Гірняк Никифор Йосифович

Гірняк Никифор Йосифович;
	Отаман (майор)
Загальна інформація
Народження	23 липня 1885; м-ко Струсів, нині село, Теребовлянський район
Смерть	4 березня 1962 (76 років); Кліфтон, (Пассейк) США
Громадянство	ЗУНР
Псевдо	«Ніцько», «Незламний граб»
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	УГА
Війни / битви	Перша світова війна; Українсько-польська війна 1918—1919
Командування
	Кіш УСС
Нагороди та відзнаки
	Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гірняк.

Ники́фор Йосипович Гірня́к (псевдо: Ніцько, Незламний Граб; 23 липня 1885, м-ко Струсів, нині село Теребовлянського району Тернопольської області — 4 березня 1962, Кліфтон,^[2]^[3] (Пассейк)^[1] США) — український військовий і освітній діяч, майор УСС. Доктор філософії. Брат актора й режисера Йосипа, адміністратора видавництва «Українська Преса» Володимира Гірняків.

Життєпис[ред. | ред. код]

Група старшин УГА (зліва направор): отаман Н. Гірняк, поручник В. Старосольський, чотар М. Саєвич, полковник Д. Вітовський, чотар М. Гаврилко, І. Боберський, сотник О. Семенюк, до 2.08.1919

Народився 23 липня 1885 року в містечку Струсів (Теребовлянського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Теребовлянський район, Тернопільська область, Україна).

Закінчив Коломийську гімназію, навчався в університетах Львова і Відня. Здобув ступінь доктора філософії. Учитель гімназії імені Володимира Великого в Рогатині, активний учасник стрілецького руху.

Як офіцер запасу австрійського війська у серпні 1914 р. був призначений до Леґіону УСС командантом сотні. 1 лютого 1915 року віденська сотня Українських Січових Стрільців під командою сотника Гірняка урочисто склала присягу в присутності президента Головної Української Ради Костя Левицького. Протягом 1915–1918 рр. займав посаду команданта Коша УСС, мав ранґ (звання) отамана.^[4]^[5] Активний учасник Листопадового повстання та Українсько-польської війни 1918—1919 рр. В 1918 р. — командант Тернопільської військової окружної команди (до його прибуття обов'язки виконував Григорій Ракочий^[6]), згодом працював у Військовому секретаріаті ЗУНР у Станіславові. Влітку 1919 р. призначений до Міністерства військових справ уряду УНР у Кам'янці-Подільському. Брав участь в організації Червоної УГА. Застерігав Володимира Затонського, вороже налаштованого до старшинського складу ЧУГА, від спроб вбити клин між ними та рядовими вояками^[7].

Після війни працював учителем, а згодом директором гімназії в Тернополі. Брав участь у діяльності місцевої «Просвіти», «Пласту», видавав у Тернополі часопис «Громадянин», очолював кілька громадських організацій, був членом НТШ.

1929 року призначений Головною управою товариства «Рідна Школа» директором гімназії товариства в Тернополі. Однак Кураторія заборонила як бути директором, так і викладати після доносу в поліцію.^[8]

1949 р. еміґрував до США, де заснував і очолив Братство УСС. Заснував українську школу і працював її директором, був діяльним у «Пласті», заснував видавничу кооперативу «Червона Калина». Опублікував ряд статей з історії Визвольних змагань.

Помер 4 березня 1962 року в м. Кліфтон, похований у Філадельфії.

Нагороди[ред. | ред. код]

Бронзова медаль «За військові заслуги» на стрічці хреста «За військові заслуги».^[9]

Твори[ред. | ред. код]

Організація і духовний зріст Українських Січових Стрільців. — Філадельфія, 1955.
Полковник Василь Вишиваний. Вінніпег — Канада, 1956
Останній Акт трагедії Української Галицької Армії (Спогади учасника подій за час від половини грудня 1919 до половини вересня 1920. Видання Укр. Військово-Історичного Інституту в США. В-во A. Orel, 363 Grove Str., Perth Amboy, N.J., USA. 1959
Спогади про Василя Вишиваного.

У Центральному державному історичному архіві у Львові зберігають ще одну невидану працю, яка стосується діяльності Коша УСС.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У 1989 році в м. Тернопіль одній із вулиць було присвоєно ім'я Отамана УГА.

У 2010 вийшла книга Віктора Уніята «Никифор Гірняк. Життєвий шлях Отамана УГА».

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б Б. Волинський, Л. Левенець. Гірняк Никифор Йосипович… — С. 358.
↑ Клифтон
↑ М. Р. Литвин. Гірняк Никифор Йосипович… — С. 638.
↑ Шанковський Л. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
↑ «Бучач і Бучаччина» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2015. Процитовано 26 листопада 2015.
↑ Мельничук Б., Пиндус Б. Ракочий Григорій Львович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 169. — ISBN 978-966-528-279-2.
↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 290.
↑ Вісти з «Рідної Школи»^{[недоступне посилання з травня 2019]} // Діло. — 1929. — Ч. 202 (11 вересня). — С. 3.
↑ Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918 (Wien, 1918) | Könyvtár | Hungaricana. library.hungaricana.hu. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022.

Джерела[ред. | ред. код]

Волинський Б., Левенець Л. Гірняк Никифор Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 358-359. — ISBN 966-528-197-6.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 1. — С. 384.
Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
Литвин М. Р. Гірняк Никифор Йосипович [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — С. 638. — ISBN 966-02-3355-8.
Науменко К. Є. Гірняк Никифор [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 109.
Уніят В. Никифор Гірняк. Життєвий шлях Отамана.

Посилання[ред. | ред. код]

[ВЛ8-1] а ^б Б. Волинський, Л. Левенець. Гірняк Никифор Йосипович… — С. 358.

[2] Клифтон

[МЛ38-3] М. Р. Литвин. Гірняк Никифор Йосипович… — С. 638.

[4] Шанковський Л. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.

[5] «Бучач і Бучаччина» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2015. Процитовано 26 листопада 2015.

[6] Мельничук Б., Пиндус Б. Ракочий Григорій Львович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 169. — ISBN 978-966-528-279-2.

[7] Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 290.

[8] Вісти з «Рідної Школи»^{[недоступне посилання з травня 2019]} // Діло. — 1929. — Ч. 202 (11 вересня). — С. 3.

[9] Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918 (Wien, 1918) | Könyvtár | Hungaricana. library.hungaricana.hu. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]