Вулиця Вітовського (Львів)

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Дмитра Вітовського.
Вулиця Вітовського
Львів
Кінцева ділянка (осінь 2010 року).
Кінцева ділянка (осінь 2010 року).
Кінцева ділянка (осінь 2010 року).
Місцевість Цитадель
Район Галицький, Франківський
Назва на честь Дмитра Вітовського
Колишні назви
Пливальні, Дорога до Пелчинського ставу, Пелчинська, Гербстштрассе, Пелчинська, Дзержинського
польського періоду (польською) Plywalni, Droga do stawu Pelczyńskiego, Pelczyńska
радянського періоду (українською) Пелчинська, Дзержинського
радянського періоду (російською) Пелчинская, Дзержинского
Загальні відомості
Протяжність 965 м.
Координати початку 49°49′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8300667° пн. ш. 24.0307694° сх. д. / 49.8300667; 24.0307694Координати: 49°49′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8300667° пн. ш. 24.0307694° сх. д. / 49.8300667; 24.0307694
Координати кінця 49°49′55″ пн. ш. 24°01′06″ сх. д. / 49.8321278° пн. ш. 24.0185389° сх. д. / 49.8321278; 24.0185389
поштові індекси 79011[1]
Транспорт
Трамваї № 3, 4, 9[2]
Маршрутні таксі № 24, 43, 45, 54[2]
Зупинки громадського транспорту «Парк культури»[2]
Рух двосторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі № 1—55[3]
Архітектурні пам'ятки № 7а, 35, 55[4]
Пам'ятники меморіальні таблиці: Еммануїлові Миську, переможцям міжнародних автоперегонів «Гран-прі Львова»
Державні установи Управління СБУ у Львівській області
Поштові відділення ВПЗ № 11 (вул. Франка, 91/93)[1]
Забудова віденська сецесія, ар деко, функціоналізм, конструктивізм 1930—1970-х років[5]
Парки Парк культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Вітовського у Вікісховищі

Ву́лиця Віто́вського — вулиця у Галицькому районі Львова. Простягається від площі Франка до перехрестя із вулицями Героїв Майдану, Сахарова, Коперника та Нечуя-Левицького.

Історія[ред. | ред. код]

Вулиця виникла на місці дороги, котра проходила повз струмок під назвою Сорока (інша назва — Вулецький потік). Сорока живила два ставки — Пелчинський та Панєнський, а в подальшому впадала у Полтву. З півночі від дороги знаходиться Пелчинська (Познанська) гора, на котрій в середині XIX століття споруджено дві вежі-бастіони, що входять до складу комплексу оборонних споруд, нині відомих під назвою Львівська Цитадель.

Назва гори, як і одного із ставів, пов'язана з колишніми власниками цієї місцевості — Пелками. На початку XIX століття при Пелчинському ставку у стилі класицизму споруджено спеціальний будинок «військової пливальні». 1820 року його фасади було оздоблено львівським скульптором Антоном Шімзером. 1921 року будинок розібрано, скульптури передано до Історичного музею[6]. Тоді ж остаточно осушено струмок Сороку і вулицю замощено бруківкою. 1929 року прокладено трамвайну колію. У 1930-х вулиця стала частиною траси міжнародних автоперегонів Гран Прі Львова. Із часом Пелчинську гору засаджено деревами. Існували плани облаштування тут міського парку. З протилежного боку колишнього ставка вже в радянські часи розбито Парк культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького, урочисто відкритий 1952 року.

З іншого боку вулиці, під схилами Пелчинської гори, восени 1967 року було створено меморіальний комплекс до 50-ліття Жовтневої революції. Основним елементом композиції стала кам'яна фігура лева з польських військових поховань на Личаківському цвинтарі, на щиті, що тримає лев, герб Львова польського періоду був змінений на радянський варіант герба міста. Вздовж підпірної стіни була облаштована дошка пошани підприємств Львівщини. 1982 року кам'яного лева перенесли на північну околицю міста, де він став елементом пам'ятника «Возз'єднання» Західної України з УРСР (народна назва — гільйотина). 1989 року на місці лева був споруджений пам'ятний знак на честь 50-ліття «Возз'єднання» українських земель (автори — скульптор Анатолій Галян, архітектор Аполлон Огранович), але у перші роки незалежності демонтований. У 1991 році на цьому місці встановили камінь під меморіал «Борцям за волю України», що стоїть там й донині[7].

Назва[ред. | ред. код]

Нинішню назву вулиця отримала 1991 року, на честь Дмитра Вітовського — українського політика, сотника Легіону Українських Січових Стрільців, полковника УГА, Державного секретаря Військових Справ ЗУНР[8][9].

