Джейн Джейкобс
| Джейн Джейкобс | ||||
|---|---|---|---|---|
| англ. Jane Jacobs | ||||
 | ||||
| Народилася | 4 травня 1916[1][2][…] Скрентон, Пенсільванія, США | |||
| Померла | 25 квітня 2006[4][1][…] (89 років) Торонто, Канада[6][7][8] ·інсульт | |||
| Країна | .svg){kind=small} Канада[9] США[9] | |||
| Місце проживання | Нью-Йорк Торонто | |||
| Діяльність | журналістка, містобудівниця, письменниця, соціолог, авторка, економістка | |||
| Сфера роботи | журналіст | |||
| Alma mater | Scranton High Schoold і Columbia University School of General Studiesd | |||
| Заклад | Amerika[d] і Architectural Forumd | |||
| Мова творів | англійська | |||
| Нагороди | ||||
| | ||||
 Джейн Джейкобс у Вікісховищі | ||||
Джейн Джейкобс (при народженні Джейн Батцнер; 4 травня 1916 — 25 квітня 2006) — американська та канадська журналістка, письменниця, активістка, феміністка, яка сильно вплинула на містобудування (урбаністику), соціологію та економіку. У відомій праці «Смерть і життя великих американських міст[en]» (1961) Джейкобс стверджувала, що оновлення міст не збігається з потребами більшості жителів. У книзі також представлено такі соціологічні поняття, як «погляд на вулицю» і «соціальна столиця».[10][11]
Джейкобс відома організацією «ініціатив знизу», щоб захистити теперішні квартали від «розчищення нетрів», — і особливо протидією Роберту Мозесу в проведенні капітального ремонту її околиці, Гринвіч-Віллидж. Вона зіграла важливу роль у подальшому скасуванні швидкісної дороги Нижній Мангеттен, яка пройшла б прямо через Сохо (Мангеттен) і Маленьку Італію, і була заарештована в 1968 році за підбурювання натовпу на публічних слуханнях щодо проєкту. Після переїзду в Торонто в 1968 році Джейкобс приєдналася до протесту проти будівництва великої автомагістралі Spadina Expressway і пов'язаної із нею мережі швидкісних доріг в Торонто.[12][13]
У книзі «Етика охоронця[уточнити]», що стала біля джерел феміністичної економіки, Джейкобс висвітлювала системну недооцінку суспільством неоплачуваної роботи з опіки, захисту дітей, виховання та лікування, які традиційно покладалися на жінок.
Як мати і письменниця, яка критикувала чоловіків-експертів у сфері містобудування, Джейкобс зазнала презирства від них, які обзивали її «домогосподаркою» і «божевільною дамою». За відсутність вищої освіти чи формального навчання в галузі міського планування її критикували за «невченість» і «неточність».
Життєпис[ред. | ред. код]
Джейн Батцнер народилася в місті Скрантон, штат Пенсільванія, у сім'ї лікаря Джона Декера Батцнера і медсестри Бесс Робінсон Батцнер. Вони були протестантською сім'єю в переважно римо-католицькому місті.[14] її брат, Джон Декер Батцнер молодший, служив суддею в апеляційному суді США четвертого округу. Після закінчення середньої школи Скрентона цілий рік безоплатно працювала помічницею редактора жіночої колонки у часописі Scranton Tribune.
У 1935 році, під час Великої Депресії, переїхала в Нью-Йорк разом із сестрою Бетті.[15] Джейн Батцнер відразу полюбила Мангеттенський район Гринвіч-Віллидж, який не відповідав гратчастій структурі міста. Сестри незабаром переїхали туди з Брукліна.[16][17]
Протягом перших кількох років у місті працює на різних роботах, переважно як стенографістка та фріланс-дописувачка, часто пише про робочі квартали міста. Цей досвід «…дав мені поняття про те, що відбувається в місті і яке діло було, яка була робота». Спершу працювала у спеціалізованому часописі секретаркою, а потім редакторкою. Також продавала статті у часописи Sunday Herald Tribune, Cue magazine, і Vogue.[18]
Джейкобс два роки в коледжі при Колумбійському університеті вивчала геологію, зоологію, юриспруденцію, політологію та економіку.[19] Про можливість вільно здійснювати дослідження зі свого широкого кола інтересів писала:
Вперше я полюбила школу, і вперше я отримала гарні оцінки. Але це ледь не стало моєю погибеллю, тому що після того, як я отримала, за статистикою, певну кількість кредитів, я "стала власністю" коледжу. А оскільки я була власністю коледжу, я мусила вивчати те, що хотів коледж, а не те, що хотіла я. На щастя, мої шкільні оцінки були настільки погані, що коледж вирішив, що я могла йому "не належати", і тому мені дозволили продовжити здобувати освіту як мені заманеться.[20]
В часописі Amerika познайомилася з архітектором і конструктором військових літаків Робертом Джейкобсом. Взяла з ним шлюб у 1944 році, народила дочку Бергін та синів Джеймса і Неда. Подружжя купило триповерховий будинок у Гринвіч-Віллидж на Мангеттені.[21]
Діяльність[ред. | ред. код]
Після двох років навчання у коледжі Батцнер знайшла роботу у часописі Iron Age, де в 1943 опублікувала статтю про економічний занепад свого рідного міста Скрентон. Стаття мала великий успіх і призвела до того, що компанія Murray Corporation of America розмістила у місті свій завод із виробництва військових літаків.[22]
Пізніше стала журналісткою часопису Державного департаменту США — Amerika. Проживання у Гринвіч-Віллидж на Мангеттені посприяло тому, що Джейкобс всіляко критикувала швидкозростаючі передмістя, називаючи їх «паразитарними». Перебування у районі допомогло їй розвинути свої погляди та перевернути уявлення американців про містопланування.
