Дисплеї Apple

Раніше Apple Inc. продавала різноманітні комп'ютерні рідкокристалічні та ЕПТ-дисплеї. Apple призупинила виробництво власних автономних дисплеїв у 2016 році та співпрацювала з LG для розробки дисплеїв для коп'ютерів Mac.^[1] У червні 2019 року був представлений Pro Display XDR, однак він був дорогим і орієнтованим на професіоналів. Майже через три роки, у березні 2022 року, був випущений споживчоорієнтований монітор Apple Studio Display. Ці два дисплеї наразі є єдиними доступними дисплеями під брендом Apple.

ЕПТ-дисплеї[ред. | ред. код]

На початку (протягом 1970-х років) Apple не виробляла та не продавала ніякі дисплеї, натомість рекомендувала користувачам підключати комп'ютери до своїх телевізорів або дорогих на той час монохромних моніторів^[en] сторонніх виробників. Однак, щоб пропонувати покупцям повні комплекти обладнання через своїх дилерів, Apple почала пропонувати різноманітні 12-дюймові монохромні дисплеї сторонніх виробників під маркою Monitor II.

Перше покоління[ред. | ред. код]

Історія виробництва ЕПТ-дисплеїв компанією Apple почалася в 1980 році, починаючи з Monitor ///, який був представлений разом із бізнес-комп'ютером Apple III. Це був 12-дюймовий монохромний (зелений) екран, який міг відображати текстові символи 80×24 і будь-який тип графіки, однак він страждав від дуже повільного оновлення люмінофора, що призводило до ефекту «ореола» відео. Щоб його можна було використовувати разом з комп'ютерами Apple II, була доступна пластикова підставка, щоб розмістити дисплей більшого розміру.

Через три роки був представлений Monitor // виробництва Apple, який, як випливає з назви, більше підходив за зовнішнім виглядом і стилем для лінійки Apple II і водночас мав покращені функції і якість зображення. У 1984 році мініатюрний 9-дюймовий екран під назвою Monitor IIc був представлений для комп'ютера Apple IIc^[en], щоб доповнити його компактні розміри. Цей дисплей також був першим, у якому використано абсолютно нову мову дизайну для продуктів Apple під назвою Snow White^[en], а також був першим дисплеєм не бежевого кольору, а радше яскравого, кремово-білого. На початку 1985 року з'явилися перші кольорові ЕПТ-дисплеї, починаючи з Monitor 100, цифрового RGB-дисплея для Apple III і Apple IIe^[en] (з відповідною картою), за яким незабаром з'явився 14-дюймовий ColorMonitor IIe (пізніше перейменований на AppleColor Composite Monitor IIe) і ColorMonitor IIc (пізніше перейменований на AppleColor Composite Monitor IIc), композитний відеодисплей для відповідних моделей. Усі ці дисплеї Apple підтримують максимальний стандарт Apple II Double Hi-Res^[en] 560×192 пікселів.

У 1986 році був представлений монітор AppleColor RGB Monitor, 12-дюймовий аналоговий RGB-дисплей, розроблений спеціально для комп'ютера Apple IIGS^[en]. Він підтримував роздільну здатність 640×400 пікселів із черезрядковою розгорткою (640 × 200 без розрядкової розгортки) і міг працювати обмежено з Macintosh II^[en], із відеокартою Apple High Resolution Display Video Card. Того року також був представлений Apple Monochrome Monitor, який візуально був ідентичний до попередньої моделі, але являв собою чорно-білий композитний дисплей, який за зовнішнім виглядом пасував до Apple IIGS, Apple IIc або Apple IIc Plus^[en].

Друге покоління[ред. | ред. код]

Друге покоління дисплеїв було вбудовано в комп'ютери Lisa і Macintosh. Macintosh мав 9-дюймовий монохромний дисплей, який міг відображати 512×342 пікселів, який використовувався у всіх монохромних комп'ютерах Compact Macintosh^[en].

