Девід Хей
Девід Хей  | |
|---|---|
 | |
| Загальна інформація | |
| Повне ім'я | Девід Дерон Хей |
| Прізвисько | Косар (англ. The Hayemaker) |
| Громадянство | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Народився | 13 жовтня 1980 (43 роки) Ламбет, Лондон, Велика Британія |
| Alma mater | Bacon's Colleged |
| Вагова категорія | Важка (англ. heavyweight) (більше 90,892 кг) |
| Стійка | Лівобічна |
| Зріст | 191 см |
| Розмах рук | 198 см |
| Професіональна кар'єра | |
| Перший бій | 16 листопада 1996 |
| Останній бій | 14 липня 2012 |
| Пояс | WBA, WBC, WBO, The Ring |
| Боїв | 32 |
| Перемог | 28 |
| Перемог нокаутом | 26 |
| Поразок | 4 |
| Спортивні медалі | |||
|---|---|---|---|
Представник  Англія | |||
| Чоловічий бокс | |||
| Чемпіонат світу з боксу | |||
| Срібло | Белфаст 2001 | Важка вага | |
Девід Хей (англ. David Haye;нар. 13 жовтня 1980, Ламбет, Лондон, Велика Британія) — британський спортсмен, професійний боксер. Чемпіон світу у першій важкій ваговій категорії за версієями WBA, WBC, The Ring (2007 — 2008 роки), WBO (2008) та у важкій ваговій категорії за версією WBA (2009 — 2011 роки). Срібний призер чемпіонату світу серед любителів (2001).
Аматорська кар'єра[ред. | ред. код]
У віці 18 років Хей взяв участь в чемпіонаті світу 1999, на якому в напівважкій вазі зазнав поразки в 1/8 фіналу 2-8 від американця Майкла Сіммса, який і став чемпіоном. Через невдалий виступ на чемпіонаті світу, який був відбірковим, Хей не потрапив на Олімпіаду 2000.
2001 року на чемпіонаті світу Хей завоював срібну медаль в важкій вазі. В чвертьфіналі Хей переміг Себастьяна Кебера (Німеччина) — 21-18; в півфіналі здолав В'ячеслава Узелкова (Україна) — 25-15; а в фіналі, ведучи в рахунку після першого раунду з різницею 7 очок, програв технічним нокаутом в третьому раунді Одланьєру Солісу.
Професійна кар'єра[ред. | ред. код]
8 грудня 2002 року провів перший професійний бій.
14 листопада 2003 року в бою проти Тоні Доулінга Хей, нокаутувавши суперника, завоював вакантний титул чемпіона Англії за версією BBBofC.
10 вересня 2004 року в бою за титул чемпіона за версією IBO Девід Хей зустрівся з 40-річним екс-чемпіоном світу за версією WBO британцем Карлом Томпсоном. Бій закінчився в 5 раунді технічним нокаутом Хея, який зазнав першої в профікар'єрі поразки.
16 грудня 2005 року в бою проти українця Олександра Гурова нокаутом в першому раунді Девід Хей виборов звання чемпіона Європи за версією EBU, після чого провів три вдалих захиста.
Хей проти Мормека[ред. | ред. код]
10 листопада 2007 року Хей зустрівся в бою з чемпіоном світу в першій важкій вазі за версіями WBC та WBA французом Жан-Марк Мормеком. В четвертому раунді Мормек провів двійку в голову, потрясши Хея, а наступним ударом надіслав в нокдаун. Але француз не зумів добити претендента. А в сьомому раунді вже Хей надіслав в нокдаун Мормека. Той піднявся на рахунок 8, але рефері, оцінивши його стан, зупинив поєдинок. Хей став чемпіоном світу.
Хей проти Макарінеллі[ред. | ред. код]
8 березня 2008 року відбувся об'єднавчий бій між чемпіоном WBC та WBA Девідом Хеєм і чемпіоном WBO Енцо Макарінеллі (Британія). Вже в другому раунді Хей зумів збити суперника з ніг. Рефері відрахував увесь відведений час, але зрозумівши, що Макарінеллі не в змозі продовжувати бій, зупинив поєдинок.
Перехід до важкої ваги[ред. | ред. код]
Хей заволодів третім титулом, але вже за кілька місяців звільнив їх усі, оголосивши про перехід у важку вагову категорію.[1] 15 листопада 2008 року Хей встиг надіслати колумбійця Монте Барретта в нокдаун п'ять разів, перш ніж рефері в п'ятому раунді після останнього нокдауну зупинив бій.
