Гуменюк Віктор Миколайович

Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/6 липня 2023. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей. До уваги номінатора: Будь ласка, повідомте автора цієї сторінки про номінацію, підставивши шаблон: {{subst:папв|Гуменюк Віктор Миколайович|6 липня 2023}} ~~~~ на його сторінку обговорення. Адміністраторам: вилучити · залишити · редагувати

Гуменюк Віктор Миколайович
Народився	29 вересня 1967(1967-09-29) (56 років) Шманьківчики, Чортківський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	політик
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Партія	ОУН

Віктор Миколайович Гуменюк (нар. 29 вересня 1967, с. Шманьківчики Чортківського району Тернопільської області) — один з лідерів української діаспори в РФ, голова і засновник кількох українських громадських та культурно-просвітницьких організацій в Москві.

Життєпис[ред. | ред. код]

Служив у Радянській Армії в Москві, де одружився й залишився жити. Брав там участь в акціях українців за здобуття державності України.

Навчався на юридичному факультеті Львівського університету.

Починаючи з 1990-1991 років, працював у Москві ріелтором, очолював агентство нерухомості, паралельно організував у Москві на початку 1990-их рр. перший український культурний центр та першу українську греко-католицьку громаду.

Організатор "Організації українського національного руху Москви" (ОУН Руху) у Москві в 1990 році. Це спочатку було в певній мірі відділення Народного руху України в Москві. Першим головою був Муранівський Тарас Васильович.

Від 1992 — голова Секретаріату «Організації українського національного руху Москви" (скорочена назва - ОУН Рух Москви, що інколи призводило до спекуляцій та маніпуляцій щодо його контактів з бандерівцями), від кінця цього ж року є головою Проводу.

Заступниками голови ОУН Руху м. Москви в 1992 році стали також москвичі українського походження: бізнесмен Сеник Павло Ярославович (голова Секретаріату), та публіцист Поліщук Віктор Олексійович (історик, військовий, інженер, помер у 2012 році). ^[1].

Також з Гуменюком тісно співпрацював ще один мешканець Москви українського походження: Петькун Олександр Григорович, 1953 року народження, письменник і публіцист, який у 1991 році випустив перший номер журналу для українців Москви "Сивий Дніпро", а також видавав з 2001 року часопис українців Москви "Українське життя", котрий мав статус, як "інформаційний вісник Центрального проводу ОУН Руху м. Москва (редакція розміщувалася в офісі товариства "Славутич" - Леонтьевский пер., 11, кор. 1, кв. 5). ^[2].

Спочатку це була газета, яка у жовтні 2005 року реорганізована у журнал, але у 2008 році це видання припинило своє існування.

У 1997 році Гуменюк заявив про перехід його руху на платформу ОУН-б, і надіслав привітання до учасників Другого збору партії "Конгрес українських націоналістів" (Привітання опубліковано у збірнику: Матеріали Другого збору КУН. К., 1997, стор. 9). Дуже високо оцінив діяльність тоді ще зареєстрованої «Організації українського національного руху Москви" під керівництвом Гуменюка дослідник Богдан Лановик у своїх двох книгах: "Історія української еміграції" (К., 1997, стор. 462), та "Українська еміграція: від минувшини до сьогодення" (К., 1999, стор. 432).

У 1997 році Гуменюк виступив на підтримку громади УПЦ-КП у м. Ногінськ, у якої забрали Богоявленський собор. З Гуменюком тісно співпрацював митрополит Богородський УПЦ-КП Адріан (Старина).

Структура Гуменюка вже у кінці 1992 року була офіційно зареєстрована у мерії Москви під наступною назвою: Независимое объединение украинской общины в Москве "Организация украинского национального движения". Про це на юридичній конференції під назвою "О некоторых практических и правовых проблемах взаимодействия Советов, местной администрации и национальных общественных объединений в регионах с многонациональным составом населения" у грудні 1992 року офіційно повідомив депутат Червонцев Роман Романович, заступник голови комісії з національної політики Моссовєта, у доповіді "Национальные общественные объединения в столице: опыт и проблемы". (Цитується у статті: Авакьян С.А. О некоторых практических и правовых проблемах взаимодействия Советов, местной администрации и национальных общественных объединений в регионах с многонациональным составом населения // Вестник Московского университета. Серия 11: Право. 1993. № 4. С. 45). При цьому, сам московський депутат Червонцев став одним з керівників "Об'єднання українців Москви". Діючою та зареєстрованою «Організація українського національного руху Москви" під керівництвом Гуменюка залишалась і в кінці 1990-их років. (Зарубіжне українство-1999: Інформаційний каталог. К., 1999, с. 28). Офіційною адресою товариства була вкартира у Західному окрузі Москви (Москва, Ленинский просп., 89, кв. 362).