Новий зовнішній монітор AppleColor High-Resolution RGB Monitor був представлений у 1987 році для Macintosh II^[en]. Він мав 13-дюймовий ЕПТ-дисплей Trinitron^[en] (перший дисплей Apple, який використовував ЕПТ з апертурною решіткою^[en]) з фіксованою роздільною здатністю 640×480 пікселів. Macintosh II був модульною системою без внутрішнього дисплея та міг підтримувати підключення до шести дисплеїв одночасно за допомогою кількох відеокарт. Стільниця охоплювала кілька дисплеїв, і вікна можна було переміщувати між дисплеями або розміщувати вікла у цих дисплеях. У 1989 році Apple представила серію монохромних дисплеїв для Macintosh: 20-дюймовий Macintosh Two Page Monochrome Display, який міг відображати дві сторінки поруч, 15-дюймовий Macintosh Portrait Display з вертикальною орієнтацією для відображення однієї сторінки та 12-дюймовий High-Resolution Monochrome Monitor. У 1990 році було представлено два 12-дюймові дисплеї для початкового класу, монохромну модель із роздільною здатністю 640×480 і кольорову модель із роздільною здатністю 512×384 (560×384 при сумісності з Apple IIe Card^[en]), призначені для Macintosh LC^[en]. У 1992 році на зміну їм прийшла серія Apple Macintosh Color Display, яка включала 14-дюймовий, 16-дюймовий і 20-дюймовий Apple Macintosh Color Display з роздільною здатністю 640×480, 832×624 і 1152×870 пікселів відповідно. Також були випущені Apple Color Plus 14″ Display та Apple Performa Plus Display (початковий 14-дюймовий дисплей Goldstar із роздільною здатністю 640×480 пікселів) для серії Macintosh Performa^[en].

Третє покоління[ред. | ред. код]

Третє покоління дисплеїв ознаменувало кінець ери монохромних дисплеїв і початок ери мультимедіа. Перший дисплей із вбудованими динаміками був представлений у 1993 році як Apple AudioVision 14 Display. Серія дисплеїв Multiple Scan почалася з Apple Multiple Scan 17 і 20 з ЕПТ Trinitron і Apple Multiple Scan 14 Display з ЕПТ із тіньовою маскою, і в кінцевому підсумку стала лінійкою дисплеїв з тіньовою маскою Apple. Тоді серія дисплеїв AppleVision стала лінійкою дисплеїв високого класу з використанням 17-дюймових і 20-дюймових ЕПТ Trinitron і AV-версій із вбудованими динаміками. Пізніше лінійка AppleVision була перейменована в лінійку ColorSync, коли Стів Джобс повернувся в Apple.

Комп'ютер Macintosh Color Classic^[en] був випущений із вбудованим 10-дюймовим кольоровим дисплеєм Trinitron для класичного компактного Macintosh із дещо покращеною роздільною здатністю 512×384 пікселів (560×384 пікселів при використанні картки Apple IIe), як і окремий 12-дюймовий кольоровий дисплей.

Apple продовжила розвивати серію комп'ютерів «все-в-одному» більшою 14-дюймовою серією Macintosh LC 500 series^[en], що має 14-дюймовий ЕПТ-дисплей Trinitron із роздільною здатністю 640×480 для моделі LC 580 1995 року, який ознаменував перехід на ЕПТ-дисплеї із тіньовою маскою для решти моноблоків Apple до переходу на рідкокристалічні дисплеї в 2002 році. Останнім Macintosh, який мав інтегровану ЕПТ, був eMac, який отримав збільшену площу дисплея до 17 дюймів із підтримкою роздільної здатності до 1280×960 пікселів. Він використовував ЕПТ 4-го покоління з пласким екраном і був знятий з виробництва у 2006 році.

