Державець
Держа́вець
- правитель, що має широкі права, подібні до монарха[1]; держатель країни (держави), краю, землі; господар, володар, владар, власник[2].
- переносно — державний діяч, член уряду[1]
- у пізньосередньовічній і модерній Литві, Польщі й Русі — намісник монарха, власник і управитель державної землі (держави): у Польщі — помічник старости, що завідував королівськими маєтностями, у Литві й Русі — намісник великого князя, управитель волості[3].
- у Гетьманщині — держатель рангових земель[1]; переносно — великий землевласник, поміщик[1].
- У Лівонії — намісник польського короля, відповідник штатгальтера[4].
Ранньомодерні Литва, Польща й Україна[ред. | ред. код]
Держа́вець або державця — феодал у Великому князівстві Литовському, Королівстві Польському у XV–XVIII ст., що довічно або протягом певного часу користувався державними земельними маєтностями.
Державцем міг бути магнат, шляхтич або представник козацької старшинської верхівки, якого литовський великокнязівський або польський королівський уряди нагороджували за службу маєтностями. За правовим статусом маєтності державця були близькими до рангових маєтностей на Лівобережній Україні. Користуючись прибутками з неї, державець не мав права продавати маєтність, дарувати, заповідати чи закладати за борги.
Литва[ред. | ред. код]
Державець був тимчасовим власником та керівником державних маєтків у Великому князівстві Литовському, яких до XVIII ст. називали намісниками та тіунами. Такий уряд, «державство» часто давалося як «юрґельт» (пенсія)[5][6].
Лівонія[ред. | ред. код]
у 1561—1566 роках перший курляндський герцог Готтгард фон Кеттлер, васал польського короля, титулувався державцем і губернатором Лівонії (нім. Liefflandt stadthalter unnd gubernator, пол. dzierżawca i gubernator).
Україна[ред. | ред. код]
На Лівобережній Україні державці були позбавлені маєтностей після спалаху повстання Хмельницького 1648—1659 років; на Правобережній Україні — після її приєднання до Російської імперії у кінці XVIII століття.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Державець // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов); Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов); Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.)
- ↑ Дєржавца, Державця // Словник староукраїнської мови XIV — XV ст., 1977, Т. 1, С. 295.
- ↑ Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik... 1893, S. 5.
- ↑ Акты издаваемые Виленскою Археографическою Комиссиею для разбора Древних Актов. — Вильна, 1899. — Т. 26. — С. 566. (рос.)
- ↑ Галубовіч В. Матэрыялы па гісторыі скарбу ВКЛ у кнігах запісаў за перыяд праўлення Уладзіслава IV Вазы // Białoruskie Zeszyty Historyczne. — Białystok, 2002. — № 17. — S. 73—87. (біл.)
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
- Гуржій О. І. Державець [Архівовано 16 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 348. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Радянська енциклопедія історії України. — Київ, 1969. — т. 1.
- Дєржавца, Державця // Словник староукраїнської мови XIV — XV ст.: У 2 т. / Укл.: Д. Г. Гринчишин та інш. — Т. 1: А — М. — Київ: «Наукова думка», 1977. — С. 295.
- Poczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku [1] [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.] / ułożył i wyd. Adam Boniecki. — Warszawa: s. n. J. Berger, 1887. — S. XIII.(пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Державець // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.