Держбанк СРСР
Державний банк СРСР (до 1923 року Державний банк РРФСР) — з 1987 року центральний банк Радянського Союзу[1], до цього часу — єдиний емісійний, касовий та розрахунковий центр СРСР, основний банк кредитування й фінансування народного господарства й населення[2].
Державний банк СРСР був єдиною централізованою системою, яка безпосередньо підпорядковувалась Раді міністрів СРСР. Він був єдиним емісійно-касовим та розрахунково-кредитним центром країни: монопольно здійснював емісію грошей, керував готівково-грошовим оборотом, проводив безготівкові розрахунки, короткострокове кредитування всіх основних галузей народного господарства і довгострокове кредитування сільського господарства, на нього було покладено касове виконання державного бюджету. В процесі реалізації покладених на нього функцій Держбанк СРСР здійснював загальнодержавний контроль за виконанням підприємцями та організаціями встановлених для них планів виробництва й реалізації продукції та за додержанням фінансової дисципліни[3].
Історія[ред. | ред. код]
Упродовж 1917—1920 років уряд СРСР проводив політику з ліквідації грошового обороту в країні. З січня 1920 року в країні не існувало банків. Ситуація змінилась із початком проведення в середині 1921 року нової економічної політики. Для відновлення товарно-грошових відносин необхідно було відновити кредитну систему в країні[4].
15 жовтня 1921 року був створений Державний банк РРФСР з капіталом у розмірі 2 трлн карбованців. Свою діяльність банк розпочав 16 листопада 1921 року. Основними цілями діяльності Держбанку були: відновлення грошового обороту й контроль за його здійсненням; сприяння розвитку промисловості, сільського господарства й товарообороту[4]. Декретом РНК РРФСР від 11 жовтня 1922 року Держбанку було надано право емісії банківських квитків[5]. З початком емісії червонців почалась грошова реформа, в результаті якої було припинено гіперінфляцію[6]. У подальшому банку було надано право випуску державних казначейських квитків та розмінної монети[2].
Держбанк РРФСР здійснював низку банківських операцій: видачу позик, відкриття онкольних кредитів із забезпеченням товарами й товарними документами, облік векселів, купівля-продаж цінних паперів, вкладні, валютні, переказні й інші операції. У цей час банком через значні темпи інфляції в країні був встановлений високий відсоток за позиковими операціями, який становив 8 % для державних та 12 % для приватних підприємств на місяць[4].
1923 року Державний банк РРФСР був реформований на Державний банк СРСР[2]. Кількість відділень Держбанку СРСР з 1923 до 1925 року збільшилась майже удвічі (з 251 до 448)[7].
У березні 1950 року було встановлено золотий зміст карбованця в розмірі 0,222168 грамів чистого золота[6]. 23 квітня 1954 року Держбанк було виділено зі складу Міністерства фінансів СРСР[8]. У квітні 1959 року у зв'язку з реорганізацією кредитної системи Держбанку була передана частина операцій Сільгоспбанку, Цекомбанку й комунальних банків. З 1960 року Держбанк почав складати плани кредитування довгострокових внесків. У травні 1961 року була проведена грошова реформа, під час якої нові грошові знаки були обміняні на старі у співвідношенні 1:10. Одночасно золотий зміст карбованця було збільшено лише у чотири рази і він склав 0,987412 грамів чистого золота. З 1963 року до відомства Держбанку були передані державні трудові ощадні каси. У 1965—1969 роках під час проведення господарської реформи у діяльності Держбанку відбулись зміни, пов'язані із кредитуванням та розрахунками, з плануванням та регулюванням грошового обороту, фінансуванням капіталовкладень та організацією ощадної справи. Основними видами кредитування промисловості стали кредитування за оборотом матеріальних цінностей і витрат на заробітну платню та за простими позиковими рахунками[6].
Під час розпаду СРСР 20 грудня 1991 року Державний банк СРСР був ліквідований, а всі його активи й пасиви, а також майно на території РРФСР передані Центральному банку РРФСР (Банку Росії)[9][10].
Відсоткова ставка[ред. | ред. код]
Величина відсоткової ставки Держбанку СРСР у 1988—1989 роках становила 4-5 %, 1990 року — 6 %, 1991 року — 8-12 %[11].
Голови правління[6][ред. | ред. код]
- Арон Шейнман — 1921—1924, 1926—1929
- Микола Туманов (в. о.) — 1924—1926
- Георгій П'ятаков — 1929—1930
- Мойсей Калманович — 1930—1934
- Лев Мар'ясін — 1934—1936
- Соломон Кругліков — 1936—1937
- Олексій Грічманов — 1937—1938
- Микола Булганін — 1938—1940
- Микола Соколов — 1940
- Микола Булганін — 1940—1945
- Яків Голєв — 1945—1948
- Василь Попов — 1948—1958
- Микола Булганін — 1958
- Олександр Коровушкін — 1958—1963
- Олексій Посконов — 1963—1969
- Мефодій Свєшніков — 1969—1976
- Володимир Алхімов — 1976—1986
- Віктор Деменцев — 1986—1987
- Микола Гаретовський — 1987—1989
- Віктор Геращенко — 1989—1991
- Андрій Звєрєв (в. о.) — 1991
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Белоглазова|2009|с.180
- ↑ а б в Державний банк СРСР // Велика радянська енциклопедія / Під редакцією Олександра Прохорова. — 3-є видання. — Москва : Радянська енциклопедія, 1969—1978.
- ↑ Банківська справа: Підручник / Під ред. Бєлоглазової, Кролівецької. — 5-е вид., доп. й перероблене. — Москва : Фінанси і статистика, 2003. — С. 11. — ISBN 5-279-02609-3.
- ↑ а б в Бєлоглазова, 2009, с. 175.
- ↑ Декрет РНК РРФСР від 11 жовтня 1922 року «Про надання Державному Банку права випуску банкових квитків». Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 23 серпня 2012.
- ↑ а б в г Історія Державного банку СРСР. Банк Росії. Архів оригіналу за 5 вересня 2012. Процитовано 23 серпня 2012.
- ↑ Бєлоглазова, 2009, с. 176.
- ↑ Указ Президії ВР СРСР від 23.04.1954 про Державний банк СРСР
- ↑ Постанова Верховної Ради РРФСР від 22 листопада 1991 року «Про фінансово-кредитне забезпечення економічної реформи та реорганізації банківської системи РРФСР»[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Постанова Президії Верховної Ради РРФСР № 2066-1 від 20 грудня 1991 року «Про хід виконання постанови Верховної Ради РРФСР „Про хід фінансово-кредитне забезпечення економічної реформи та реорганізації банківської системи в РРФСР“ та про Державний банк СРСР». Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 23 серпня 2012.
- ↑ Бєлоглазова, 2009, с. 147.
Література[ред. | ред. код]
- Гроші. Кредит. Банки: Підручник / Під ред. Г. Н. Бєлоглазової. — Москва : Высшее образование, Юрайт-Издат, 2009. — 392 с. — (Університети Росії) — ISBN 978-5-9692-0401-0.
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