Четверте покоління[ред. | ред. код]

Четверте покоління дисплеїв було представлено одночасно з Blue & White Power Macintosh G3^[en] у 1999 році, які вироблялися із напівпрозорого пластику, такого що й iMac (спочатку білий і блакитний «чорничний», потім біло і сірий «графітовий» після представлення Power Mac G4). Дисплеї також мають такий самий напівпрозорий вигляд. Серія ЕПТ-дисплеїв Apple Studio Display була доступна із 17-дюймовими Diamondtron^[en] і 21-дюймовими Trinitron^[en] ЕПТ, обидва з шасі виробництва LG. 17-дюймові дисплеї були сумно відомі несправністю рядкової розгортки та такими збоями, що могли пошкодити монітор і спричинити загорання. Також повідомлялося, що ці монітори можуть пошкодити графічний процесор, а іноді й весь комп'ютер. Останній зовнішній ЕПТ-дисплей Apple був представлений у 2000 році разом із Power Mac G4 Cube^[en]. І він, і нові рідкокристалічні LCD Studio Displays мають прозорий пластиковий корпус, який відповідає дизайну Cube, і новий роз'єм Apple Display Connector^[en], який забезпечує живлення, передачу USB і відеосигналу до дисплея через один кабель. Він був доступний лише із 17-дюймовим плоским ЕПТ-екраном Diamondtron. Його продаж був припинений наступного року.

Плоскопанельні дисплеї[ред. | ред. код]

Історія РК-моніторів Apple почалася в 1984 році, коли Apple Flat Panel Display був представлений для комп'ютера Apple IIc^[en], головним чином для підвищення портативності IIc. Цей монохромний дисплей мав 80 стовпчиків та 24 рядки, а також подвійну графіку високої роздільної здатності, але мав дивне співвідношення сторін (що змушувало зображення виглядати вертикально зігнутими) і для використання вимагав дуже сильного зовнішнього джерела світла, наприклад настільної лампи або прямого сонячного світла. Навіть тоді він мав дуже низький загальний контраст і був досить дорогим (600 доларів США), що сприяло його низьким продажам і, як наслідок, його зникнення з ринку незабаром після появи. За оцінками, було виготовлено 10 000 РК-дисплеїв IIc.

Портативні дисплеї[ред. | ред. код]

Наступна спроба впровадження пласкопанельного дисплея була з Macintosh Portable^[en]. Більш «переносний», ніж ноутбук, він мав 1-бітний чорно-білий 9,8-дюймовий РК-дисплей високої роздільної здатності з активною матрицею і роздільною здатністю 640×400. Як і Apple Flat Panel Display для IIc, він не мав підсвічування та потребував яскравого джерела світла. Модель другого покоління використовувала РК-дисплей з підсвічуванням. Серії PowerBook і MacBook продовжуватимуть використовувати рідкокристалічні дисплеї, слідуючи загальногалузевій еволюції від чорно-білого до відтінків сірого до кольорового з діагоналлю від 9 до 17 дюймів. Використовувалися дві основні технології: дисплеї з активною матрицею (якісніші та дорожчі) та дисплеї з пасивною матрицею (менш якісні та дешевші). До 1998 року всі ноутбуки Apple використовуватимуть кольорові РК-дисплеї з активною матрицею, хоча продукти Newton^[en] і портативні пристрої eMate^[en] і надалі матимуть чорно-білі РК-дисплеї. Сучасні портативні дисплеї MacBook^[en] від Apple оснащені світлодіодним підсвічуванням і підтримують роздільну здатність 2560×1600 або 2880×1800 пікселів залежно від розміру екрана. Серія iPod використовувала чорно-білі або кольорові РК-дисплеї, лінійка iPhone використовує РК- та OLED-дисплеї, а Apple Watch використовує лише OLED.

