Гриценко Микола Олімпійович
| Микола Гриценко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | Микола Олімпійович Гриценко | |||
| Народився | 11 (24) липня 1912 Ясинувата, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія (нині Донецької області, Україна) | |||
| Помер | 8 грудня 1979 (67 років) Москва, РРФСР | |||
| Поховання | Новодівичий цвинтар | |||
| Національність | українець | |||
| Громадянство |  СРСР | |||
| Діяльність | актор театру і кіно | |||
| Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна | |||
| Роки діяльності | з 1942 | |||
| У шлюбі з | Буніна Ірина Олексіївна | |||
| Діти | Denis Kmitd | |||
| Брати / сестри | Гриценко Лілія Олімпіївна | |||
| IMDb | nm0342677 | |||
| Нагороди та премії | ||||
         | ||||
| | ||||
Мико́ла Олі́мпійович Грице́нко (11 (24) липня 1912, Ясинувата, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія (нині Донецька область) — 8 грудня 1979, Москва) — український і радянський актор театру і кіно. Лауреат Державної премії СРСР (1952). Народний артист СРСР (1964). Лауреат Державної премії РРФСР імені К. С. Станіславського (1970). Брат акторки Лілії Гриценко.
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив училище при МАДТ ім. Є. Б. Вахтангова (1940) (нині — Театральний інститут імені Бориса Щукіна).
У 1937—1941 і 1942—1979 рр. працював у Державному академічному театрі ім. Є. Вахтангова (Москва). Один з провідних майстрів сцени.
Багато знімався у кінофільмах (зокрема, «Старовинний водевіль» (1946), «Анна Кареніна» (1967, Олексій Олександрович Каренін), «Земля Саннікова» (1973), «Два капітани» (1976, Микола Антонович Татаринов).
Зіграв у низці українських картин: «Доля Марини» (1953), «Два роки над прірвою» (1966), «Веселі Жабокричі» (1971).
Помер в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.
Фільмографія[ред. | ред. код]
- «Машенька» (1942)
- «Старовинний водевіль» (1946)
- «Кавалер Золотої Зірки» (1950)
- «Прощавай, Америко!» (1951)
- «Доля Марини» (1953, Терентій)
- «Велика родина» (1954)
- «Шведський сірник» (1954)
- «Ходіння по муках» (1959, «Сестри», «Вісімнадцятий рік», «Похмурий ранок»)
- «Вільний вітер» (1961)
- «Мати і мачуха» (1964)
- «Два роки над прірвою» (1966, Міллер)
- «Людина без паспорта» (1966, Петро Ізмайлов)
- «Анна Кареніна» (1967, Олексій Олександрович Каренін)
- «Ад'ютант його високоповажності» (1969, Вікентій Павлович Сперанський, керівник київського білого підпілля)
- «Я, Франциск Скорина...» (1969, Рейхенберг)
- «Розв'язка (фільм)» (1970)
- «Веселі Жабокричі» (1971)
- «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973, телесеріал; генерал у вагоні поїзда)
- «Таланти і шанувальники» (1973)
- «Чорний принц» (1973, Ананій Дмитрович Митников, старший товарознавець)
- «Земля Санникова» (1973, Трифон Степанович Перфільєв, золотопромисловець)
- «Людина в штатському» (1973, барон Еріх Остен-Фельзен, полковник Генштабу)
- «Життя і смерть Фердинанда Люса» (1976, Фрідріх Дорнброк)
- «Злочин» (1976, Петро Єгорович, батько Надії)
- «Два капітани» (1976, Микола Антонович Татаринов)
- «Бунтівна барикада» (1978, прокурор)
- «Отець Сергій» (1978, генерал Коротков, чоловік Мері) та ін.
Література[ред. | ред. код]
- Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.105;
- Митці України. К., 1992. — С.188;
- Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.178;
- Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С.212.
- Литвиненко Р. Микола Олімпієвич Гриценко (17.07.1912–8.12.1979): до біографії видатного українського актора : [] // Історичні і політологічні дослідження. — Вінниця, 2020. — № 1 (66). — С. 119-130. — DOI:https://doi.org/10.31558/2079-1828.2020.1.9.
Посилання[ред. | ред. код]
|
