Географія Філіппін

Географія Філіппін
Географічне положення Філіппін
Географічне положення
Континент	Азія
Регіон	Південно-Східна Азія
Координати	13°00′ пн. ш. 122°00′ сх. д. / 13.000° пн. ш. 122.000° сх. д. / 13.000; 122.000
Територія
Площа	300 000 км² (73-тє)
• суходіл	99,4 %
• води	0,6 %
Морське узбережжя	36,29 тис. км
Державний кордон	0 км
Рельєф
Тип	гористий
Найвища точка	гора Апо (2954 м)
Найнижча точка	Філіппінське море (0 м)
Клімат
Тип	субекваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка	Кагаян (505 км)
Найбільше озеро	Бай (950 км²)
Інше
Природні ресурси	деревина, вуглеводні, руди кольорових металів, срібло, золото, кам'яна сіль
Стихійні лиха	тропічні циклони, зсуви ґрунту, активний вулканізм, землетруси, цунамі
Екологічні проблеми	знеліснення, ерозія ґрунтів, забруднення повітря

Філіппіни — південносхідноазійська острівна країна, що займає великий архіпелаг поблизу південно-східного узбережжя континенту . Загальна площа країни 300 000 км² (73-тє місце у світі), з яких на суходіл припадає 298 170 км², а на поверхню внутрішніх вод — 1 830 км²^[1]. Площа країни вдвічі менша за площу України, трохи більша за площу штату Аризона.

Назва[ред. | ред. код]

Офіційна назва — Республіка Філіппіни, Філіппіни (ісп. Republika ng Pilipinas, Pilipinas; тагал. Pilipinas)^[2]. Назва країни походить від назви однойменного архіпелагу Філіппінські острови. Спочатку іспанський дослідник і мореплавець Руї Лопес де Вільялобос під час експедиції 1543 року на честь тодішнього астурійського принца, майбутнього іспанського короля Філіпа II назвав Філіппінськими (ісп. Las Islas Filipinas) лише два острови — Лейте і Самар^[3]. Згодом це ім'я поширилось на весь архіпелаг, який був відкритий 1521 року Фернаном Магелланом під час його навколосвітньої подорожі і названий островами Сан-Лазаро (ісп. San Lázaro), на честь християнського свята Святого Лазаря^[4][5][3]. На іспанських картах також використовувалась назва Західні острови (ісп. Islas del Poniente)^[6][7][8]. Під час філіппінської революції, було проголошено про створення Філіппінської республіки (ісп. República Filipina). У період іспано-американської та філіппінсько-американської війн американська колоніальна адміністрація використовувала термін Філіппінські острови Philippine Islands. Під час американського панування стала стверджуватися сучасна назва Філіппіни^[9].

Історія дослідження території[ред. | ред. код]

Географічне положення[ред. | ред. код]

Філіппіни — південносхідноазійська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Філіппіни на заході омиваються водами Південнокитайського моря, на сході — Філіппінського, на південному заході — водами моря Сулу, на півдні — моря Сулавесі Тихого океану^[10]. Філіппіни займають територію, яка тягнеться з півночі на південь на 1850 км. Архіпелаг знаходиться на відстані близько 800 км від материка, на півночі від нього острів Тайвань (острів), на південний захід — острів Калімантан Малайського архіпелагу (Індонезія). Загальна довжина морського узбережжя 36,29 тис. км^[1].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 100 морських миль від прямих ліній архіпелажних вод (межі яких було визначено договором 1898 року, продовжено в Південнокитайське море наприкінці 1970-х років на 285 морських миль^[11]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км)від узбережжя. Континентальний шельф — до глибини можливої експлуатації^[12][1].

Крайні пункти[ред. | ред. код]

Час[ред. | ред. код]

Час у Філіппінах: UTC+8 (+6 годин різниці часу з Києвом)^[13].

Геологія[ред. | ред. код]

Острівні дуги Філіппін утворені гребеневими ділянками підводного підняття і відрізняються гірським рельєфом. Особливо це виражене на Лусоні, де простежуються два, а місцями три субмеридіональні хребти середньою висотою близько 1800 м і максимальною 2934 м (гора Пулог). Аналогічна система субмеридіональних хребтів виражена на острові Мінданао з найвищою вершиною країни — вулканом Апо. Всі ці гірські структури є складовою частиною смуги діючих вулканів Тихого океану, що протягся в крайовій зоні й іменується Тихоокеанським вогняним кільцем. Біля східних берегів Мінданао простягається Філіппінський жолоб, з максимальною глибиною 10 340 м — западина Галатея.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Надра Філіппін багаті на ряд корисних копалин: нафту, нікель, кобальт, срібло, золото, кам'яну сіль, мідь^[14].

Сейсмічність[ред. | ред. код]

Вулканізм[ред. | ред. код]

На острові Лусон нараховують близько 20 вулканів, що періодично вивергаються.