Все в одному[ред. | ред. код]

У 1997 році Apple випустила Twentieth Anniversary Macintosh^[en] (TAM), свій перший настільний комп'ютер «все в одному» з РК-дисплеєм. Спираючись на технологію PowerBook, TAM оснащений 12,1-дюймовим РК-дисплеєм з активною матрицею, здатним відображати 16-бітний колір при роздільній здатності 800×600. У той час як Apple вирішила зберегти традиційні та дешевші кінескопи для своєї лінійки настільних комп'ютерів «все-в-одному» протягом наступних 4 років, TAM, безсумнівно, був попередником успішної лінійки настільних комп'ютерів iMac на базі РК-дисплею, починаючи з iMac G4^[en] випущений у 2002 році. Це було суттєве оновлення порівняно з TAM, він містив 15-дюймовий РК-дисплей із підтримкою роздільної здатності до 1024×768. За ним з'явилися 17-дюймові та 20-дюймові моделі з роздільною здатністю до 1680×1050. У 2005 році iMac G5^[en] відмовився від 15-дюймової конфігурації, а в 2007 році новий iMac^[en] відмовився від 17-дюймової конфігурації та додав 24-дюймову конфігурацію, із подальшим підвищенням роздільної здатності до 1920x1200. У жовтні 2009 року нові моделі iMac перейшли на екрани зі співвідношенням сторін 16:9 і діагоналлю 21,5 та 27 дюймів.

Зовнішні дисплеї[ред. | ред. код]

Перший настільний кольоровий плоский дисплей був представлений 17 березня 1998 року. Ним став 15-дюймовий дисплей Apple Studio Display (15-inch flat panel), який мав роздільну здатність 1024×768. Після eMate^[en] це був один із перших продуктів Apple із напівпрозорим пластиковим корпусом за два місяці до презентації iMac. Apple назвала свій темно-синій колір «азул» (англ. azul). Він мав вхід DA-15, а також роз'єми S-video, композитне відео, ADB та аудіороз'єми, хоча без вбудованих динаміків. У січні 1999 року колір було змінений відповідно до синьо-білого кольору нового Power Macintosh G3s, а роз'єм замінено на DE-15 VGA.

22-дюймовий широкоформатний дисплей Apple Cinema Display був представлений у серпні 1999 року одночасно з Power Mac G4^[en] і спочатку продавався лише як додаткова опція до Power Mac G4 за 3999 доларів США. Він мав нативну роздільну здатність 1600×1024 і використовував роз'єм DVI. Дисплей мав дизайн, подібний до попередніх дисплеїв Studio та iMac. У грудні кольори 15-дюймового дисплея було змінено на «графіт», щоб відповідати дизайну нового Power Mac G4s, а вхід було змінено з VGA на DVI, аудіо- та відеофункції втрачено, а функціональність ADB замінено на двороз'ємний USB-концентратор.

У 2000 році 22-дюймові дисплеї Cinema Display перейшли на інтерфейс ADC^[en], а 15-дюймовий Studio Display був перероблений, щоб відповідати мольбертовому форм-фактору Cinema Display, а також був оснащений Apple Display Connector. У 2001 році був представлений 17-дюймовий РК-дисплей Studio Display з роздільною здатністю 1280×1024. У 2002 році Apple представила Cinema Display HD, який мав 23-дюймовий широкоформатний дисплей з роздільною здатністю 1920×1200. У 2003 році Apple представила 20-дюймовий дисплей Cinema Display з роздільною здатністю 1680×1050 на заміну 22-дюймовому дисплею.

У 2004 році була представлена нова лінійка, що використовує ті самі 20- і 23-дюймові панелі поряд із новою 30-дюймовою моделлю, за ціною 3299 доларів США. Дисплеї мали витончений алюмінієвий корпус із набагато вужчою рамкою, ніж їхні попередники. 20-дюймова модель мала роздільну здатність 1680×1050 пікселів, 23-дюймова — 1920×1200 пікселів, а 30-дюймова — 2560×1600 пікселів. Для 30-дюймової версії потрібен двоканальний інтерфейс, оскільки одноканальне з'єднання DVI (найпоширеніший тип) не має достатньої пропускної здатності, щоб забезпечити зображення на дисплеї з такою роздільною здатністю. Спочатку єдиними відеокартами, які могли забезпечити роботу нового 30-дюймового дисплея була серія Nvidia GeForce 6800 DDL, доступна у версіях GT і Ultra. Суфікс DDL означав можливість двоканального DVI. Менш дорога з двох відеокарт коштувала 499 доларів США, що підвищило чисту вартість володіння та використання дисплея майже до 3800 доларів США. Пізніші графічні варіанти для роботи з монітором включали Nvidia Quadro FX 4500; карта мала два роз'єми Dual-Link DVI, які дозволяли Power Mac G5^[en] працювати з двома 30-дюймовими дисплеями Cinema Displays одночасно із загальною кількістю пікселів, що досягала 8,2 мільйона.