  • Пливальні — назва існувала не пізніше 1863 року. Пов'язана із Пелчинським ставом, що знаходився поряд із вулицею. На цьому ставі проводились навчання з плавання для австрійських військових[9].
  • Дорога до Пелчинського ставу — назва зустрічається з 1864 року[9].
  • Пелчинська. Названа так 1871 року[9].
  • Гербстштрассе — від листопада 1941 року, назва часів німецької окупації[9].
  • Пелчинська — від липня 1944 року[9].
  • Дзержинського — названа в грудні 1944 року на честь радянського державного діяча, одного з організаторів «червоного терору» Фелікса Дзержинського[5].

Опис[ред. | ред. код]

Вулиця розташована у Галицькому районі Львова. Кінцева ділянка є межею Галицького і Франківського районів. Починається від Площі Франка, завершується на перехресті вулиць Героїв Майдану, Сахарова, Коперника і Нечуя-Левицького. Від парної сторони відгалужуються вулиці Лукіяновича та Коцюбинського. Від непарної — Волощака, Турецька, Грецька, Болгарська. Дорожнє покриття — бруківка. Початкова ділянка вулиці забудована лінійно, кінцева — дисперсно. Середня ділянка вулиці проходить через паркову зону. З непарної сторони знаходиться вхід до парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького. Вхід починається монументальною аркадою, перед якою 1970 року збудовано декоративний басейн з фонтаном за проєктом Василя Каменщика[10]. З протилежного боку височіє заліснений пагорб Львівської цитаделі. По вулиці в обидвох напрямках організовано рух трамваїв № 3, 4, 9[2].

Будівлі[ред. | ред. код]

В архітектурному ансамблі вулиці Вітовського присутні стилі — віденська сецесія, ар деко, функціоналізм, конструктивізм 1930-х—1970-х років[5].

Меморіальна таблиця на будинку, у якому мешкав Еммануїл Мисько

№ 1, 3 — триповерхові чиншові кам'яниці, зведені на межі XIX—XX століть. У будинку № 3 мешкав польський письменник і громадський діяч Ян Людвіґ Поплавський[11].

№ 5а — будинок зведений за проєктом Каспера Юліана Драневича у 1906—1907 роках[12], у стилі сецесії. Скульптурне оздоблення Юзефа Шебеста[13].

№ 7 — житловий будинок на розі з вулицею Турецькою. Початково — власний чиншовий будинок скульптора і будівничого Станіслава Деца, збудований у стилі сецесії та оздоблений стукковими рельєфами за його ж проєктом у 1905 році[14][15].

№ 7а — житловий будинок, внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1582-м[4].

№ 9 — двоповерховий будинок. Тут у 1996—2015 роках містилося ЛКП «Снопківське». У 2015 році Львівська міська рада дозволила ПП «Весаві» приватизувати будівлю. 8 травня 2019 року у Львівській міській раді оприлюднили детальний план території плану територій у районі вул. Вітовського, вул. Зарицьких, пл. Франка у Львові, де планують будівництво апарт-готелю з підземним паркінгом та реконструкцію і зміну руху транспорту на вул. Вітовського та на площі Франка. Будинок на вул. Вітовського, 9, збираються знести, а на його місці збудувати п'ятиповерховий готель на десять номерів з мансардою та двоповерховим підземним паркінгом на сімнадцять місць[16].

№ 9а — житловий будинок у стилі ар деко, збудований за проєктом Петра Тарнавецького у 1920-х роках[17].

№ 12 — житловий будинок, зведений 1907 року за проєктом Казімежа Жечицького[18].

№ 22 — колишній власний будинок архітектора Григорія Пежанського. Збудований за його проєктом наприкінці XIX століття[19], у неоготичному стилі. Тут мешкав і його син Олександр, також архітектор[20].

№ 24 — будинок, у якому мешкав та творив скульптор Еммануїл Мисько, про що сповіщає поміщена 2001 року на фасаді бронзова меморіальна таблиця (автор Юрій Мисько)[21].

№ 28 — будівля колишнього приватного навчального закладу імені Яна Нємця[22], збудований 1904 року за проєктом архітектора Людвіка Вельтце[23]. В приміщенні навчального закладу у міжвоєнний період також містилися біологічний та сільськогосподарський комітети Польського наукового товариства у Львові, якими керував професор ботанічного закладу Львівського університету Северин Кшеменєвський[24][25].

№ 30 — житловий будинок в стилі функціоналізму другої половини 1930-х років. Архітектор Марек Ляксер[26].

№ 31, 33 — колишні чиншові кам'яниці, що належали архітекторові Станіславові Децу, збудовані за його ж проєктами у 1907 році[15], у стилі модернізованої неоготики. У будинку № 31 містилася Реміснича бурса імені Деців[27].