Рельєф[ред. | ред. код]

Філіппіни — переважно гірська країна, гори займають близько ¾ поверхні. Середні висоти — 442 м; найнижча точка — рівень вод Філіппінського моря (0 м); найвища точка — гора Апо (2954 м).

Між гірськими хребтами розташовані густо заселені рівнини і річкові долини. До найбільших із них належать: на острові Лусон долина річки Кагаян (на північному сході), Центральна рівнина і рівнина Біколь (на південному сході); на острові Мінданао — долини річок Агусан (на сході) і Мінданао (на південному заході); на острові Панай — Центральна рівнина. Крім того, вздовж берегів більшості островів простяглися вузькі прибережні рівнини.

Узбережжя[ред. | ред. код]

Берегова лінія Філіппін є однією з найдовших серед країн світу.

Острови[ред. | ред. код]

Філіппінський архіпелаг складається з 7641 острова^[15]. 11 найбільших островів займають 94 % загальної площі країни. Найбільший з цих островів — Лусон, площею близько 105 тис. км². Другий за величиною острів Мінданао має площу близько 95 тис. км². Архіпелаг умовно можна поділити на три групи островів:

• Острівна група Лусон має у своєму складі острови Лусон, Міндоро, Палаван, Маріндук, Масбате, Ромблон, Катандуанес, острови Батанес та Поліліо.
• Вісайські острови розташовані в центральній частині Філіппін, найбільші острови: Панай, Негрос, Себу, Бохол, Лейте, Самар, Сікіхор, Біліран і Гуймарас.
• Острівна група Мінданао включає сам острів Мінданао, Дінагат, Сіаргао, Камігуїн, Самал, архіпелаг Сулу з островом Басілан.

Клімат[ред. | ред. код]

Територія Філіппін лежить у субекваторіальному кліматичному поясі^[16]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні^[17]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній^[17]. Зволоження достатнє. У літньо-осінній період з морів та океанів часто надходять руйнівні тропічні циклони (тайфуни)^[17]. Клімат Філіппін через сильну розчленованість рельєфу, різну експозицію схилів щодо вологих мусонних потоків і трас тропічних циклонів, неоднакову міру віддаленості місцевості від океану, досить неоднорідний і сильно залежить від місцевості.

Філіппіни є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[18].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 479 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 16,27 тис. км² зрошуваних земель^[1].

Річки[ред. | ред. код]

Річки країни належать басейну Тихого океану. Найбільші річки країни: Кагаян, Пампанга і Агно на Лусоні; Агусан і Мінданао з її головною притокою Пулангі на острові Мінданао. Невелика річка Пасиг на острові Лусон, що витікає з озера Бай, тече через Манілу, має важливе значення для перевезення вантажів.

Озера[ред. | ред. код]

Болота[ред. | ред. код]

Ґрунтові води[ред. | ред. код]

Ґрунти[ред. | ред. код]

Рослинність[ред. | ред. код]

Земельні ресурси Філіппін (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 41 %,
  • орні землі — 18,2 %,
  • багаторічні насадження — 17,8 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 5 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 25,9 %;
• інше — 33,1 %^[1].

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Зоогеографічно територія країни належить до Філіппінської провінції Малайської підобласті Індо-малайської області^[17].

Охорона природи[ред. | ред. код]

Філіппіни є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[19],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу^[1].

Урядом країни підписані, але не ратифіковані окремі протоколи міжнародні угоди щодо: транскордонного забруднення повітря (CLRTAP)^[1].

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред. | ред. код]

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: країна лежить на шляху проходження тайфунів (15 за рік, з яких 5-6 досить руйнівні); зсуви ґрунту; активний вулканізм, найбільш активний вулкан Майон (2462 м) власним виверженням 2009 року спричинив евакуацію 33 тис. місцевих мешканців; руйнівні землетруси; цунамі^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• неконтрольовані процеси знеліснення, особливо на вододілах;
• ерозію ґрунтів;
• забруднення повітря і вод у великих містах;
• руйнування коралових рифів;
• зростаюче забруднення мангрових заростей, як місця розмноження великої кількості видів риб.

Фізико-географічне районування[ред. | ред. код]

У фізико-географічному відношенні територію Філіппін можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також[ред. | ред. код]

• Південно-Східна Азія

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Філіппіни // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською[ред. | ред. код]

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською[ред. | ред. код]

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Філіппіни // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Філіппін

• Вікісховище : Атлас Філіппін.
• Карти Філіппін : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Philippines : [англ.] : [арх. 11 квітня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Філіппіни : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Філіппін.

п о р Філіппіни в темах Азартні ігри • Герб • Прапор • Гімн • Державний лад • Конституція • Парламент • Адміністративний поділ • Географія • Міста • Столиця • Населення • Мови • Історія • Економіка • Валюта • Культура • Релігія • Кінематограф • Література • Музика • Свята • Спорт • Освіта • Наука • Транспорт • Туризм • Пошта (історія та марки) • Інтернет • Збройні сили • Зовнішня політика Портал «Філіппіни»