У 2006 році, разом із представленням Mac Pro, Apple знизила ціну на 30-дюймовий Cinema Display до 1999 доларів США. Mac Pro мав відеокарту NVIDIA GeForce 7300GT у своїй базовій конфігурації, яка здатна одночасно працювати з 30-дюймовим Cinema Display та іншим 23-дюймовим дисплеєм. Mac Pro також доступний як з картою ATI Radeon X1900XT, так і з NVIDIA Quadro FX 4500 як варіанти збірки на замовлення. Кожна з цих карт здатна керувати забезпечувати роботу 30-дюймового Cinema Display.

LED Cinema Display[ред. | ред. код]

Із появою сімейства Unibody MacBook^[en] компанія Apple представила 24-дюймовий LED Cinema Display, свій перший настільний дисплей, який має новий роз'єм Mini DisplayPort^[en], а також перший РК-дисплей зі світлодіодним підсвічуванням. Він мав вбудовані динаміки, 3-роз'ємний USB-концентратор із підтримкою живлення на задній панелі, камеру iSight^[en] і мікрофон, а також адаптер живлення MagSafe для ноутбуків. Він також підключається через USB до периферійних пристроїв. Він має роздільну здатність 1920×1200 пікселів і продається за 899 доларів США. У 2010 році його замінила нова 27-дюймова версія з роздільною здатністю 2560×1440 пікселів.

Thunderbolt Display[ред. | ред. код]

У 2011 році Apple випустила Apple Thunderbolt Display, замінивши роз'єм Mini DisplayPort і USB на порт Thunderbolt для передачі зображення та даних. Також було додано порт Gigabit Ethernet, порт FireWire 800 і порт Thunderbolt 2, а камеру iSight було замінено камерою FaceTime 720p. 23 червня 2016 року Apple оголосила про припинення виробництва Thunderbolt Display, що означало припинення виробництва автономних дисплеїв Apple.^[2]

LG UltraFine[ред. | ред. код]

Після того як Apple припинила виробництво автономних дисплеїв у 2016 році, компанія співпрацювала з LG для розробки лінійки UltraFine з 21,5-дюймовим дисплеєм 4K і 27-дюймовим дисплеєм 5K (27MD5KA-B), випущеним у листопаді 2016 року разом із MacBook Pro з підтримкою Thunderbolt 3.^[3] Обидва дисплеї використовують роз'єм USB-C, а 27-дюймова версія має підключення Thunderbolt 3. На задній панелі дисплеїв розташований трипортовий концентратор USB-C. 21,5-дюймова версія забезпечує заряджання потужність до 60 Вт, а 27-дюймова — до 85 Вт. 21,5-дюймовий дисплей сумісний з усіма комп'ютерами Mac із портом USB-C, тоді як 27-дюймову версію можна використовувати лише з повною роздільною здатністю на комп'ютерах Mac із підтримкою Thunderbolt 3, тобто всі комп'ютери Mac із USB-C, крім Retina MacBook. 27-дюймова модель сумісна зі старішими комп'ютерами Mac із підтримкою Thunderbolt 2 за допомогою адаптера, але обмежена відображенням максимальної вихідної роздільної здатності.^[4] Обидві моделі мають вбудовані стереодинаміки, а 27-дюймова модель також має камеру FaceTime. Як і в попередніх дисплеях Apple, на дисплеї немає фізичних кнопок, а яскравість і гучність динаміка контролюються через підключений комп'ютер.^[1]

