Вітовська-Ванца Ірма Григорівна

Ірма Вітовська
Ім'я при народженні	Ірина Григорівна Вітовська
Народилася	30 грудня 1974(1974-12-30) (49 років) Івано-Франківськ, Українська РСР
Громадянство	Україна
Діяльність	акторка театру, телеакторка, кіноакторка, акторка, телеведуча
Alma mater	Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка (1998)
Заклад	Київський національний академічний Молодий театр
Роки діяльності	1998 — тепер. час
Чоловік	Віталій Ванца
Діти	Орест (2011)
IMDb	ID 2257436
Нагороди та премії
«Золота дзиґа» (2019, 2020) «Кіноколо» (2018, 2019) «Київська пектораль» (2016)
Ірма Вітовська у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

І́рма Григо́рівна Віто́вська-Ва́нца (справжнє ім'я Ірина; нар. 30 грудня 1974(19741230), Івано-Франківськ) — українська акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка; працює в Молодому театрі (з 1998), театрі «Золоті Ворота» та Франківському драмтеатрі. Заслужена артистка України (2016)^[1].

Ірма Вітовська — дворазова лавреатка національних кінопремій «Золота дзиґа» (2019, 2020) і «Кіноколо» (2018, 2019), які вона отримала за роль баби Прісі у фільмі «Брама» (2017) та за роль Галини Ротт у стрічці «Мої думки тихі» (2019). Володарка премії «Телетріумф» (2012). Лавреатка театральної премії «Київська пектораль» (2016). Володарка «Золотого Дюку» на Одеському міжнародному кінофестивалі за найкращу акторську роботу у фільмі «Мої думки тихі» (2019). Також акторка отримала премію «Київ» їм. І. Миколайчука за вагомий внесок у розвиток українського кіномистецтва (2020). Лауреат премії «Woman in Art» у категорії «театр та кіно» від ООН та Українського інститутуту МЗС.

Є активною громадською діячкою, відстоює реформи у сфері культури.

Учасниця міжнародних театральних і кінофестивалів, декілька років поспіль входить у список відомих митців і громадських діячів за версіями видань «НВ» і «Фокус».

Життєпис[ред. | ред. код]

Ірма Вітовська народилася 30 грудня 1974 року в Івано-Франківську. Коріння батька походить із села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії – росіянин, а його дружина – латишка^[2].

Мріяла стати археологинею, кілька років поспіль намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів в Івано-Франківську^[3].

1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Актриса драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака.

З 1999 по 2016 рік була у шлюбі з Володимиром Кокотуновим, актором Молодого театру. 29 березня 2011 року народила сина Ореста.

8 квітня 2016 року вийшла заміж за Віталія Ванцу з Борислава Львівської області^[4].

«Вважаю, що я щаслива. Здорова, руки-ноги на місці — що ще треба? Щоб бути щасливим, треба жити у гармонії з собою. Навіть коли настає депресія, треба їй віддаватися» — на запитання «Що для вас щастя?»^[5].

Кар'єра[ред. | ред. код]

З 1998 року працює у Молодому театрі, де грає і по сьогодні^[6].

У 2015 році була тренеркою в шоу «Маленькі гіганти» на «1+1»^[7]. На каналі ICTV вела проєкти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».

За виконання ролі баби Прісі у виставі «Сталкери» (реж. Стас Жирков) Вітовська стала володаркою театральної премії «Київська пектораль» у 2016 році.

Акторка також стала лавреаткою національної премії «Благодійна Україна» за проєкт «Оскар і рожева пані» (реж. Р.  Держипільський), де виконала головну роль, а також ініціаторка та креативна продюсерка проєкту, що покликаний на допомогу розвитку системи дитячої паліативної допомоги в Україні. Проєкт отримав благословення Ради Церков України та став володарем Гран-прі «Київська Пектораль» (2016). Проєкт є першим лавреатом премії «Дзеркало сцени» від газети «Дзеркало тижня» (2016).