Однак ініційоване Гуменюком у кінці 1990-их років зближення з УПЦ-КП і з партією КУН призвело невдовзі до зняття з реєстрації цього руху. «Організація українського національного руху Москви не могла пройти процедуру повторної реєстрації після процедури юридичного переоформлення, і тому була знята з реєстрації у Москві державними органами РФ на початку 2000-их років.

Через неспроможність мати власне приміщення, у 1999-2000 роках ОУН Руху Москви мала у тимчасовому користуванні офіс товариства "Славутич" (Москва, Леонтиевсикй переулок, д. 11, корп. 1, офис 5).

У 1998 році зазнав переслідувань від ФСБ: викликався на допити, затримувався російськими прикордонниками при перетині російсько-українського кордону. ^[3].

6 червня 1998 р. у Торонто проголошено створення "Міжнародного комітету із захисту Богоявленської парафії УПЦ КП м. Ногінська (Росія)" (скорочена назва Ногінський комітет). Ногінський комітет очолив Гуменюк Віктор Миколайович. Заступником його став ще один громадянин РФ - Паняк Стефан Григорович з м. Єкатеринбург. Комітет проголосив себе незалежною міжнародною правозахисною групою, створеною для ведення однієї правозахисної справи у захисті прав парафіян м. Ногінська. 18 серпня 2000 року комітет офіційно підтримали інші лідери української діаспори РФ того часу: критик та перекладач Руденко-Десняк Олександр Олексійович - голова ФНКА "Українці Росії" (м. Москва), Голова Ради товариства "Славутич" Антонів Василь Федорович (м. Москва), Головний редактор сайту "Кобза. Українці Росії" Коломацький Василь Анатолійович (м. Москва), архітектор та поет Жигло Микола Васильович (мешканець м. Санкт-Петербург, де намагався створити та зареєструвати там громаду УПЦ-КП), працівник культурного центру України в Москві журналіст Харамбура Леонід Сергійович (м. Москва), історик та етнограф Бабенко Василь Якович (м. Уфа), а також соціолог та політолог, працівник Московського інституту соціологічного аналізу (нині "Левада-центр") і фонду "Общественное мнение", випускниця філологічного факультету Львівського університету Кутковець Тетяна Іванівна (м. Москва). ^[4].

Реєстраційна діяльність[ред. | ред. код]

Крім "ОУН Руху Москви", згідно даних загальнодоступного єдиного реєстру юридичних осіб і організацій (ЄДРОО) Росії, були зареєстровані під керівництвом Гуменюка в Москві ще 7 українських структур під наступними назвами (цитується мовою оригіналу): "Центр украинской культуры в Москве" (зареєстрований 5 листопада 1992 року за домашньою адресою Гуменюка в московському районі Орєхово-Борисово, знятий з реєстрації 30 грудня 2009 року, останнім директором-лквідатором у 2009-2010 роках був Новіков Григорій Іванович), Украинский театр "Стожары" (отримав реєстрацію 22 березня 1993 року), "Акционерное общество закрытого типа "Украинская перспектива" (зареєстрована 8 квітня 1993 року, легально існувала, як консультативна фірма, у 1993-2007 роках у Москві); ^[5] Предприятие общественной организации "Украинская национальная торгово-экономическая палата" (ліквідоване у 2006 році). ^[5], а також Фонд развития украинской национальной культуры и образования "Просвита" - зареєстрований 22 березня 1993 року, а далі, за участю Гуменюка, як засновника-бенефіціара, у Москві були засновані наступні українські структури (цитується мовою оригіналу): громадська організація "Украинский клуб" (зареєстрована 22 березня 1993 року, заснована на заміну існуючого в 1925-1935 рр. у Москві Українського клубу імені Т. Г. Шевченка, ліквідована у 2006 році, останнім директором-ліквідатором був Новіков Григорій Іванович, хоча першим директором, згідно даних державного реєстру, був саме Гуменюк); ^[6] та просвітницька і науково-дослідницька організація "Украинский университет в Москве" (існувала юридично у 1992-2010 роках).

