Горовиць Володимир Самійлович
| Горовиць Володимир Самійлович | |
|---|---|
| рос. Владимир Самойлович Горовиц | |
 | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | рос. Владимир Самойлович Горовиц |
| Дата народження | 1 жовтня 1903 |
| Місце народження | Київ, Російська імперія |
| Дата смерті | 5 листопада 1989[1][2][…] (86 років) |
| Місце смерті | Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[4][4] |
| Причина смерті | інфаркт міокарда |
| Поховання | Монументальне кладовище |
| Роки активності | з 1920 |
| Громадянство |  Російська імперія→.svg){kind=small} УНР→ СРСР→ США |
| Національність | український єврей |
| Професії | піаніст, композитор |
| Освіта | Гімназія Готліба Валькера і Національна музична академія України імені П. І. Чайковського |
| Вчителі | Блуменфельд Фелікс Михайлович[5], Тарновський Сергій Володимирович і Пухальський Володимир В'ячеславович |
| Відомі учні | Byron Janisd |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | класична музика |
| Лейбли | RCA Records |
| Нагороди | Медаль Свободи |
| Премії | Греммі |
| Автограф |  |
 Файли у Вікісховищі | |
Володи́мир Самі́йлович Го́ровиць (18 вересня (1 жовтня) 1903, Київ або Бердичів, Російська імперія — 5 листопада 1989, Нью-Йорк, США) — український та американський піаніст єврейського походження. Один з найвидатніших піаністів в історії музики[6][7].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 18 вересня (1 жовтня) 1903 року[8] в Києві або Бердичеві, у родині відомого, авторитетного та заможного київського інженера Самуїла Горовиця. Родина мешкала в Києві ще з 1850-х років. Підґрунтям заможного життя була діяльність діда піаніста — київського купця 1-ї гільдії Йоахима Горовиця — відомого мецената.
Перші кроки в музиці Володимир зробив за допомогою матері — Софії Горовиць (Соні Бодик), яка 8 років навчалася у Київському музичному училищі в класі директора училища, видатного викладача-піаніста Володимира Вацлавовича Пухальського, до якого в січні 1913 р. привела свого 10-річного сина Володимира.
За 7 років навчання — спочатку в училищі, а потім у консерваторії — Горовиць неодноразово виступав у так званих «публічних концертах», куди залучали лише найталановитіших учнів. В 1917 році родина втратила своє майно, тож Володимиру довелося грати концерти та продовжувати вчитися, щоб прогодувати свою родину. У 1920 р. — став учнем легендарного Фелікса Блуменфельда. Цього ж року закінчив консерваторію.
До 1925 року концертував містами радянської Росії (СРСР). Мав величезний успіх.
Разом зі скрипалем Натаном Мільштейном виступав в Москві, Петрограді з першокласними оркестрами.
Від жовтня 1924 до січня 1925 р. дав близько 20 концертів у Ленінграді, де зіграв 155 творів.
У 1925 р. їде на гастролі до Європи, де швидко завойовує популярність як концертуючий піаніст.
Від 1928 р. живе в США (1944 року отримав американське громадянство).
1933 року одружився з Вандою Тосканіні, донькою славетного диригента Артуро Тосканіні. В нього була лише одна донька Соня, яка померла в 1975 р.
Практично все життя (з перервами в 1953—1965 та 1975—1981 рр.) В. Горовиць активно концертував. У діяльності була перерва в 12 років, тож повернення в 1965 році викликало великий ажіотаж (квитки розпродали за дві години)
Репертуар Володимира Горовиця надзвичайно широкий — від творів Д. Скарлатті до С. Прокоф'єва, значне місце в репертуарі займали також його авторські транскрипції популярних творів. Гра В. Горовиця відрізнялась блискучою віртуозністю та феноменальною технікою.
Взаємини піаніста і радянської влади були трагічними. Після еміграції радянська влада неодноразово йому погрожує, в 1930-х роках у концтаборах СРСР загинули його брат і батько, батька назвали «ворогом народу». Сестра музиканта, піаністка й педагогиня Регіна Горовиць, була дружиною відомого українського радянського економіста Овсія Лібермана. Володимир Горовиць відвідав СРСР лише 1986 року, після 61-річної перерви (з тріумфальним успіхом дав концерти в Москві та Ленінграді). Та вже тоді не застав нікого з рідних, на той час всі вже померли.