Ірма Вітовська створила образ Гертруди в проєкті Ростислава Держипільського «HAMLET»^[8], що став лавреатом національної театральної премії «Гра» 2018 р.

Резонансною подією стало втілення на арені Національного цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, у яку входить Ірма Вітовська, проєкту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14 000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі.

У фільмі «Брама» Ірма Вітовська знову виконала роль баби Прісі - 86-літньої мешканки зони відчуження, за що яку отримала премії «Кіноколо» (2018) і «Золота дзиґа» (2019). Це перший випадок в Україні, коли один і той самий актор утілює той самий образ у різних трактуваннях матеріалу двох різних режисерів та в різних напрямках, як-то кіно й театр, а також отримує найвищі нагороди за свої роботи.

За роль матері головного героя Галини Ротт у фільмі «Мої думки тихі» (реж. Антоніо Лукіч), який вийшов у 2020 році, акторка отримала визнання глядачів і критиків, а також першу в кар'єрі премію «Золотий Дюк» Одеського міжнародного кінофестивалю в категорії «Найкраща акторська робота», другу нагороду «Кіноколо» та другу «Золоту дзиґу». Стрічка також отримала «Кришталевий глобус» на 54-му міжнародному кінофестивалі класу А в Карлових Варах, перемігши в категорії «Приз глядацьких симпатій», і нагороджена «FIPRESCI» на ОМКФ.

У 2020 році відбулася прем'єра фільму «Казка старого мельника», де Вітовська зіграла Параску Забрьоху. За цю роль Ірма була номінована на «Золоту дзиґу» в категорії «Найкраща акторка другого плану». Вона написала звернення до кіноакадеміків, у якому натякала на те, що цього року нагороду заслуговують інші номінантки^[9].

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

Молодий театр

• 1980 — «За двома зайцями» за п'єсою Михайла Старицького; реж. Віктор Шулаков — Франтиха / Кінозірка
• 1985 — «Золоте курча» за п'єсою Володимира Орлова; реж. Віктор Шулаков — Жабка
• 1991 — «Король та морква» за п'єсою Владислава Кшемінського; реж. Я. Козлов — Герольд
• 1998 — «Малюк» за п'єсою Жана де Летраза; реж. Володимир Бегма — Лулу / Кристін
• 1999 — «РЕхуВІлійЗОР» Миколи Гоголя та Миколи Куліша; реж. Станіслав Мойсеєв — Марія Антонівна
• 2000 — «Русалонька» Людмили Разумовської за казкою Ганса Крістіана Андерсена; реж. Станіслав Мойсеєв — Русалонька
• 2000 — «Трагедія Гамлета, принца данського» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Станіслав Мойсеєв — Акторка
• 2000 — «Кайдаші» Івана Нечуя-Левицького; реж. Микола Яремко — Мелашка
• 2001 — «Стальова воля» М. Корочкіна; реж. Дмитро Богомазов — Стальова воля
• 2002 — «Чарівник Смарагдового міста» Олександра Волкова; реж. Г. Воротченко — Еллі
• 2002 — «Хоровод любові» за п'єсою Артура Шніцлера; реж. Станіслав Мойсеєв — Гризетка
• 2004 — «Маринований аристократ» за Ірени Коваль; реж. Станіслав Мойсеєв — Дружина
• 2006 — «Московіада» за романом Юрія Андруховича; реж. Станіслав Мойсеєв — Галя
• 2007 — «Четверта сестра» за п'єсою Януша Гловацького; реж. Станіслав Мойсеєв — Катя
• 2009 — «Торчалов» Микити Воронова, реж. Станіслав Мойсеєв, Валерій Легін — Лізавета
• 2014 — «Підступність і кохання» за п'єсою Фрідріха Шиллера; реж. Андрій Білоус — дружина Міллера
• 2017 — «Різня» за п'єсою Ясміни Рези; реж. Влада Білозоренко — Аннет Рей
• 2019 — «Убити чи любити» за п'єсою Робера Тома; реж. Марія Лук'янова — Габі

Театр «Золоті Ворота»