У травні 2019 року 21,5-дюймову модель було знято з виробництва та замінено на 23,7-дюймову модель, яка отримала підключення Thunderbolt 3 і збільшену вихідну потужність до 85 Вт. У липні 2019 року 27-дюймову модель (27MD5KL-B) було оновлено відеовходом USB-C, передбачено сумісність із iPad Pro 3-го покоління з роздільною здатністю 4K і збільшено вихідну потужність до 94 Вт.^[5][6] Apple припинила продажі 27-дюймової моделі в березні 2022 року після випуску Apple Studio Display, але, згідно з даними LG, дисплей все ще у виробляється.^[7][8]

Pro Display XDR[ред. | ред. код]

Apple анонсувала Pro Display XDR на WWDC 2019 року, перший дисплей під брендом Apple після того, як Apple Thunderbolt Display було знято з виробництва в 2016 році. Дисплей має кольорову калібровану 6K-панель Extreme Dynamic Range (XDR) роздільною здатністю 6016×3384 пікселів.^[9]

Studio Display[ред. | ред. код]

Apple анонсувала Apple Studio Display на спеціальному заході Apple у березні 2022 року. Він оснащений 27-дюймовим екраном 5K Retina з роздільною здатністю 5120х2880 пікселів при щільності 218 пікселів на дюйм, яскравістю 600 кд/м², розширеною колірною гамою (P3) і технологією True Tone.^[10]

Підключення[ред. | ред. код]

Протягом багатьох років Apple використовувала велику кількість дизайнів роз'ємів дисплея:

• Оригінальний DA-15 (зазвичай, але неправильно відомий як DB-15) використовувався на всіх модульних настільних комп'ютерах Mac до Blue and White Power Macintosh G3 1999 року.
• Роз'єм 13W3^[en] (як на машинах Sun Microsystems), який використовується на Macintosh Portrait Display.
• Нестандартний роз'єм «mini-15», що використовувався на ранніх моделях PowerBook, який дозволяв підключати дисплей Apple за допомогою короткого адаптерного кабелю.
• HDI-45^[en] використовується на деяких моделях «AV» Centris, Quadra та машинах Power Macintosh першого покоління (NuBus^[en]).
• Стандартний 15-контактний роз'єм DE-15 VGA високої щільності, вперше з'явився у деяких моделях Power Macintosh 9600 і більшості PowerPC PowerBook, і доступний на всіх поточних комп'ютерах Macintosh через короткий перехідний кабель.
• Apple Display Connector^[en] (ADC), який передає DVI, VGA, USB і живлення через один роз'єм, використовувався в PowerMac G4 і ранніх моделях PowerMac G5.
• Роз'єм DVI використовувався у титановому PowerBook G4 2001—2002 років; алюмінієвих 15-дюймових і 17-дюймових PowerBook G4; алюмінієвих 15-дюймових і 17-дюймових моделях MacBook Pro; Mac Mini G4, Power Mac G4, G5; Intel Mac Mini та Mac Pro 2006—2012. 12-дюймовий PowerBook G4, iMac G5 і iMac білого кольору на базі Intel мають роз'єми mini-DVI.
• Роз'єм mini-VGA^[en], який може забезпечити передачу VGA-сигналу через короткий перехідний кабель. Він зустрічається у білих iBook^[en], eMac, iMac G4 і G5, а також у 12-дюймовому PowerBook G4 першого покоління. Пізніші моделі також підтримують композитний і S-відеоадаптер, підключений до цього роз'єму.
• Роз'єм mini-DVI^[en] використовується у 12-дюймових PowerBook G4 (крім першого покоління), на базі Intel^[en], MacBook^[en] та Mac Mini на базі Intel.
• Роз'єм micro-DVI^[en] використовувався в першому поколінні MacBook Air, щоб відповідати його малому формфактору.
• Роз'єм mini DisplayPort^[en] використовувався в деяких моделях MacBook Air, MacBook Pro, iMac, Mac Mini та Mac Pro.
• Наразі всі поточні Mac мають роз'єми Thunderbolt.
• Retina MacBook отримав роз'єм USB-C підключення для дисплеїв. У MacBook Pro 2016 року використовується комбінований роз'єм Thunderbolt 3 USB-C. Вони зворотно сумісні з HDMI і DisplayPort.