У 1952 році почала працювати в редакції журналу «Архітектурний форум», де висвітлювала проблеми реконструкції та будівництва в американських містах. У своїх статтях і книгах ділилася своїми спостереженнями про архітектурні підходи.[21]
У 1950-х роках Джейкобс активно боролася проти перебудови Гринвіч-Віллидж, зіткнувшись із головним архітектором Нью-Йорка Робертом Мозесом.[23]
У 1968 році виступила проти прокладки шосе через Південний Мангеттен. Тоді ж у знак протесту проти війни у В'єтнамі і через страх, що її синів призовуть до армії, разом з сім'єю переїхала в Торонто, де продовжувала писати і брати участь в боротьбі проти планувальних і містобудівних рішень, які не враховували інтереси містян(-ок).[24]
У Торонто продовжила протистояти проєктам необдуманої реконструкції, зокрема будівництва швидкісної автомагістралі Spadina Expressway. Видавала книги і на інші теми, зокрема, писала про сепаратизм в Квебеку, зв'язок між мораллю і роботою та занепадом північноамериканської цивілізації. Втім, жодна з цих книг не мала такого успіху, як «Смерть і життя великих американських міст», що опинилася на гребені хвилі протесту 1960-х і увійшла в списки обов'язкової літератури в сучасних архітектурних школах.[24]
Головна гіпотеза Джейкобс у «Смерті і житті великих американських міст» така: «смерть» урбаністичних територій стається тоді, коли на вулицях міст припиняється активність пішоходів(-ок). Це може статися внаслідок спорудження швидкісних шосе-гайвеїв, масштабної будівельної діяльності тощо. І навпаки, міське життя породжується постійним «балетом на тротуарі», партії в якому виконують мешканці(-ки)-пішоходи протягом всіх періодів доби.[25]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ https://web.archive.org/web/20060430115928/http://www.theglobeandmail.com:80/servlet/story/RTGAM.20060425.wjanejacobs0425/BNStory/National/home
- ↑ http://lifeinlegacy.com/Display.aspx?weekof=2006-04-29
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #131595520 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ http://lifeinlegacy.com/display.php?weekof=2006-04-29
- ↑ http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/09654310600779444
- ↑ а б http://www.independent.co.uk/news/obituaries/jane-jacobs-480896.html
- ↑ Douglas Martin (26 квітня 2006). Jane Jacobs, Urban Activist, Is Dead at 89. The New York Times. Архів оригіналу за 15 червня 2016. Процитовано 17 лютого 2016.
- ↑ Jacobs, Jane. The Death and Life of Great American Cities. с. 138.
If self-government in the place is to work, underlying any float of population must be a continuity of people who have forged neighborhood networks. These networks are a city's irreplaceable social capital. Whenever the capital is lost, from whatever cause, the income from it disappears, never to return until and unless new capital is slowly and chancily accumulated.
- ↑ Kelly, Deirdre (29 квітня 2006). The places that mattered to Jane Jacobs. The Globe and Mail (en-CA) . Процитовано 20 лютого 2023.
- ↑ Milligan, Ian (2011-01). “This Board Has a Duty to Intervene”: Challenging the Spadina Expressway through the Ontario Municipal Board, 1963–1971. Urban History Review (англ.). Т. 39, № 2. с. 25—39. doi:10.7202/1003460ar. ISSN 0703-0428. Процитовано 20 лютого 2023.
- ↑ Alexiou, Jane Jacobs (2006), p. 9.
- ↑ Alexiou, Jane Jacobs (2006), pp. 15–16.
- ↑ Alexiou, Jane Jacobs (2006), pp. 20–21.
- ↑ Flint, Wrestling with Moses (2009), pp. 3–5.
- ↑ Alexiou, Jane Jacobs (2006), pp. 22–23.
- ↑ Alexiou, Jane Jacobs (2006), pp. 23–24.
- ↑ Allen, Max (ed), ред. (1 жовтня 1997). Ideas that Matter: The Worlds of Jane Jacobs. Ginger Press. ISBN 0-921773-44-7.
- ↑ а б Alexiou, Alice Sparberg (2006). Jane Jacobs : urban visionary. New Brunswick, N.J.: Rutgers University Press. ISBN 0-8135-3792-4. OCLC 61278502.
- ↑ Flint, Anthony (1962). Wrestling with Moses : how Jane Jacobs took on New York's master builder and transformed the American city. с. 12. ISBN 9780812981360. OCLC 976540571.
- ↑ Internet Archive, Anthony (2009). Wrestling with Moses : how Jane Jacobs took on New York's master builder and transformed the American city. New York : Random House. ISBN 978-1-4000-6674-2.
- ↑ а б Кто такая Джейн Джекобс?. www.aif.ru. 4 травня 2016. Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 3 січня 2019.
- ↑ Сила - у пішоходах. Процвітають міста з маленькими вуличками і різнорідними кварталами. ТЕКСТИ (англ.). Процитовано 3 січня 2019.
