Генріх Квінке
| Генріх Квінке | |
|---|---|
| нім. Heinrich Irenaeus Quincke | |
 | |
| Народився | 26 серпня 1842[1][2][…] Франкфурт-на-Одері, Королівство Пруссія, Німецький союз[1] |
| Помер | 19 травня 1922[1][2][…] (79 років) Франкфурт-на-Майні, Вісбаден[d], Гессен-Нассау, Вільна держава Пруссія, Веймарська республіка, Німецька імперія[1] |
| Країна | .svg){kind=small} Німецька імперія.svg){kind=small} Веймарська республіка |
| Діяльність | лікар, інтерніст, викладач університету, хірург |
| Alma mater | Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла HU Berlin JMU |
| Заклад | Кільський університет Бернський університет |
| Посада | професор |
| Членство | Леопольдина |
| Батько | Hermann Quincked |
| Брати, сестри | Георг Квінке Wolfgang Quincked |
 Генріх Квінке у Вікісховищі | |
Генріх Іренеус Квінке (нім. Heinrich Irenaeus Quincke), (26 серпня 1842 — 19 травня 1922) — німецький лікар-терапевт та хірург, автор декількох відкриттів у області медицини. У 1882 році вивчив та описав гострий ангіоневротичний набряк шкіри, внаслідок чого його було названо набряком Квінке.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у Франкфурті-на-Одері, Генріх був сином відомого лікаря Германа Квінке, мав молодшого брата фізика Георга Германа Квінке. Отримав докторський ступінь у 1863 році в Берлінському університеті, попередньо навчавшись у Гайдельберзькому університеті та в університеті Вюрцбурга відомі вчителі — Рудольф Вірхов і Альберт фон Коллікер.
У 1865 році Квінке працював з фізіологом Ернстом Вільгельмом фон Брюкке у Віденському університеті, а в 1866 році він став помічником хірурга Роберта Фердинанда Вільмса. До 1870 року проходив лікарську субординатуру з внутрішньої медицини під керівництвом Фрідріха Теодора фон Фреріха у Шаріте в Берліні.
У 1873 році Квінке став професором внутрішньої медицини в університеті Берна. П'ять років потому, він перейшов до Кільского університету і став заслуженим професором в 1908 році. Помер у Франкфурт-На-Майні, де викладав до самої смерті.
Відкриття[ред. | ред. код]
Він був, ймовірно, першим, хто 1882 року розпізав гострий алергічний судинний набряк, якій пізніше отримав назву за його прізвищем набряк Квінке.[4] Описав «пульсацію Квінке», з почервонінням і зблідненням під нігтями, є однією з ознак аортальної недостатності.[5]. «Прокол Квінке» — застарілий епонім для люмбальної пункції,[6][7][8]. У 1893 році він описав ті зміни спинномозкової рідини, що наразі відомі як серозне запалення, яке він назвав «серозним менінгітом».[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118597361 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Who Named It?
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Quincke HI (1882). Über akutes umschriebenes Hautödem. Monatsh Prakt Derm. 1: 129—131.
- ↑ Quincke HI (1868). Beobachtungen ueber Capillar- und Venenpuls. Berl klin Wochenschr (German) . 5: 337—359.
- ↑ Генріх Квінке: життя, віддане мистецтву медицини [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] 2017
- ↑ Quincke HI (1891). Verhandlungen des Congresses für Innere Medizin, Wiesbaden. Т. 10. с. 321—331.
- ↑ Quincke HI (1902). Die Technik der Lumbalpunktion. Berlin & Vienna.
- ↑ Quincke HI (1893). Meningitis serosa. Sammlung Klinischer Vorträge. 67: 655.
Див. також[ред. | ред. код]
 | Це незавершена стаття про німецького науковця чи науковицю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