Хей проти Валуєва[ред. | ред. код]
На початку 2009 року було багато розмов про те, що наступним суперником Хея стане один із братів Кличко, та в липні британець обрав собі в суперники чемпіона WBA росіянина Миколу Валуєва.[2]
Поєдинок між Девидом Хеєм і Миколою Валуєвим відбувся 7 листопада 2009 року. Росіянин з перших секунд бою захопив центр рингу, намагаючись скористатися своїми габаритами, але не знайшов протидію швидкості і рухливості британця, який після нанесення одного-двох ударів відходив на безпечну відстань, не даючи змоги російському велетню поцілити в себе. Незважаючи на те, що Валуєв виглядав непереконливо в кожному раунді, один суддя нарахував нічию 114-114, а двоє інших віддали перемогу Хею з рахунком 116-112. Хей став чемпіоном світу в другій категорії, а Валуєв після цієї поразки завершив виступи[3].
3 квітня 2010 року в першому захисті титулу Хей провів бій проти екс-чемпіона світу американця Джона Руїса. Руїс з перших секунд пішов вперед, намагаючись захопити ініціативу, але Хей вдало контатакував, надсилаючи американця в нокдаун в першому, п'ятому, шостому раундах, і в дев'ятому раунді секунданти Руїса просигналізували про відмову від продовження бою.
13 листопада 2010 року Хей провів бій проти 39-річного співвітчизника олімпійського чемпіона 2000 Одлі Гаррісона. Бій передбачувано закінчився швидкою перемогою Хея.
Хей проти Володимира Кличка[ред. | ред. код]
2 липня 2011 року у Гамбурзі відбувся довгоочікуваний об'єднувальний бій Девід Хей — Володимир Кличко. Бій пройшов в суперництві на дальній дистанції. Кличко не форсував події, працюючи переважно джебом. Хей намагався контраатакувати, але виходило у нього не досить вдало. Цього разу швидкість не допомогла британцю, і він втратив свій титул чемпіона за версією WBA.[4]
Після поразки від Володимира Кличка і відмови від негайного бою з Хеєм Віталія Кличка у жовтні 2011 року Хей повідомив Британську комісію з питань боксу (BBBofC), що не буде продовжувати боксерську ліцензію,[5] але 18 лютого 2012 року на прес-конференції після бою Віталій Кличко — Дерек Чісора стався конфлікт між Хеєм і Чісорою,[6] і бійці вирішили з'ясувати стосунки в ринзі. Поєдинок, який відбувся 14 липня 2012 року, завершився технічним нокаутом Чісори в п'ятому раунді. Цей бій не був визнаний офіційно більшістю боксерських організацій, а Британська комісія з питань боксу (BBBofC) погрожувала організаторам бою Хей — Чісора санкціями,[7] але пізніше поєдинок включили до офіційної статистики боксерів.
Таблиця боїв[ред. | ред. код]
.svg){kind=small}
Промоутерська діяльність[ред. | ред. код]
У грудні 2015 року Девід Хей отримав промоутерську ліцензію[8] і провів у 2016 — 2018 роках ще чотири поєдинки, в організації яких брав участь. А у жовтні 2018 року став менеджером свого колишнього суперника Дерека Чісори.[9]
Спортивні вподобання[ред. | ред. код]
Девід Хей вболіває за футбольну команду з рідного району — «Міллуолл».[10]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Хэй выбрал Барретта. СПОРТ.UA (рос.). Архів оригіналу за 18 червня 2020. Процитовано 17 червня 2020.
- ↑ Хэй будет драться с Валуевым, а не Кличко. СПОРТ.UA (рос.). Архів оригіналу за 18 червня 2020. Процитовано 17 червня 2020.
- ↑ Этот день в истории: 10 лет назад Дэвид Хэй отправил на пенсию Николая Валуева | Fightnews.info. fightnews.info (рос.). Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 17 червня 2020.
- ↑ Володимир Кличко переміг Девіда Хея. Архів оригіналу за 4 липня 2011. Процитовано 3 липня 2011.
- ↑ Дэвид Хэй завершил карьеру. LB.ua. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Чисора схлопотал и от Хэя. Газета.Ru (рос.). Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Организаторам боя Чисора – Хэй угрожают санкциями. Советский спорт (рос.). Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Дэвид Хэй стал промоутером. СПОРТ.UA (рос.). Архів оригіналу за 18 червня 2020. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Дэвид Хэй стал менеджером Дерека Чисоры. Телеграф (рос.). Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Знамениті вболівальники. Архів оригіналу за 16 липня 2017. Процитовано 29 травня 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікіцитати містять висловлювання від або про: Девід Хей |
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Девід Хей |
 | Це незавершена стаття про спортсмена. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