Крім того, різні комп'ютери Apple можуть мати такі виходи:

• S-Video через стандартний 4-контактний роз'єм mini-DIN^[en]
• Композитне відео через:
  • Роз'єм S-Video та використання короткого адаптерного кабелю (PowerBook)
  • Стандартний роз'єм Phono (AV Mac)
  • Відеовихід Phono на Apple II, II+, IIe, IIc, IIc+, IIGS, III та III+. Хоча технічно несумісний з NTSC або PAL, відповідне зображення відображатиметься на телевізійних моніторах NTSC/PAL
  • Нестандартний 3,5-мм роз'єм, який функціонує або як роз'єм для навушників, або як стереоаудіо та композитний відеовихід через кабель-адаптер (FireWire Special Edition Clamshell iBooks і ранні iBooks «Dual USB» із зовнішньою кнопкою скидання)
• S-Video, композитне відео або VGA через:
  • Mini-VGA при використанні відеоадаптера Apple Video Output Adapter (S-video & Composite або VGA)
• Відеоадаптер Apple Video Adapter був спеціально розроблений, щоб дозволити користувачам підключатися до пристроїв із S-video або композитним відео. Кабель відеоадаптера підключається до роз'єму відеовиходу (Mini-VGA), вбудованого в задню частину деяких комп'ютерів Macintosh. Роз'єм відеовиходу підтримує VGA, S-Video та композитне відео. Відеоадаптер Apple Video Adapter призначений лише для виведення S-Video або композитного відеосигналу, для виведення відеосигналу потрібно використовувати окремий адаптер Apple VGA Adapter. За допомогою Apple Video Adapter можна підключитися до телевізора, відеомагнітофона або проєктора через S-Video або композитний кабель.

Сумісний із iBook без зовнішньої кнопки скидання, 12-дюймовим PowerBook G4, Mac Mini, eMac, iMac G5 або 17-дюймовим iMac (1 ГГц) із роз'ємом Mini-VGA.

• Адаптер Apple VGA Display Adapter був спеціально розроблений, щоб дозволити користувачам підключати певні комп'ютери Macintosh до додаткового дисплея через VGA або до зовнішнього проєктора (що має VGA) для 24-розрядного дублювання відео. Кабель VGA від кабелю зовнішнього дисплея або проектора підключається до відеопорту Mini-VGA, вбудованого у Macintosh через адаптер Apple VGA Display Adapter.

Сумісний із eMac, iMac G5, iMac G4 з пласким екраном, 12-дюймовим PowerBook G4 або iBooks із портом Mini-VGA. Більшість комп'ютерів Macintosh із портом Mini-VGA також можуть використовувати відеоадаптер Apple Video Adapter для виведення S-video та композитного відеосигналу.

• 12-дюймові моделі PowerBook G4 (першого покоління) підтримували дублювання відео та розширені відеорежими робочого столу через роз'єм mini-VGA. Усі 15- та 17-дюймові моделі PowerBook G4 мають роз'єм DVI, а також вихід S-Video. Роз'єм mini-VGA на 12-дюймовому PowerBook був замінений на роз'єм mini-DVI, починаючи з другої версії комп'ютера.
• Retina MacBook Pro підтримує виведення HDMI через вбудований роз'єм на додаток до двох роз'ємів Thunderbolt.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дисплеї Apple

• Дисплеї — Офіційна служба підтримки Apple (укр.)
• EveryMac.com: Apple Displays (англ.)
• Apple displays video connectors (англ.)
• Apple Video Adapter for Macs with Mini-VGA (англ.)
• Apple VGA Display Adapter for Macs with Mini-VGA (англ.)
• List of Apple Video connectors (англ.)