№ 35 — у міжвоєнний період у будинку мешкав власник лікеро-горілчаної фабрики Стефан Бачевський[28]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2033-м[4].

№ 37 — колишній власний житловий будинок архітектора Юзефа Авіна, збудований за його проєктом у 1928 році[27]. Тут також розміщувалося його проєктне бюро. Скульптури в стилі ар деко на фасаді, виконані скоріше за все Юзефом Стажинським. Є також існує ймовірність того, що це був мало відомий скульптор Бернард Кобер[29].

№ 38 — шестиповерховий житловий будинок, споруджений наприкінці 1960-х років для службовців управління КДБ (нині управління СБУ у Львівській області, розташоване навпроти) за проєктом архітектора Мирона Вендзиловича[30]. На першому поверсі будинку (вхід з вулиці Лукіяновича) розташована громадська приймальня УСБУ у Львівській області[31].

№ 39 — житловий будинок в стилі ар деко з елементами кубізму, збудований на початку 1930-х років. Проєкт Юзефа Авіна[17] (за іншими джерелами — Вавжинця Дайчака[27]).

№ 41 — житловий будинок в стилі функціоналізму, збудований у 1930-х роках за проєктом архітектора Петра Тарнавецького[26], де від 1939 року він мешкав з родиною. Нині тут мешкають його доньки — Марія Тереза та Ґелена Софія Владислава Тарнавецькі[32]. На фасаді будинку у травні 2012 року, за сприяння автофан-клубу «ЗАЗ-Козак» та Автомобільної федерації України, встановлено меморіальну таблицю на честь переможців міжнародних автомобільних перегонів «львівського трикутника» — «Гран-прі Львова» 1930—1933 років[7].

№ 53 — спортивний корпус товариства «Динамо», збудований у 1969—1972 роках за проєктом архітектора Мирона Вендзиловича[33]. На місці спорткомплексу товариства «Динамо» стояв будинок, в якому у міжвоєнний період перебувала адміністрація Львівського ковзанярського товариства.

№ 55 — колишня будівля адміністрації Міських електричних закладів, споруджена у 1935—1936 роках у стилі функціоналізму. Спорудженню передував конкурс проєктів 1934 року. Перемогу здобув проєкт варшавських архітекторів Болеслава Шмідта, Януша Юрашинського і Юліуша Думницького[34]. До реалізації однак прийнято проєкт Леопольда Карасінського і Тадеуша Врубеля, котрий не здобув призових місць. Інтер'єри сходової клітки оздоблено алебастром із журавненської фабрики Чарторийських[35]. У 1970—1985 роках споруду добудовано за проєктом Василя Каменщика[10] у східному напрямку. Лише за в'їзною брамою можна визначити, де починається нове крило споруди[36]. У 1940 році у будинку розмістилося регіональне управління НКВС, під час другої світової війни — гестапо, пізніше — Львівське відділення КДБ. Саме про цей будинок львів'яни казали, що це найвища будівля у місті, адже з неї видно Сибір[37][38]. Нині тут міститься управління СБУ у Львівській області[39]. 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[40]. Також будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2034-м[4]. У 2021 році в межах програми «100 років модернізму у Львові» Бюро спадщини ознакувало будинок інформаційною табличкою[41].

№ 57 — колишнє трамвайне депо та перша львівська електростанція. Споруджені 1894 року за проєктом Альфреда Каменобродського, разом із впровадженням у Львові електричного трамваю. У 1905—1906 роках комплекс розбудовано ймовірно за проектом Міхала Лужецького, зробленим у міському будівельному департаменті. Пізніше, у 1926—1927 роках, син Альфреда Каменобродського — Адольф, виконав ще одну перебудову. Було споруджено нову ремізу, адміністративний будинок та огорожу[42]. У грудні 2018 року керівництво ЛКП «Львівелектротранс» та засновник «Lem Station» Марк Зархін підписали договір про створення креативного простору у приміщеннях старого трамвайного депо[43]. 12 вересня 2021 року відкрили мурал, присвячений Станіславу Лему. Він намальований на стіні компресорної станції старого трамвайного депо (нині — територія креативного простору «Lem Station»). Мурал відкрили у межах спільного проєкту з польським містом Катовиці «Нам не потрібні інші світи. Нам потрібні дзеркала». Його створили митці Віталій та Сергій Грехи[44].

№ 57а — відділ львівського історичного музею — музей історії науки і техніки.