Продовжував свою діяльність до самої смерті.
Помер 5 листопада 1989 року. Похований у сімейному склепі у Мілані.
Учні[ред. | ред. код]
З 1937 по 1962 рік у Горовиця було семеро учнів: Ніко Кауфман (єдиний учень Горовиця під час його перебування в Європі), Байрон Дженіс, Гаррі Граффман, Колман Блюмфілд, Роналд Турині, Олександр Фіорілло і Айвен Девіс. У 80-ті роки давав уроки вже сформованим піаністам Мюррею Перайя і Едуарду Халіму.
Характеристика творчості[ред. | ред. код]
Представник романтичного стилю виконання (твори Ф. Ліста, в тому числі у власних транскрипціях, В. Моцарта, Ф. Шопена, російських композиторів та ін.). Його називали «Королем Королів піаністів», «останнім великим романтиком». У фундаментальній праці Д. Рабиновича «Виконавець і стиль» В. Горовіц зарахований до «велетнів романтичного піанізму», до яких автор відносить Ф. Ліста, С. Рахманінова, В. Горовиця.
Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]
- Наприкінці життя Горовиць отримав найвищу американську нагороду — Медаль Свободи.
- Від 1962 до 1989 р. отримав 25 премій «Греммі».
- Від 1995 р. у Києві періодично проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
З 1995 року в Києві проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця.
1999 було встановлено (бронза), а 2016 року було відновлено (граніт) пам'ятну дошку в Києві на фасаді будинку по вулиці Михайла Коцюбинського, 12[9].
У Києві в листопаді 2019 року одну з нових вулиць у Голосіївському районі (місцевість Теремки) названо ім'ям Володимира Горовиця[10] (проєктна назва вулиці — Проектна 12968, пролягає від вулиці Родини Кістяківських до Кільцевої дороги[11]). Наразі вулицю ще не забудовано.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118892509 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ https://web.archive.org/web/20210104140413/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/rubenstein-school/rubinstein-school
- ↑ Dubal, David (1989). The Art of the Piano. Amadeus Press. ISBN 1-57467-088-3.
- ↑ THE GREATEST PIANIST OF ALL? — TIME. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 9 жовтня 2019.
- ↑ Запис про народження в Володимира Горовиця в метричній книзі Київського рабинату за 1903 рік [Архівовано 21 грудня 2019 у Wayback Machine.] // ЦДІАК України. Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 467. Арк. 660зв–661.
- ↑ [1]
- ↑ У Голосіївському, Солом’янському, Дарницькому і Шевченківському районах найменовано 40 вулиць. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 29 грудня 2021.
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 грудня 2021. Процитовано 29 грудня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Джерела[ред. | ред. код]
- Герасимова Г. П. Горовиць Володимир Самійлович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 168. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Література[ред. | ред. код]
- Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — Киев: КИТ, 2007. — 436 с.
- Коган Г. Вместе с музыкантами. — М., 1964;
- В. Горовиць та піаністична культура XX століття: 36. ст. — X., 1995;
- Володимир Горовіц та піаністична культура ХХ-го сторіччя. — X., 1996;
- Зильберман Ю, Смилянская Ю. Киевская симфония Владимира Горовица, Киев,2002
- Зильберман Ю., Владимир Горовиц. Киевские годы, Киев,2005.
- Зильберман Ю. Семь очерков о Владимире Горовице. [Архівовано 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — Киев, 2011. — 144 с.
- http://apmp.kgpa.km.ua/Files/APMP02/16.pdf [Архівовано 4 лютого 2017 у Wayback Machine.] 76. Мархайчук Н., Захарова С. Представники родини Горовиців в музичній освіті Харкова (до історії музичної педагогіки в Україні) // Актуальні питання мистецької педагогіки: стан, технології, перспективи: Зб. наук. пр. — Хмельницький: ХГПА, 2013. — С. 127—130
Посилання[ред. | ред. код]
- Горовиць Володимир Самійлович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 507.
- Горовіц // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Конкурс пам'яті Горовиця [Архівовано 10 травня 2006 у Wayback Machine.]
- Відеозаписи online(англ.)
