботу. У 1921—1932 роках він був у складі Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського.

1922 року підприємству одному з перших у СРСР присвоєно ім'я більшовицького діяча В. Леніна^[2].

1930 року на Дніпропетровському трубному заводі збудовано цех тонкостінних труб і балонний цех, на початку 1930-х рр. реконструйовано мартенівський і листопрокатний цехи. 1939 року підприємство нагородили орденом Леніна^[2].

Під час Другої світової війни Дніпропетровський трубний завод зазнав значних руйнувань, основне обладнання евакуйовано на Урал. 1945 року він був практично заново відбудований.

У 1944 —1945 роках на ньому введено в дію мартенівські печі, листопрокатний і трубопрокатні цехи, 1947 року — трубоелектрозварювальний цех, 1966 — трубоволочильний, 1983 — цех біметалічних труб^[2].

У 1977 році обсяг виробництва труб проти 1940 року зріс у 4,9 рази. 1989 року досягнуто максимального річного виробництва труб у розмірі 717 тисяч тон. Серед інших досягнень слід зазначити, що Дніпропетровському трубному заводу належить першість у виробництві багатьох видів труб, зокрема із легованих сталей, профільних, біметалевих та для карданних валів, балонів, порожнистих осей, фітингів.

Від 1988 року цей завод діє як орендне підприємство, у 1993 році стає вільним акціонерним товариством із сучасною назвою. Нині завод спеціалізується на виробництві (у обсязі близько 250 тис. т на рік) гарячедеформованих і холоднодеформованих безшовних труб, електрозварювальних труб з вуглецевих і низьколегованих сталей. Підприємство виготовляє труби діаметром від 6,0 до 168,0 мм, з товщиною стінки — від 1,0 до 28 мм^[2].

Продукцію цього заводу експортують до багатьох країн, її відзначено нагородами низки міжнародних виставок. Частка продукції підприємства у загально-українському обсязі складає 9,2 %. На своєму балансі Дніпропетровський трубний завод утримує водну станцію, базу відпочинку, Палац культури.

Кількість працівників становить 3936 осіб^[2].

У річному звіті за 2015 р. ДТЗ відзначає труднощі з обіговими коштами. За позовом від «Радикал Банку» порушено справу про банкрутство. Сума позовних вимог – 10 млн грн.^[1]

За даними ЗМІ, у 2016 р. підприємство працювало з періодичними простоями через брак трубної заготовки, попри наявність у ДТЗ замовлень на поставку труб. Поставками сировини на підприємство займалася керуюча компанія – Індустріальний Союз Донбасу.^[1]

У 2018 р. «ДТЕК Дніпровські електромережі», постачальник електричної енергії на ДТЗ, планував припинити електропостачання підприємства через значний борг – 48 млн грн.^[1]

Об'єми виробництва[ред. | ред. код]

Трубна продукція:^[1]

• 2012 — 79 тис. т
• 2013 — 33 тис. т
• 2014 — 32 тис. т
• 2015 — 12 тис. т
• 2016 — 27 тис. т
• 2017 — 19 тис. т
• 2018 — 20 тис. т

Безшовні труби:^[1]

• 2015 — 12 тис. т
• 2016 — 25 тис. т
• 2017 — 19 тис. т
• 2018 — 18 тис. т

Зварні труби:^[1]

• 2016 — 2 тис. т
• 2017 — 0 тис. т
• 2018 — 2 тис. т

Орієнтовна структура продажів за продуктами у 2018 р.:^[1]

• Труби безшовні
• Труби зварні

Персонал та зарплатня[ред. | ред. код]

Чисельність персоналу — 1192 осіб.^[1]

Середня заробітна платня (до стягнення податків на рівні працівника) — 68 тис. грн на рік.^[1]

Керівництво[ред. | ред. код]

• І. Шапіро (від 2002)^[2].

Джерела[ред. | ред. код]