• 2015 — «Сталкери» за п'єсою Павла Ар'є; реж. Стас Жирков — баба Пріся

Франківський драмтеатр

• 2015 - «Оскар і рожева пані» за романом Еріка-Емануеля Шмітта; реж. Ростилав Держипільський — Ружа
• 2017 — «Hamlet» за п‘єсою Вільяма Шекспіра; реж. Ростилав Держипільський — Гертруда
• 2022 — «Шаріка, або Кохання січового стрільця» за Ярославом Барничем; Ростилав Держипільський — Ірма, тітка Шаріки
• 2022 — «Лісова пісня на полів крові» за п‘єсою Лесі Українки; реж. Ростилав Держипільський — Мати Лукашева

Політичні погляди та громадянська позиція[ред. | ред. код]

У 2004 році Ірма Вітовська підтримувала Помаранчеву Революцію та голосувала за Віктора Ющенка.

У 2012 році була учасницею та активісткою «Мовного Майдану».

У 2013—2014 роках — активістка «Революції Гідності»^[10].

Після російської збройної агресії проти України Ірма Вітовська відмовилася від співпраці з російськими кіновиробниками^[11]:

Війна — це не дружба між народами. Не ми взяли Ростов чи Воронеж… У митців має бути свідома громадянська позиція.

Афіші російських артистів на місці розстрілу наших хлопців мене принижують.[12]

Ірма Вітовська — активна учасниця проукраїнських акцій протесту.

У червні 2018 записала відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[13].

У 2019 році публічно підтримала Петра Порошенка^[14] у другому турі Президентських виборів.

Благочинність[ред. | ред. код]

Ірма Вітовська є учасницею соціально-громадських програм «Діти вулиці» з 2007 та «StopБіль» з 2011 року^[3].

2014 року Вітовська почала робити ляльки-мотанки, продавати їх, а виручені гроші передає на допомогу армії. Найдорожча коштувала 2,5 тисячі гривень^[15]. За ці кошти була придбана тепла спідня білизна для берегової охорони і пластикові картки з молитвами для п'ятого батальйону.

З Іреною Карпою Ірма Вітовська зібрали на творчому вечорі гроші для взуття батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

Як член руху «StopБіль», ініціювала та виконала головну роль в артпроєкті «Оскар і рожева пані», створеному для збору коштів на потреби невиліковно хворих дітей. Прем'єра вистави відбулася 7 жовтня в Івано-Франківську та 11 жовтня у Києві, отримала кілька театральних нагород та зібрала понад 700 тис. грн^[16] на паліативні дитячі відділення, а також на виїзні бригади, які будуть працювати з такими дітьми^[17]. На 2019 р. збір «Оскар і рожева пані» перевищив 1 675 000 грн.

Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому»^[18].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Співпраця з режисерами[ред. | ред. код]

Режисери, у фільмах яких Ірма Вітовська знімалася три та більше разів:

