Гаврилюк Ігор Іванович

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (липень 2018)

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (липень 2018)

Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (липень 2018)

Гаврилюк Ігор Іванович
Народився	16 березня 1941(1941-03-16) с. Довжка Калуського району Івано-Франківської області
Помер	14 квітня 2021(2021-04-14) (80 років)
Громадянство	УРСР  Україна
Діяльність	дитячий письменник
Alma mater	ІФНТУНГ
Мова творів	українська
Напрямок	гумор, політична сатира, літературна пародія

Ігор Іванович Гаврилюк (16 березня 1941, Довжка — 14 квітня 2021)^[1] — український письменник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Уродженець села Довжки Калуського району, що на Івано-Франківщині. Освіта вища — інженер з експлуатації автомобільного транспорту. Мешкає в Калуші з 1968 року. З 1959 по 1968 рік працював на шахтах Донбасу машиністом підземного електровоза та вибійником, Там же вступив на вечірнє відділення гірничо-металургійного інституту. Три роки служив у війську, а після демобілізації, попрацювавши ще кілька літ вибійником, переїхав до Калуша, де й живе досі.

Одружився в 35 років. І аж тоді почав писати. Першу книжку прозових гуморесок «Вчений нянь» видав у 42 роки. Другу — «Пунктуація кохання» в 48 літ. Після виходу «Пунктуації…» (літературні пародії) був за рекомендацією Олега Чорногуза, Юрія Цекова та Павла Добрянського прийнятий до Спілки письменників Радянського Союзу. До речі, ані кандидатством, ані членством у комуністичній партії Ігор Гаврилюк себе не зганьбив, як не зганьбив себе жодним твором во славу партії чи Леніна. Вищу освіту здобув в Івано-Франківському інституті нафти і газу. Працював учителем, заступником головного інженера автотранспортного цеху, головою комітету народного контролю, журналістом.

Продовжував писати. Окрім згаданих вище збірок, видав ще «Малі діти — великий клопіт» (віршовані та прозові гуморески і літературні пародії), «Збираниця» (вибрані твори, теж мішанина, звідки й назва), «Новітня історія України» (сатирична, у віршах, виходила три роки поспіль окремими томами), «І кому ж то президента вдалось подоїти?» (сатиричні вірші), «Шпичаки» (політична сатира), «Прикарпатські браконьєри» (вибрані прозові та поетичні пародії), «Вербові тріолети» (пародії та фейлетони) та книжки для дітей: «Вірші для Солошки», «Сестрички-україночки», «Лікарські рослини», «Брати наші… великі та маленькі», «Загадки» (абетка) 1993 і 1997 р., «Сестрички-україночки» (вибрані твори), «Хто вночі свистить у ніс?», «Хвалилися окуні», «Наші пернаті друзі», «Казки-розмальовки». На столі в письменника — закінчена збірка літературних пародій «Інквізиція».

Ігореві пародії писані на твори найвідоміших українських поетів, серед яких чимало лауреатів Шевченківської премії — Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Леонід Талалай, Степан Пушик, Дмитро Кремінь, Павло Гірник, Петро Скунць, Володимир Коломієць, Павло Мовчан. І тому не дивно, що дехто з літераторів стверджує, що Ігор — один із найсильніших сучасних українських пародистів. Більше 20 разів його сатиричні вірші звучали (виключно з Праги) по всесвітній службі україномовного радіо «Свобода». У свій час його літературні пародії (а написав він їх більше 500!) друкувались у найвідоміших часописах. Зараз — через відсутність зворотнього зв’язку — письменник нікуди нічого не посилає?!

Окрім гумору, сатири та пародій, написав і видрукував чимало гострих статей та фейлетонів на природоохоронну тематику. Не один раз на цю ж тему виступав по радіо і телебаченню. Дещо з його доробку перекладалось на російську, угорську та білоруську мови. Ігор Гаврилюк — бажаний гість на обласному та Калуському районному телебаченні, оскільки блискуче читає власні твори.

Захоплення — волейбол, шахи, російські та міжнародні шашки, теніс, риболовля, туризм, збирання грибів та ягід у Карпатах. Кандидат в майстри спорту (у двох видах), чемпіон Івано-Франківщини з російських та міжнародних шашок, володар кубка області (у складі команди) з волейболу.

Був членом першого Крайового Проводу Руху, делегатом установчого з’їзду Руху, делегатом установчого з’їзду Товариства української мови, головував у першому міськрайонному об’єднанні Товариства та співголовував у першому міжрайонному Проводі Руху. Двічі обирався до Івано-Франківської обласної ради (перше та п’яте скликання). Очільники Калуської міської ради (через дошкульну критику на свою адресу) досі терпіти Ігора Гаврилюка не можуть. Як і обласної ради п’ятого скликання не могли (через… наступне): В Рожнятівському районі ще за Австрії з Брошнева до Осмолоди (з рівнини в гори) була збудована вузькоколійна залізниця. Залізниця пережила Австрію, Польщу, СРСР, німецьку окупацію, а в часи незалежної України була демонтована і за безцінь продана з аукціону якомусь київському багатію. В результаті чого лісівники залишились з сотнями тисяч гектарів лісу і без жодного сполучення лісокомбінату з горами, оскільки там жодної дороги, окрім залізничної, не було. Ігор Гаврилюк у запиті до голови обласної ради назвав це найбільшою диверсією на Західній Україні проти держави і поцікавився: хто в області погодив це неподобство? Відповіді не було. Через місяць на сесії обласної ради пролунав ще один запит до голови ради на цю ж тему, але вже… у віршах. Відповіді знову не було. Отож третій запит на цю ж тему Ігор виголосив німецькою мовою. І аж тоді справа зрушилась з місця. Коментарі, гадаємо, зайві.

Дев’яностодволітня матуся письменника Емілія — учасник війни, до Калуша не хоче і живе в селі. Сестра Оксана — італійська піддана. Дружина Ігора Люба — інженер, син Олег з невісткою — магістри права, внучки Олесенька та Соломієчка уже школярочки. Книжки свої Ігор реалізує штуками, а роздаровує сотнями і очікує виходу першого сатиричного роману «Почечуйськ», роману, якого, подейкують, з нетерпінням чекає міська влада, для якої що письменник-земляк, що білі ведмеді в Арктиці — однаково невідомі.

Володимир Підручний, Хмельниччина, Надія Марчук, Чернігівщина

Джерела[ред. | ред. код]

• Гаук Н. М. Гаврилюк Ігор Іванович [Архівовано 14 липня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.
• http://nspu.org.ua/dovidnyk/Г [Архівовано 9 жовтня 2012 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про літератора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)