Віреон сіроголовий

Віреон сіроголовий

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Віреонові (Vireonidae)
Рід: Гачкодзьобий віреон (Vireolanius)
Вид: Віреон сіроголовий
Vireolanius leucotis
(Swainson, 1837)
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Malaconotus leucotis
Smaragdolanius leucotis
Посилання
Вікісховище: Vireolanius leucotis
Віківиди: Vireolanius leucotis
ITIS: 563694
МСОП: 103693756
NCBI: 34960

Вірео́н сіроголовий[2] (Vireolanius leucotis) — вид горобцеподібних птахів родини віреонових (Vireonidae). Мешкає в Південній Америці.

Сіроголовий віреон

Довжина птаха становить 14-15 см, вага 21,5-30 г. Верхня частина тіла оливково-зелена, горло яскраво-жовте. Нижня частина тіла жовта з оливковим відтінком. Голова сіра з чорними смугами, над очима жовті "брови", під очима чорні плями. Очі жовтувато-зелені, дзьоб міцний, вигнутий, зверху чорнуватий, знизу сизий, лапи сіруваті. Представники номінативного підвиду вирізняються білими плямами на щоках, представники підвиду V. l. mikettae вирізняються рожевуватими лапами.

Підвиди

[ред. | ред. код]

Виділяють чотири підвиди:[3]

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Сіроголові віреони мешкають в Колумбії, Венесуелі, Гаяні, Французькій Гвіані, Суринамі, Бразилії, Еквадорі, Перу і Болівії. Вони живуть в кронах вологих рівнинних і гірських тропічних лісів. Зустрічаються парами, на висоті до 2100 м над рівнем моря, переважно на висоті до 1400 м над рівнем моря. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться комахами і гусінню, яких шукають на деревах.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Vireolanius leucotis. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 18 лютого 2022.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Shrikes, vireos, shrike-babblers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 13 лютого 2022. Процитовано 18 лютого 2022.