Вільна Франція

Wikipedia open wikipedia design.

Прапор руху «Вільна Франція»

«Вільна Франція» (фр. «La France libre») — офіційна назва (до липня 1942) руху, сформованого під час Другої світової війни, що мав за мету боротьбу за звільнення Франції від німецької окупації та режиму Віші.

У липні 1942 року організація змінила назву на «Франція, що бореться» (фр. «La France combattante»).

Організатором та керівником руху виступав генерал Шарль де Голль. Координаційний центр руху розташовувався в Лондоні.

Виникнення руху[ред. | ред. код]

17 червня 1940 р. генерал Шарль де Голль перелетів літаком з Франції до Великої Британії після того, як ввечері 16 червня прем'єр-міністром країни став Філіпп Петен - прихильник капітуляції перед нацистською Німеччиною. Де Голль був прихильником спротиву гітлерівцям та вважав, що небажання боротись з ними - це просто зрада Франції. 18 червня 1940 з дозволу Черчіля де Голль виступив по британському радіо і закликав французів продовжувати війну з Німеччиною у спілці з Великою Британією. Проте серед більшості французького народу на той час панували занепадницькі настрої, французи не бажали проливати кров. 21 червня 1940 Петен підписав акт капітуляції Франції перед Німеччиною, який вступив у силу 25 червня. Фашистам та їх союзникам вдалося виключити з боротьби такого великого противника як Франція за ціну досить малої крові. Бо за кількісним та якісним складом французькі збройні сили нічим не поступались німецьким. Німеччина скористалась французьким озброєнням, промисловістю та сільським господарством, щоб продовжувати і розширювати війну ще більше. Фактично Велика Британія продовжувала опір гітлерівській Німеччині наодинці. Тому такий лідер, як Шарль де Голль був їй дуже потрібний. У липні 1940 р. на бік де Голля перешли перші французькі колонії: Французька Індія та Нові Гебриди. Це, мабуть, пояснювалось їх близькістю з володіннями Британії. В результаті активної підтримки британського уряду 7 серпня 1940 де Голль оголосив про створення руху «Вільна Франція», членами котрого мали стати французькі солдати і офіцери, що перебували на той момент на неокупованій території.

Перші успіхи[ред. | ред. код]

У серпні 1940 проти режиму Віші повстали декілька володінь Франції у Африці, а саме Камерун, Убангі-Шарі, Середнє Конго та Чад. Адміністрація вішістів була скинута, а посади губернаторів посіли представники голлістів. Після цього була проведена Сенегальська операція, яка закінчилась невдачею. Але Габонська операція була успішною. Восени 1940 р. на бік де Голля перейшли також Нова Каледонія та Французька Полінезія. Шарль де Голль розмістив свою штаб-квартиру у м.Браззавіль. У червні - липні 1941 р. частини «Вільної Франції» взяли участь в звільненні Сирії і Лівану від вішістів. У вересні 1941 р. де Голль видав ордонанс, що створював в рамках «Вільної Франції» Французький національний комітет, який тимчасово здійснював функції державної влади. У грудні 1941 війська «Вільної Франції» захопили у вішістів колонію Сен-П'єр і Мікелон. Також протягом 1940-1943 рр. французькі війська, підпорядковані де Голлю брали участь на боці В.Британії і її союзників в боротьбі з німецько-італійськими військами в Лівії і Єгипті. У 1942 р. на бік де Голля перейшли також Волліс і Футуна і Мадагаскар (в результаті висадки союзників.

Від висадки у Північній Африці до висадки в Нормандії[ред. | ред. код]

В листопаді 1942 р. англо-американські війська висадились в Марокко, Алжірі та Тунісі. Після незначного опору вішістська влада здалася союзникам. Після цього всі володіння Франції, за винятком самої Франції, окупованої гітлерівцями, перейшли на бік «Вільної Франції». Останніми це зробили Гваделупа і Мартиніка в липні 1943 р. В червні 1943 в Алжірі при допомозі США і Британії був створений Французький комітет національного визволення.

Перемога[ред. | ред. код]

1944 року брав участь у «операції Нептун». У вересні 1944 майже вся Франція була звільнена від окупації. Шарль де Голль став тимчасовим керівником держави.

Література[ред. | ред. код]

  • Э.Бивор. Вторая мировая война. Москва. «КоЛибри». 2014. -992с. с.166-168,
  • І. С. Покровська. Вільна Франція // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Ю.Н.Лубченков. Сто великих полководцев второй мировой. Москва. «Вече». 2012. -480с. с.204-210.


This page is based on a Wikipedia article written by contributors (read/edit).
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

Destek