Галерея[ред. | ред. код]

  • Пелчинський став (друга половина XIX століття)
    Пелчинський став (друга половина XIX століття)
  • Будинок № 9а
    Будинок № 9а
  • Будинок № 11
    Будинок № 11
  • Будинок № 27
    Будинок № 27
  • Будинок № 35
    Будинок № 35

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 12 вересня 2021.
  2. ↑ а б в г Маршрути громадського транспорту м. Львова. eway.in.ua. EasyWay. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 7 грудня 2020.
  3. ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 2 січня 2024.
  4. ↑ а б в г Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 4 жовтня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  5. ↑ а б в 1243 вулиці Львова, 2009, с. 132.
  6. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 39.
  7. ↑ а б Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 218.
  8. ↑ Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 26.
  9. ↑ а б в г д е 1243 вулиці Львова, 2009, с. 131.
  10. ↑ а б Енциклопедія Львова-3, 2010, с. 53.
  11. ↑ Галицьке передмістя, 2012, с. 194.
  12. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 239.
  13. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 241.
  14. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 238.
  15. ↑ а б Енциклопедія Львова-1, 2007, с. 48.
  16. ↑ На вулиці Вітовського збудують готель з 2-поверховим підземним паркінгом. varianty.lviv.ua. Варіанти. Процитовано 4 жовтня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  17. ↑ а б Архітектура Львова, 2008, с. 533.
  18. ↑ [[|Бірюльов Ю. О.]] Жечицький Казимир // Енциклопедія сучасної України. — К : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2009. — Т. 9. — С. 549. — ISBN 978-966-02-5720-7.
  19. ↑ Зодчі України, 1999, с. 533.
  20. ↑ Дейчаківський І. Ямничани. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2002. — С. 259. — ISBN 966-7363-96-1.
  21. ↑ Львівська скульптура. Альбом. — Львів, 2006.
  22. ↑ Najnowszy ksiąźkowy plan-informator miasta Lwowa… — S. 25, 27.
  23. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 431.
  24. ↑ Skład Towarzystwa Naukowego we Lwowie / Odbitka ze sprawozdań Towarzystwa Naukowego. — Rocznik XVII (1937). — Zeszyt III. (пол.)
  25. ↑ Leopolis Scientifica, 2020, с. 61.
  26. ↑ а б Архітектура Львова, 2008, с. 534.
  27. ↑ а б в Галицьке передмістя, 2012, с. 196.
  28. ↑ Фірма Бачевських у Львові і розвиток лікеро-горілчаної промисловості в Галичині (1782—1939) / М. Драк. — Львів : ПП Сорока, 2004. — С. 22. — ISBN 966-96091-7-8.
  29. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 252.
  30. ↑ Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 220. — ISBN 5-7705-0178-2.
  31. ↑ Ігор Котлобулатов. Проєкт «Міський медіаархів»: житловий будинок на вул. Вітовського. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 4 липня 2021.
  32. ↑ Babyneć N. Jubileusz Marii Tarnawieckiej. Ludzie jak nuty… // Kurier Galicyjski. — 17 marca — 10 kwietnia 2017. — № 5 (273). — S. 14—15. (пол.)
  33. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 632.
  34. ↑ Rozstrzygnięcie Konkursu na Gmach Miejskich Zakładów Elektrycznych we Lwowie // Architektura i budownictwo. — 1934. — № 9. — S. 296. (пол.)
  35. ↑ Smirnow J. Jadwiga Horodyska. Życie i twórczość artystyczna. — Lwów: [b. w.], 2005. — S. 19. (пол.)
  36. ↑ Вулиці Львова, 2017, с. 239.
  37. ↑ Галицьке передмістя, 2012, с. 197.
  38. ↑ Галина Скибньовська (10 березня 2005). Іван Сварник: Завдяки мені у Львові є вулиця Джона Леннона. postup.brama.com. Поступ. Архів оригіналу за 23 червня 2016. Процитовано 28 червня 2016.
  39. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 534, 548, 549.
  40. ↑ Закон України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». zakon.rada.gov.ua. Верховна рада України. 10 березня 2005. Процитовано 7 грудня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  41. ↑ У Львові ознакують 30 будинків, збудованих у міжвоєнний період. Огляд будівель. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». 20 травня 2022. Архів оригіналу за 21 травня 2021. Процитовано 6 січня 2024.
  42. ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 459, 554.
  43. ↑ Старе трамвайне депо. Гучна слава і стрімкий занепад. lemstation.com. Архів оригіналу за 12 вересня 2021. Процитовано 12 вересня 2021.
  44. ↑ На стіні компресорної станції у Львові відкрили мурал, присвячений Станіславу Лему. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». 12 вересня 2021. Архів оригіналу за 12 вересня 2021. Процитовано 12 вересня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

Вулиця Вітовського
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Львів»
П: Проєкт «Львів»
CMNS: Вулиця Вітовського у Вікісховищі?

Посилання[ред. | ред. код]

Вулиці
Головні
Площі
Другорядні
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Вітовського_(Львів)&oldid=41374594