Гречанюк Сергій Степанович
| Сергій Степанович Гречанюк | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 16 серпня 1947 Рожище | |||
| Помер | 7 березня 2017 (69 років) Луцьк | |||
| Громадянство |  Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | прозаїк, літературний критик, публіцист | |||
| Alma mater | КНУ імені Тараса Шевченка | |||
| Мова творів | українська | |||
| Премії | Лауреат премії імені О. Білецького | |||
| | ||||
Гречаню́к Сергі́й Степа́нович — український прозаїк, літературний критик, публіцист. Народився 16 серпня 1947 р. в м. Рожище на Волині.
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка (1971). Був на журналістській, творчій (як член Спілки письменників СССР з 1988 р.1)та апаратній роботі.
У різні роки працював кореспондентом Ратнівської районної газети, «Молоді України» та «Народної газети», редактором відділу журналу «Вітчизна» та альманаху «Хроніка-2000», заступником головного редактора журналу «Ранок» і газети «Літературна Україна», головним редактором журналу «Дивослово (Українська мова і література в школі)».
Автор проекту, головний редактор і видавець науково-публіцистичного журналу «Урок Української»2(1999 — 2008), присвяченого «питанням мовної політики, філологічної освіти й українознавства в контексті національної безпеки та діяльності ЗМІ».3
На сайті Державного архіву Кіровоградської області розміщено електронну версію журналу «Урок української»[1] [Архівовано 16 квітня 2019 у Wayback Machine.]#
Жив у Києві. Одружений, донька Ярина.
Творча діяльність[ред. | ред. код]
Автор книжок нарисів та художньо-документальних повістей «Мудре дерево зелен-лісу» (1976), «Під крилами — високий день» (1982), «Будь славен, Дніпре!» (1985), збірок літературно-критичних статей і літпортретів «До слова чесного, живого» (1987), «На тлі ХХ століття» (1990), книжки літературознавчих есе «Вічні книги» (1988; вид. друге, доповнене — 1991). Співавтор кількох прозових видань, багатьох тематичних і періодичних збірників, а також колективних праць з літературознавства та україністики, зокрема — «Історії української літератури ХХ століття». З його передмовами у видавництві «Дніпро» вийшли у світ вибрані твори Павла Филиповича (літературно-критичні статті), Бориса Харчука (не завершений 4-томник художньої прози) та інших авторів4 . Заявивши на початку 80-х, що літературна критика має бути не наукою (літературознавством), а власне літературою, найчастіше вдається до таких жанрів, як літпортрет, есе чи майже публіцистичні, з виходом на суспільну проблематику — «нотатки з приводу», репліка, памфлет. Згодом, відійшовши від активного поточного рецензування, зосередився на знакових постатях і творах літератури української (проза XIX століття, поети Розстріляного відродження, М.Хвильовий і «живі класики») та зарубіжної. При цьому, як правило, його ширшим розвідкам про сучасників передують діалоги — розлогі інтерв'ю (наприклад, із Ю.Марцінкявічюсом, І.Зієдонісом, Н.Думбадзе) і листування (як із Десанкою Максимович). По-своєму «запитальними» є і його есе про варті другого прочитання (вже у зрілому віці) вершинні твори світової класики — від Андерсена, Керролла, Стівенсона, Купера й Твена до спадщини Свіфта, Шекспіра, Сервантеса, Гете. Опублікував низку журнальних нарисів про великих українців, зокрема — О.Архипенка, Л.Мацієвича,4 В. Липинського, О.Кошиця, художньо-документальну повість про Н.Ужвій, а також літспогади про Б.Харчука,5 М.Лукаша, О.Рибалка, Р.Іванченка та інших працівників культури та науки. У його доробку — кількасот публікацій суспільно-політичної тематики, окремі з яких друкувалися в російських і французьких ЗМІ, а також у періодиці української діаспори. Виступає зі статтями, політичними оглядами та коментарями у вітчизняних і зарубіжних інтернет-виданнях, зокрема — в «Українській правді», веде блог на сайті «Корреспондент.net».
Громадська активність[ред. | ред. код]
1988–1989 — член першої ініціативної групи, згодом — Координаційної ради ініціативних груп Києва зі створення Народного Руху України 6; делегат Установчого з"їзду НРУ. Брав участь у створенні ДемПУ, з якої вийшов 1995 року через, як заявив, відступ її керівництва від національно-демократичних засад. Звідтоді безпартійний. Один із організаторів збирання меморіальних свідчень до «Чорної книги України», значну частину яких опрацював і оприлюднив у київській і діаспорній пресі.
Відзнаки[ред. | ред. код]
Лауреат премії в галузі літературно-мистецької критики імені О. Білецького (1989). Медаль СРСР «За трудовую доблесть» (1976).
Посилання та джерела[ред. | ред. код]
1.Київська міська організація НСПУ — Вікіпедія // Київська міська організація НСПУ
2.Дончик Віталій Літературна Україна. — 2007. — 27 грудня. «Якщо ці процеси не зупинити…»: Сто «Уроків Української» //dlib.eastview.com/browse/doc/13211417 [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
3.Гречанюк Сергій. Слово після виданого // Літ. Україна. — 2009. — 26 бер //dlib.eastview.com/browse/doc/19821282 [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
4. Гречанюк Сергій. Політ у вічність і… в непам'ять // Вітчизна. — 1988. — № 8. — С.197
5. Гречанюк Сергій. Біль у спадок // Вітчизна. — 1990. — № 9. — С.126—134
6.Гончарук Г. І. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астропринт, 1997. — С.17, 357.//www.nbuv.gov.ua/books/19/97ggrukh.pdf
Гречанюк Сергій Степанович [про нього. Автор статті — Є. В. Шарова] // Українська літературна енциклопедія / Т.1. — К.: Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — С.487.
Гречанюк Сергій Степанович [про нього. Автор статті — Г. М. Сивокінь] // Енциклопедія сучасної України / Т.6. — К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — С.411.
# http://dakiro.kr-admin.gov.ua/e-archive/basilevsky_fonds/basilevsky_fonds.php#Lesson [Архівовано 16 квітня 2019 у Wayback Machine.]
 | Це незавершена стаття про українського письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |