Гинилевич Степан Володимирович

Степан Гинилевич;
	Четар
Загальна інформація
Народження	1905; Вовковия, Гміна Солина, Ліський повіт, Підкарпатське воєводство, Республіка Польща
Смерть	не раніше 15 березня 1939; Торунь
Громадянство	Карпатська Україна; Українська держава (1941)
Псевдо	«Дубик»
Військова служба
Приналежність	Карпатська Україна; Українська держава (1941)
Вид ЗС	Карпатська Січ
Командування
	станиця Карпатської Січі в Торуні

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гинилевич.

Степан Гинилевич (псевдо: «Дубик»; 21 серпня 1900, с. Вовковия, Гміна Солина, Ліський повіт, тепер Польща — після 15 березня 1939, с. Торунь, Карпатська Україна) — активний член ОУН, командант станиці національної оборони Карпатської України в Торуні.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 серпня 1900 року у селі Вовковия (тепер у складі Польщі) у патріотичній родині. Його батько Володимир і 3 брати були вояками УГА (серед них Ярослав Гинилевич).

Діяльність в УВО та ОУН[ред. | ред. код]

Активний член УВО та ОУН. Працював адміністратором у газеті Український голос в Перемишлі. Також був утримувачем і розпорядником спеціального фонду ОУН. Обидва напрямки діяльності сам співфінансував із власних коштів, про що розповідає у своїх спогадах його товариш Василь Качмар :

З доручення полк. Євгена Коновальця, в деяких українських банках, чи пак ощадностевих касах, зложено було невеликі грошеві суми на так звані "наглі видатки" організації в краю. Також у Перемишлі був такий депозит і ним завідував Степан Гинилевич. Людина це була ідейна і вірна своїй організації, майже ввесь свій маєток, що його дістав у спадщині від батька, роздав він на організаційні цілі. Зокрема фінансував він часопис "Український Голос" у Перемишлі, що від 1929 року був виразником української націоналістичної думки в Галичині. В тому часописі він зовсім безкоштовно працював адміністратором.

З фонду "наглих потреб" Степан Гинилевич виплачував дрібні допомоги членам УВО, що вийшли з тюрми хворі, або внаслідок польських переслідувань не могли знайти собі пристановища.^[1]

В Карпатській Січі[ред. | ред. код]

Наприкінці 1938 — початку 1939 разом із Степаном Фігурою займався організацією збройних сил Карпатської України у теперішньому Міжгірському районі. Центр станиці знаходився у селі Торунь. Січовики активно боролися проти польських диверсантів, які переходили кордон та тероризували місцеве населення.

Відомий письменник та діяч Карпатської України Василь Ґренджа-Донський так писав про Степана Гинилевича:

Комендантом торунських січовиків був чотар С. Дубик, один з найкращих січових бойових провідників, вроджений стратег, знаменитий вояк і добрий товариш. З кількадесятьма січовиками місяцями боронив він пограниччя перед польськими терористами, задавши останнім в багатьох випадках значні втрати.^[2]

14 березня 1939 року взяв активну участь у боях проти чеських військ і поліції, які відмовлялись віддати зброю. Були роззброєні станиці жандармерії в Торуні та Воловому.

Вже наступного 15 березня загін під керівництвом Степана Фігури та Гинилевича відбив наступ польських відділів, які перейшли кордон країни :

Уночі проти 15 березня польські відділи, які перейшли були кордон коло Торуня у кількості коло 250 вояків, січовики відбили. Мости вздовж польського кордону понищено за наказом команди Січі... На цьому відтинку операціями керує командант Січі у Торуні четар Дубик разом із районовим командантом Фігурою.^[3]

15 березня 1939 о 14.30 наказом військового міністра уряду Степана Клочурака був призначений окружним командантом Карпатської Січі у Воловому замість Степана Фігури.

Загинув після 15 березня від рук польських прикордонників або угорських військових.

Можливе знайдення останків Гинилевича[ред. | ред. код]

У 2008 році під час розкопок поховання січовиків поблизу села Верб'яж Воловецького району було знайдено залишки загиблого в офіцерській формі та із портупеєю. На думку Євгена Стахіва ці останки належать Степану Гинилевичу, який носив відповідну форму та офіцерську портупею.

Див. також[ред. | ред. код]

† Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА †

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Книш Зиновій. В сутінках зради.
↑ Ґренджа-Донський Василь. Щастя і горе Карпатської України
↑ Єфремов Сергій. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні… — С. .

Джерела[ред. | ред. код]

Єфремов Сергій. Бої 14—15 березня 1939 року на Карпатській Україні. — Ужгород : Гражда, 2009. — ISBN 978-966-8924-48-4.
Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1008 с. — ISBN 966-410-001-3.
Роман Коваль, Віктор Моренець. «Подєбрадський полк» армії УНР. — К.: Історичний клуб «Холодний яр», 2015. ISBN 978-966-2669-91-6.

Посилання[ред. | ред. код]

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Книш Зиновій. В сутінках зради.

[2] Ґренджа-Донський Василь. Щастя і горе Карпатської України

[3] Єфремов Сергій. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні… — С. .

[1]

[2]

[3]