Директором останньої до самої смерті 2000 року залишався московський вчений українського походження, доктор філософських наук Муранівський Тарас Васильович, заступником директора до самої смерті 2003 року вважався інший вчений українського походження з Москви - доктор історичних наук Тимощук Борис Онисимович; після них виконуючим обовязки ректора став попередній проректор університету львівський історик Ідзьо Віктор Святославович, який більше 10 років прожив у Москві, але фактичним власником і бенефіціаром організації залишався Гуменюк, оскільки його фірма "Українська перспектива" офіційно числилася засновником Українського університету). ^[7].

Відповідно, з юридичною ліквідацією "Української перспективи" у Москві 2007 року, поступово відбулась і ліквідація в 2008-2010 роках "Українського університету", якого було виключено з держреєстру 25 серпня 2010 року.

Під керівництвом Гуменюка при його квартирі у Москві (Москва, район Орехово-Борисово Южное, Домодедовская ул., д.33, кв. 253), крім 7 українських культурних або громадських організацій, реєструються також релігійні структури: так, 10 березня 1993 року зареєстрована близька до УПЦ-КП парафія "Община святых апостолов Петра и Павла" (головою обраний сам Гуменюк, далі його замінив Петро Микитович Перепуст - ліквідатор громади у 2009 році, котрий помер у 2011 році в Сумах) ^[8], та близька до УГКЦ парафія - ТОО "Ильинская община" (зареєстрована за цією ж адресою Гуменюка 16 березня 1993 року екуменічна релігійна громада, афільована з УГКЦ, головою став бізнесмен Володимир Невесьолов, але фактичним лідером громади стала катехізаторка Коломієць Тетяна Григорівна).

У 2003 році Гуменюк заснував сайт ОУН-Руху Москви "Голгота" та кілька інших проукраїнських інтернет-сайтів.

Також Гуменюк не пізніше 2007 року утворив у Москві повноцінну українську греко-католицьку парафію. ^[9].

Вніс великий вклад у розширення українських інтернет-форумів для діаспорних структур Росії. ^[10].

З Гуменюком активно декларував свою співпрацю Молодіжний Націоналістичний Конгрес, зараховуючи ОУН РУх Гуменюка до числа дружніх організацій. ^[11].

У 2004 році свого вірша під назвою "Черлені щити" присвятив Гуменюку поет українського походження Шишов Іван Якович, 1938 року народження, уродженець Харківщини, мешканець Москви, член правління Товариства української культури "Славутич", в московському журналі української діаспори під керівництвом Тараса Дудко "Провісник" (2004, №3).

Останньою структурою, де співзасновником був Гуменюк, стало зареєстроване у 2012 році національно-культурне товариство під назвою "Региональная общественная организация объединение украинцев Провиснык" (ліквідована у 2016 році, директором був доктор медичних наук українського походження Дудко Тарас Миколайович, роки життя 1940-2021).

За даними блогера Василя Коломацького, у 2012 році Гуменюк відійшов від активної громадської діяльності. ^[12]. Також Коломацький стверджував, що тоді ж Гуменюк переїхав з Росії в Україну, однак ця інформація не підтвердилася, тому що у 2013 та 2019 роках Гуменюк фіксувався у якості підприємця у Москві..

За даними російського юридичного реєтру, 18 січня 2012 року Гуменюк зареєструвався як "індивідуальний підприємець", але вже 28 червня 2013 року знятий з реєстру за власним бажанням (за реквізатами - ИНН 773418290819). ^[13]. Надалі, 13 травня 2019 року він відновив свою реєстрацію в цьому статусі, але знявся з реєстрації 1 березня 2021 року. ^[14] Обидва рази він реєструвався у Москві.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Організація українського національного руху (ОУН Руху) м. Москви // Зарубіжне українство - 1999: інформаційний каталог. К., 1999, с. 28.
• Організація українського національного руху (ОУН Руху) м. Москви // Закордонне Українство: інформаційний каталоґ. К., 2002, с. 37.
• А. Шушківський (ЕСУ). Гуменюк Віктор Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 433—434. — ISBN 966-528-197-6.