Дифузійна модель

У машинному навчанні дифузійні моделі, також відомі як ймовірнісні моделі дифузії, є класом моделей прихованих змінних. Це ланцюги Маркова, навчені за допомогою варіаційного висновку^[1]. Метою дифузійних моделей є вивчення латентної структури набору даних шляхом моделювання того, як точки даних розсіюються в латентному просторі. У комп'ютерному зорі це означає, що нейронна мережа навчається зашумлювати зображення, розмиті гаусовим шумом, шляхом навчання зворотному процесу дифузії^[2][3]. Три приклади загальних структур моделювання дифузії, що використовуються в комп'ютерному зорі, це імовірнісні моделі дифузії з усуненням шуму, мережі балів з умовою шуму та стохастичні диференціальні рівняння^[4].

Дифузійні моделі були представлені у 2015 році мотивуючись нелінійною термодинамікою^[5].

Дифузійні моделі можуть бути застосовані до різноманітних завдань, зокрема для усунення шумів зображення, розфарбовування, суперроздільності та генерації зображень. Наприклад, модель генерації зображення починається з зображення випадкового шуму, а потім, після навчання реверсу процесу дифузії на природних зображеннях, модель зможе генерувати нові природні зображення. Анонсована 13 квітня 2022 року модель DALL-E 2 OpenAI для перетворення тексту в зображення є недавнім прикладом. Він використовує дифузійні моделі як для попередньої моделі (яка створює вбудовування зображення з текстовим підписом), так і для декодера, який генерує остаточне зображення^[6].

Математичні принципи[ред. | ред. код]

Створення зображення в просторі всіх зображень[ред. | ред. код]

Розглянемо задачу генерації зображень. Нехай 𝑥 — зображення, а 𝑝(𝑥) — розподіл ймовірності над усіма можливими зображеннями. Якщо у нас є саме 𝑝(𝑥), то ми можемо точно сказати, наскільки ймовірним є певне зображення. Однак, в загальному випадку це нерозв'язна задача.

Найчастіше ми не зацікавлені в тому, щоб знати абсолютну ймовірність того, що певне зображення є — коли, якщо взагалі, нас цікавить, наскільки ймовірним є зображення в просторі всіх можливих зображень? Замість цього ми зазвичай лише зацікавлені в тому, наскільки вірогідним є певне зображення порівняно з його безпосередніми сусідами — наскільки імовірніший це зображення кота порівняно з деякими його невеликими варіантами? Чи більш імовірно, якщо зображення містить два вуса, або три, або з додаванням шуму Гауса?

Отже, нас насправді зовсім не цікавить сам ${\displaystyle p(x)}$⁣, а радше, ${\displaystyle \nabla _{x}\ln p(x)}$. Це забезпечує два ефекти

• По-перше, нам більше не потрібно нормалізувати ${\displaystyle p(x)}$, але ми можемо використовувати будь-який ${\displaystyle {\tilde {p}}(x)=Cp(x)}$, де ${\displaystyle C=\int {\tilde {p}}(x)dx>0}$ це будь-яка невідома константа, яка нас не цікавить.
• По-друге, ми порівнюємо ${\displaystyle p(x)}$ сусідів ${\displaystyle p(x+dx)}$, за ${\displaystyle {\frac {p(x)}{p(x+dx)}}=e^{-\langle \nabla _{x}\ln p,dx\rangle }}$

Нехай функція оцінки є ${\displaystyle s(x):=\nabla _{x}\ln p(x)}$, розглянемо, що ми можемо зробити з ${\displaystyle s(x)}$.

Як виявляється, ${\displaystyle s(x)}$ дозволяє нам брати зразки з ${\displaystyle p(x)}$ використовуючи стохастичну градієнтну динаміку Ланжевена, яка, по суті, є нескінченно малою версією ланцюга Маркова Монте-Карло^[2].

Вивчення функції оцінки[ред. | ред. код]

Функцію оцінки можна дізнатися за допомогою шумозаглушення^[1].

Основні варіанти[ред. | ред. код]

Керівництво класифікатора[ред. | ред. код]

Припустимо, ми хочемо взяти вибірку не з усього розподілу зображень, а залежно від опису зображення. Ми не хочемо взяти зразок загального зображення, а зображення, яке відповідає опису «чорний кіт з червоними очима». Як правило, ми хочемо взяти вибірку з розподілу ${\displaystyle p(x|y)}$, де діапазони зображень ${\displaystyle x}$, і ${\displaystyle y}$ діапазони по класах зображень (опис «чорний кіт з червоними очима» — це лише дуже детальний клас, а клас «кіт» — це лише дуже розпливчастий опис).

Розглянувши модель шумового каналу, ми можемо зрозуміти процес таким чином: створити зображення ${\displaystyle x}$ умовний за описом ${\displaystyle y}$, ми припускаємо, що запитувач дійсно мав на увазі зображення ${\displaystyle x}$, але зображення проходить через шумовий канал і виходить спотвореним, як ${\displaystyle y}$. Таким чином, генерація зображення є нічим іншим, як висновком про те, що є ${\displaystyle x}$ що запитувач мав на увазі.

Іншими словами, генерація умовного зображення — це просто «переклад з мови тексту на мову зображення». Потім, як і в моделі шумового каналу, ми використовуємо теорему Баєса, щоб отримати

Іншими словами, якщо у нас є хороша модель простору всіх зображень і хороший перекладач зображення-класу, ми отримуємо перекладач класу-зображення «безкоштовно». SGLD використовуєде ${\displaystyle \nabla _{x}\ln p(x)}$ це функція оцінки, навчена, як описано раніше, і ${\displaystyle \nabla _{x}\ln p(y|x)}$ знайдено за допомогою класифікатора диференційованого зображення.

З температурою[ред. | ред. код]

Зразки моделі дифузії, керованої класифікатором ${\displaystyle p(x|y)}$, яка зосереджена навколо максимальної апостеріорної оцінки ${\displaystyle \arg \max _{x}p(x|y)}$. Якщо ми хочемо змусити модель рухатися до оцінки максимальної ймовірності ${\displaystyle \arg \max _{x}p(y|x)}$, ми можемо використовувати

де ${\displaystyle \beta >0}$ інтерпретується як зворотна температура. У контексті дифузійних моделей її зазвичай називають керівною шкалою. Високий ${\displaystyle \beta }$ змусить модель брати вибірку з розподілу, зосередженого навколо ${\displaystyle \arg \max _{x}p(y|x)}$. Це часто покращує якість створених зображень^[7]. Це можна зробити просто за допомогою SGLD

Керівництво без класифікатора[ред. | ред. код]

Якщо у нас немає класифікатора ${\displaystyle p(y|x)}$, ми все одно можемо витягти один із самої моделі зображення^[8]:

Таку модель зазвичай тренують, пред'являючи її обома ${\displaystyle (x,y)}$ і ${\displaystyle (x,None)}$, що дає змогу моделювати обидва ${\displaystyle \nabla _{x}\ln p(x|y)}$ і ${\displaystyle \nabla _{x}\ln p(x)}$.

Це невід'ємна частина таких систем, як GLIDE^[9], DALL-E^[10] і Google Imagen^[11].

Див. також[ред. | ред. код]

• Процес дифузії
• Ланцюг Маркова
• Variational Bayesian methods
• Варіаційний автокодувальник

Список літератури[ред. | ред. код]