Воронезька АСТ

Воронезька АСТ
Країна Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
АдмінодиницяВоронеж
Shilovod Редагувати інформацію у Вікіданих
Технічні параметри
Інша інформація
Мапа
CMNS: Воронезька АСТ у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Воронезька атомна станція теплопостачання (рос. Воронежская АСТ) мала стати ядерним об’єктом у Росії. Вона повинна була розташуватися біля села Шилово[ru] Воронезької області. Складалася з двох реакторів по 500 МВт, призначених для виробництва тепла для міста Воронеж. У ній мали вперше випробувати реактор АСТ-500. Будівництво електростанції було припинено в 1990 році на підставі референдуму у Воронежі. Якщо побудувати 4 реактори, то об'єкт міг би забезпечити до 80% споживання Воронежа гарячою водою.[1] Реактори були знесені в 2022 році.[2]

Історія та технічна інформація

[ред. | ред. код]

Витоки

[ред. | ред. код]

Радянський Союз планував комерційно використовувати ядерну енергію не лише для виробництва електроенергії, а й для опалення великих міст. Для цього планувалося побудувати кілька електростанцій, які виробляють як електроенергію, так і тепло, а також суто теплові пристрої. Один з таких закладів мав працювати у Воронежі.[3][4]

У 1978 році було зроблено техніко-економічне обґрунтування будівництва об'єкта. Головним проектувальником електростанції стало ОКМБ, нинішнє дочірнє підприємство «Росатома». Проект розроблено компанією Теплоелектропроект. Для будівництва станції було обрано місце, розташоване в 6,5 км на південь від міста Воронежа на правому березі Воронезького водосховища, поблизу колишнього села Шилово. Було обрано два киплячих реактора АСТ-500 продуктивністю 430 Гкал/год. Проект був затверджений на початку 1980 року. Будівництво розпочато постановою Ради Міністрів CРСР від 4 лютого 1983 року. Підготовчі роботи проведені 3 березня 1983 року.[5]

Будівництво

[ред. | ред. код]

Перший блок почали будувати 1 вересня 1983 року. Це киплячий реактор АСТ-500, призначений виключно для виробництва тепла, потужністю 430 Гкал/год. Другий енергоблок почали будувати 1 травня 1985 року. Параметри, тип і потужність реактора залишилися однаковими.[4]

У перші роки будівництва темпи будівництва були повільними та відставали від графіка. Головною проблемою було недостатнє фінансування та нестача будівельників. У 1986 році, крім того, термін пуску першого блоку перенесено на 1988 рік, а другого – на 1990 рік. Пізніше, у 1988 році, рішенням Ради Міністрів СРСР терміни були перенесені на 1990 і 1992 роки.[5][4]


Однак після аварії на ЧАЕС компанія почала різко висловлювати своє невдоволення атомним об'єктом у Воронежі. Створювалися екологічні організації, які відкрито виступали проти продовження будівництва. Прихильники будівництва, навпаки, публічно пояснювали, що реактор АСТ зовсім інший і набагато безпечніший за реактори РБМК, які використовувалися в Чорнобилі. Будівництво тривало й далі.[5][4]

Зупинка проекту

[ред. | ред. код]

Після громадських обговорень 18 травня 1990 року у Воронежі відбувся референдум, на якому 96% учасників висловилися проти будівництва АЕС. Рішенням Воронезької міськради від 5 червня 1990 року будівництво об'єкта було припинено.[6] На той час купол захисної оболонки реактора ще не був встановлений, в рамках консервації він був встановлений лише в 1991 році. На момент зупинки будівництва було виконано приблизно 80% робіт на першому блоці. З 1991 року Росенергоатом вкладає кошти в консервацію об'єктів.[6]

Ентузіасти розробляли проекти використання недобудови, наприклад, у 2013 році була пропозиція створити музей. Коли керівництво Воронежа дізналося про плани Росатома демонтувати об'єкт, був розроблений проект використання недобудованих реакторів як багатофункціонального культурного центру. Однак після огляду будівлі від цієї ідеї відмовилися, оскільки понад 20 років вона простояла під відкритим небом без особливого захисту.[6][7]

У 2016 році "Росенергоатом" прийняв остаточне рішення не добудовувати об'єкт. У жовтні 2019 року стартував тендер на демонтаж реакторів. Бюджет закладено в 762 млрд руб. Демонтаж розпочався 29 травня 2021 року, а у вересні 2021 року вибухівкою було зруйновано купол реактора, який через вибух потрапив у захисну оболонку. Знесення було завершено 25 травня 2022 року, на ділянці залишилися лише промислові будівлі, які були продані та знайшли інше використання.[2][6]

Інформація про реактори

[ред. | ред. код]
Реактор Тип реактора Продуктивність Початок будівництва Підключення до мережі Введення в експлуатацію Закриття
Нетто Брутто
Вороніж-1 АСТ-500 430 Гкал/год 500 МВт 1. 9. 1983 Будівництво скасовано 7 травня 1990 року
Вороніж-2 АСТ-500 430 Гкал/год 500 МВт 1. 5. 1985 Будівництво скасовано 7 травня 1990 року

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ВАСТ тут постояла – Коммерсантъ Воронеж. web.archive.org. 15 серпня 2019. Архів оригіналу за 15 серпня 2019. Процитовано 24 листопада 2023.
  2. ↑ а б В Воронеже завершили снос атомной станции теплоснабжения. riavrn.ru (рос.). Процитовано 18 червня 2022.
  3. ↑ Samoilov, Oleg B.; Kurachenkov, Andrey V. (2 жовтня 1997). Nuclear district heating plants AST-500. Present status and prospects for future in Russia. 173 (1). Nuclear Engineering and Design: 109—117. doi:10.1016/S0029-5493(97)00087-3. ISSN 0029-5493. Процитовано 24 листопада 2023.
  4. ↑ а б в г F.M., Mitenkov,; E.V., Kulikov,; V.A., Sidorenko, (1985). Reactor for the AST-500 district heating power plant (Russian) . 58 (5). Atomnaya Ehnergiya. ISSN 0004-7163. Процитовано 24 листопада 2023.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
  5. ↑ а б в City of Voronezh. www.globalsecurity.org. Процитовано 24 листопада 2023.
  6. ↑ а б в г Снести нельзя оставить. Как Воронежцы 30 лет назад остановили стройку ВАСТ (рос.). Вести Воронеж. 18 травня 2020. Процитовано 24 листопада 2023.
  7. ↑ Названы условия сноса реактора Воронежской атомной станции теплоснабжения (рос.). Коммерсантъ. 9 жовтня 2019. Процитовано 24 листопада 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Воронезька_АСТ&oldid=44384352