4 проєкти • Олесь Янчук «Нескорений» (2000), «Залізна сотня» (2004), «Владика Андрей» (2008), «Таємний щоденник Симона Петлюри» (2018) • Олександр Березань «Леся+Рома» (2005—2006), «Кольє для снігової баби» (2007), «Мільйон від Діда Мороза» (2007), «Леся+Рома. Не наїжджай на Діда Мороза!» (2008) • Олександр Даруга «Леся+Рома» (2005—2006), «Кольє для снігової баби» (2007), «Мільйон від Діда Мороза» (2007), «Леся+Рома. Не наїжджай на Діда Мороза!» (2008) • Анатолій Матешко «Битви сонечок» (2006), «Акула» (2009), «Камінний гість» (2013), «Трубач» (2014) • Ігор Забара «Дідусь моєї мрії» (2005), «Янгол-охоронець» (2006—2007), «Територія краси» (2009) 2 проєкти • Антоніо Лукіч «Мої думки тихі» (2019), «Секс, інста і ЗНО» (2020) Телебачення[ред. | ред. код] Ведуча на телепроєктах: «Шлюбні ігри» — канал ICTV; «Народна Зірка» — ТРК «Україна»; «Мій малюк зможе» та «Маленькі гіганти» — канал 1+1. Брала участь у проєкті «Шоумастгоон» на Новому каналі. Дублювання українською[ред. | ред. код] Злидні (2005) Телепузики — Лала Вольт (2008) — кішка Маркіза Джонні Д. (2009) — Біллі Фрачете (персонажка Маріон Котіяр) Мінлива хмарність, часом фрикадельки (2009) Лоракс (2012) — пані Віґґінс, мати Теда Мінлива хмарність, часом фрикадельки 2 (2013) — Сем Спаркс Нагороди та номінації[ред. | ред. код] Нагорода Рік Категорія Робота Результат Національна кінопремії «Золота дзиґа» 2019 Найкраща жіноча роль Брама Перемога 2020 Мої думки тихі Перемога 2021 Найкраща жіноча роль другого плану Казка старого мельника Номінація Національна премія кінокритиків «Кіноколо» 2018 Найкраща акторка Брама Перемога 2019 Мої думки тихі Перемога 2021 Між нами Номінація Київська пектораль 2001 Найкраще виконання жіночої ролі Русалонька Номінація 2016 Сталкери Перемога Телетріумф 2012 Акторка телевізійного фільму/серілу Лист очікування Перемога Мистецька премія «Київ» 2020 Премія «Київ» їм. Івана Миколайчука Н/Д Перемога Національна премія України імені Тараса Шевченка 2022 Кіномистецтво Брама, Мої думки тихі, Казка старого мельника Номінація Ukraina! Кінофестиваль (Польща) 2023 «Королева перевтілень» Н/Д Перемога Одеський міжнародний кінофестиваль 2019 Золотий Дюк за найкращу акторську роботу в національному конкурсі Мої думки тихі Перемога Трускавецький міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат» 2019 Приз за найкращу жіночу роль Мої думки тихі Перемога Міжнародний кінофестиваль «Буковина» 2021 Найкраща акторка Майже святий Сєня Перемога Міжнародний кінофестиваль «Кіно і Ти» 2021 Краща жіноча роль (Ігрове кіно, короткий метр) Майже святий Сєня Перемога Театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» 2015 Найкраща жіноча роль Сталкери Перемога Національний конкурс «Благодійна Україна» 2016 Н/Д Оскар і рожева пані Перемога Особиста зірка на Площі зірок 2019 За видатний унесок в українську кіноіндустрію Н/Д Перемога Жінка України 2018 Культура Н/Д Перемога Women in Arts 2019 Театр і кіно Н/Д Перемога Best Ukrainian Awards 2006 Акторський талант Н/Д Номінація «Кумир року 2007» від ELLE 2007 Найкраща акторка року Н/Д Перемога Людина року 2007 Нова генерація року Н/Д Номінація Viva! Найкрасивіші 2017 Найкрасивіша жінка України Н/Д Номінація 2018 Н/Д Номінація Примітки[ред. | ред. код] ↑ Указ Президента України № 117/2016 «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва». «За вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру постановляю: … Присвоїти почесні звання: … „ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ“ … ВІТОВСЬКІЙ Ірині Григорівні — актрисі театрально-видовищного закладу культури „Київський академічний Молодий театр“ …». Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 24 травня 2020. ↑ Ірма Вітовська: «На акторів я завжди дивилася скептично». Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 4 серпня 2017. ↑ а б Акторка Ірма Вітовська: «Я як шафа, з якої вивалилися всі таланти» [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.] «Урядовий кур'єр» ↑ Ірма Вітовська вийшла заміж. TCH. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою vys_zam не вказано текст ↑ Залишається акторкою Молодого театру станом на травень 2022 року ↑ Ірма Вітовська зізналася, що маленький син перестав її впізнавати. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017. ↑ Прем'єра неоОПЕРИ-ЖАХУ «HAMLET» відбудеться 4 та 5 лютого в підвалі театру!. Архів оригіналу за 7 вересня 2019. Процитовано 7 червня 2022. ↑ Ірма Вітовська-Ванца: "Театр – це перевтілення, а кіно – це розчинення". Craft | Magazine (ua-UA) . Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 15 червня 2021. ↑ Ірма Вітовська. Життя у ритмі non stop. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017. ↑ Ірма Вітовська, заслужена артистка України, актриса Молодого театру: «Подивіться на наші ефіри — у нас тепер не країна Україна, а якась Малоросія». Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 4 серпня 2017. ↑ Ірма Вітовська: Афіші російських артистів на місці розстрілу наших хлопців мене принижують. Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 4 серпня 2017. ↑ Акторка Ірма Вітовська підтримала Олега Сенцова [Архівовано 27 червня 2018 у Wayback Machine.] // ТСН, 04.06.2018 ↑ Інтерв’ю з Ірмою Вітовською. tk.media. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 28 серпня 2020. ↑ «У нас має бути велика „труба“, яка невтомно сурмитиме про будь-яку нашу перемогу» — Ірма Вітовська-Ванца. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019. ↑ Ірма Вітовська: «Аби діти не страждали». Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017. ↑ Акторка Ірма Вітовська: Історія, що змінює життя. Архів оригіналу за 14 вересня 2018. Процитовано 4 серпня 2017. ↑ а б Ірма Вітовська: "Я й не думала «йти в театр». Архів оригіналу за 29 липня 2018. Процитовано 29 липня 2018. Посилання[ред. | ред. код] Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вітовська Ірма Григорівна  Ірма Вітовська-Ванца у соцмережі «Facebook» Інтерв'ю на сайті «Opinion» [Архівовано 9 червня 2019 у Wayback Machine.] — https://opinionua.com [Архівовано 3 квітня 2019 у Wayback Machine.] - «Навіть якщо ми виберемо Ісуса Христа, то все одно в нас буде все погано» (14.04.19) Молодий театр — Ірма Вітовська Ірма Вітовська-Ванца: «Театр — це перевтілення, а кіно — це розчинення» [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Ірма Вітовська: «Випила 200 грамів — і склала всі повноваження зі зйомок у росіян!» [Архівовано 28 квітня 2017 у Wayback Machine.] Ірма Вітовська: Я громадянка [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.] Ірма Вітовська про політику, війну, «порохоботів», Зеленського, мову та кіно   У соціальних мережах Instagram · Facebook Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво ČSFD · DzygaMDB · Internet Movie Database · KinoPoisk.ru · Kino-Teatr.ru · Kino-teatr.ua · The Movie Database Нормативний контроль GKG: /g/122dyj15 п о р Премія «Київська пектораль» за найкраще виконання жіночої ролі 1990—і Ада Роговцева (1993) · Тамара Плашенко (1994) · Валерія Заклунна (1995) · Тамара Плашенко (1996) · Галина Стефанова (1997) · Анна Розстальна/Ада Роговцева (1998) · Валерій Легін (1999) 2000–і Наталя Сумська (2000) · Поліна Лозова (2001) · Неоніла Білецька (2002) · Лідія Яремчук (2003) · Олеся Власова (2004) · Вікторія Спесивцева (2005) · Галина Ткач (2006) · Леся Самаєва (2007) · Римма Зюбіна (2008) · Надія Кондратовська (2009) · 2010–і Софія Пісьман (2010) · Наталя Сумська (2011) · Вікторія Булітко (2012) · Лариса Паріс (2013) · Надія Кондратовська (2014) · Ада Роговцева (2015) · Ірма Вітовська (2016) · Христина Микитин (2017) · Анжеліка Савченко (2018) · Олена Хохлаткіна (2019) 2020–і Оксана Прасолова (2020) · п о р Премія «Золота дзиґа» найкращій акторці у головній ролі 2016—2020 2016: Римма Зюбіна 2017: Дарія Плахтій 2018: Ірма Вітовська 2019: Ірма Вітовська 2020: Марина Кошкіна 2021: Марина Кошкіна 2022: Оксана Черкашина У шаблоні вказано рік, у якому вийшов фільм, а не в якому відбувалася церемонія нагородження.   Український кінематограф   Театр   Біографії   Україна